Архів новин

Пон
Втр
Срд
Чтв
Птн
Суб
Нед
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 
Липень 2013
 

Золота олімпійська медаль та заміський будинок для батьків – це | Газета 7 Днів

Золота олімпійська медаль та заміський будинок для батьків – це

18.07.2013 00:00
Переглядів:209

У свої 20 років Лариса вже побувала у багатьох країнах світу.

дві головні мрії віце-чемпіонки Європи Лариси Скоблюк

Однією з визначних подій у спортивному житті Рівного стала срібна нагорода юніорського чемпіонату Європи з вільної боротьби нашої землячки Лариси Скоблюк. Після Скоп’є, де відбувалися змагання, спортсменка завітала на декілька днів до рідного міста. І ми не могли не використати цю нагоду, щоб поспілкуватися з Ларисою.

Досьє:

Лариса Скоблюк – майстер спорту України
Народилася 2 березня 1993 року. Студентка 4-го курсу Львівського державного університету фізичної культури.
Перший тренер – Володимир Кайда. Тренери – Олег Сазонов та Денис Кайда.
Улюблена страва – сметана і всі страви з нею.
Улюблені квіти – підсніжники, троянди.
Улюблені кольори – рожевий, синій, зелений.
Улюблений одяг – спортивний, але від спідниць і каблуків не відмовляється.

Сидимо у затишній вітальні звичайнісінької квартири на Північному в компанії з мамою спортсменки, Людмилою, і татом, Петром, який власне і привів восьмирічну Ларису до борцівської секції. До того вона пробувала свої сили в декількох інших видах спорту, навіть у танцях, однак підсвідомо розуміла, що це не її. А того визначального в її долі дня в залі ДЮСШ № 5 тренувалися дзюдоїсти і після них – представники вільної боротьби. І Лариса зізналася, що її захопило сальто, яке робив один хлопчик. А ще сподобався тренер – Володимир Кайда (на жаль, нині покійний). Так вона потрапила на вільну боротьбу. Тато ж думав, як сам зізнався, що віддав доню на дзю-до.

Лариса розповіла, що на тренування завжди ходила із задоволенням. Після занять у школі бігла відразу до борцівського залу, навіть нічого не «перехопивши». Проте їй часто доводилося боротися з хлопцями, адже дівчат, які займалися вільною боротьбою, було дуже мало, та й ті, які були, ходили на тренування час від часу.

Мама згадує, що часом приходила додому з роботи, а Лариса сиділа біля вікна і просто дивилася на вулицю.

– Я їй кажу: «Ти чого сидиш?» А вона у відповідь: «Мені сумно». Спочатку я не розуміла, чого ж їй так сумно, – розповідає мама. –  Потім мені стало зрозуміло, що вона прийде на тренування, а дівчат – нема… Лариса розімнеться, та ось відточити вміння нема з ким. Тож вона і сумує.

Згодом Лариса почала їздити на змагання, часто, чи не щомісяця, до Львова.

– Одного разу на турнірі я стала другою, – згадує дівчина, – адже програла Мар’яні Безрукій, яка вже навчалась у Львівському училищі фізичної культури. Після закінчення змагань до мене підійшов тренер, запропонував приїхати на збори в училище фізкультури і дав картку вступника. Звичайно, у мене був вибір: хочеш – вступай, а не хочеш… Я загорілася, заповнила картку, почала готуватися до вступу, але побачила, що батьки не дуже прагнуть, щоб я їхала з дому. Тож вирішила, що не поїду до Львова, поїхала в село до бабусі.

– Спочатку я не хо­тіла відпускати Ларису у Львів, – продовжує мама. – Але коли вона поїхала в село, нам потелефонував тренер і сказав, що якщо Лариса не поїде, то візьмуть іншу дівчинку, нижчу за рейтингом. Ми з татом ­подумали і вирішили, що треба з донькою ще раз переговорити. Я поїхала до Лариси і спитала її: «Ти хочеш бути спортсменкою? Якщо так, то треба їхати до Львова, а якщо ні, то кидаємо ту вільну боротьбу і починаємо займатися чимось іншим». Але Лариса мені відпові­ла, що вона не піде зі спорту. Тож ми й почали готуватися до вступу в училище. І коли я відвезла доньку до Львова, то всю зворотну дорогу проплакала.

А доньці, за її словами, відразу сподобалося в училищі. Навіть гуртожиток, який напевне лякав її і батьків, виявився не таким страшним, як уявлявся «домашній» дитині. До того ж юна спортсменка багатьох дівчат уже знала за змаганнями та зборами.

В училищі був свій розклад життя. Тренуватися доводилося двічі на день. А в школі працювала так само, як у звичайній, інколи навіть і більше. Лариса пригадує, як тяжко було з математикою. Поїхала на змагання – пропустила тему, а то й дві. І все, далі не можеш нормально вчитися, адже навіть не розумієш деяких термінів. Тому доводилося займатися додатково з учителькою вечорами, після тренувань. А ось із англійською їй було простіше, адже далося взнаки те, що вивчала її з першого класу. Навіть тепер, коли команда їде на змагання за кордон, багато хто кличе її за перекладача.

Три роки тому Лариса вирішила вступити в університет, хоча можна було б ще два роки вчитися в училищі. А для цього, як і всім, потрібно було здавати тести ЗНО. Звичайно на додаткові заняття часу не вистачало, тож репетиторів не мала. Однак здала тести добре і стала студенткою Львівського державного університету фізичної культури.

На цьому Лариса зупинятися не бажає. Хоче спробувати себе в реабілітації, вже дізналася про курси масажу і планує на них записатися. А після закінчення вишу хоче здобути другу вищу освіту. Щоправда, щодо цього в неї ще багато мрій, тож поки не знає, чому віддасть перевагу.

– Які змагання тобі найбільше запам’яталися?

– Відбіркові змагання на дитячо-юнацьку Олімпіаду в Сінгапурі, які відбувалися в Познані. Це були мої перші серйозні змагання за кордоном. Перша сутичка була для мене зовсім нереальною. Адже було все інакше – трибуна (раніше я ще жодного разу не змагалася при глядачах), в залі три килими, і на той, на якому ти борешся, падають промені світла. Я вийшла, очі квадратні, всі прийоми позабувала… Але там я стала другою і виборола ліцензію на Олімпіаду. Однак у Сінгапур поїхати не довелося, адже ми тоді здобули три ліцензії, а від країни мала їхати лише одна людина.

– Чи вчишся ти у своїх суперниць?

– Звичайно. Як закінчується бій, йду до тренера і питаю, а що це вона зі мною зробила?

– Хто для тебе є прикладом у спорті?

– Марина Стадник, яка зараз виступає за Азербайджан, її чоловік Андрій Стадник та росіянин Бувайсар Сайтієв. Ще мені подобається, і як людина, і як спортсменка, Наталя Синишина. Зараз разом знімаємо квартиру. Вона взагалі мені як хрещена мама – намагається допомогти в усьому.

– У тебе є якісь власні способи готуватися до поєдинку?

– Перед сутичкою намагаюся лягти і розслабитися. Вмикаю музику, щоб нікого не чути. А безпосередньо перед виходом на килим танцюю, адже тренери радять перед боєм бути вже розі­грітою.

– А як відпочиваєш?

– Коли приїжджаю додому, всією сім’єю їздимо в село і працюємо на городі. Люблю готувати для родини чанахи. Люблю посидіти біля озера, поплавати, подивитися комедії або детективи, дивлюся змагання зі спортивної гімнастики. У Львові ж ходимо гуляти в центр, часом буваємо в аквапарку. Для відпочинку люблю грати у футбол та регбі.

Коли розмова зайшла про родину, Лариса підкреслила:

– Наша сім’я дуже дружна і спортивна. Тато займався штангою, а брат – боксом. У нас нема такого, щоб хтось один приймав рішення: обов’язково все робимо спільно. А старший брат Юра завжди в усьому мені допоможе, порадить. Він мені найкращий друг.

У розмову включається мама:

– Лариса інколи в нього питає: «Юрію, яку тобі автівку купити, коли зароблю гроші?»

– А ти хочеш машину? – питаю я у дівчини.

Як по написаному, Лариса випалює: «Honda Аccord, купе, біла матова»

Тут же виникає питання:

– А яку першу велику покупку зробиш?

Відповідь була для мене такою несподіваною, що подумалося: «Дякую тобі, Боже, що є такі діти на світі!»:

– Обов’язково куплю батькам хороший заміський будинок. А з машинами ми з Юрою якось розберемося.

Що ж до мрій у спортивному житті, то Лариса навіть на хвильку не задумалася і як з автомата випалила:

– Як і в усіх – здобути олім­пійське золото.

На запитання, на яку Олімпіаду вона сподівається потрапити, відповідь була дуже впевнена:

– Потрібно вже працювати на Олімпіаду-2016 в Ріо-де-Жанейро. Адже на Олімпійські ігри шлях довгий, треба й чемпіонат України серед дорослих виграти, і на чемпіонаті світу мінімум до п’ятірки потрапити, і чемпіоном Європи стати, і взагалі, потрібно ста­більно виступати.

Світлана ПІКУЛА

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

Filtered HTML

  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Дозволені теґи HTML: <a> <em> <strong> <cite> <blockquote> <code> <ul> <ol> <li> <dl> <dt> <dd>
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.

Plain text

  • Не дозволено жодних HTML теґів.
  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.
CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
5 + 2 =
More information?