Архів новин

Реклама

Життя – немов рушник, який стелю додолу... | Газета 7 Днів

Життя – немов рушник, який стелю додолу...

31.03.2016 15:55
Переглядів:189
Автор - Віра ГУЛЯР

Майдан

Вогонь! Стрільба! Палає всюди вогнем, димом.

Не віриться очам, що все це сталось

На цій землі, у рідній Україні.

Чому не мир? Не світле небо,

Чому потрібно воювать?

Хто може все – це – зупинити?

Як віднайти спокій в серцях?

Чому ці хлопці молодії

Своє життя так віддають?

А матері з розбитим серцем

Своїх дітей з війни все ждуть.

Чого для цих мужів не вистачає?

Чого бракує їм в душі?

Невже цим світом правлять гроші,

Вражда, свавілля, хаос,

І завжди той, хто вище, на «коні».

Де ділась ця любов і дружба,

Де ділись людські почуття?

Хто зможе дати відповідь на все це?

Чи це просить у неба, в небесах?

Так хочеться, щоб Україна була в мирі,

Так хочеться, щоб діти, внуки посміхались щиро,

Лиш вірили і знали, що по правді жили,

Любили світ цей і Україну навіки.

 

 Війна

Хвилюється твоя душа і серце,

І все це, звісно, не дарма.

Адже в країні хаос, буря,

Ніхто не хоче йняти віру – це війна.

Війна на смерть, на біль і муки.

Війна страждань і каяття.

Чому у цій війні так гинуть люди?

Кому ж то вигідна вона?

Весна, усе цвіло довкола,

Раділи діти, мами, дідусі,

Раділи морю, сонцю і природі,

Раділи справді від душі.

І бачили щасливий сон щоночі,

І чули спів пташок, мелодію й гармонію краси.

Тепер лиш – жах, і крики, зойки, стогін,

Гаряча кров кругом і все в журбі.

Хіба матуся сину це бажала,

Такої долі, Господи, спаси!

На полі бою, під гарячим сонцем,

Свинцева куля, що пройшла навпіл.

 Душа солдата вже не скаже тихо:

«Матусю, рідна, ти за все прости».

Але цей жах потрібно пережити,

Стерпіти все, що грішно так сказать.

Щоб лиш у цій спасенній Україні

Щасливо, мирно люди знов жили.

Щоб знову щиро посміхались діти,

Щоб мами притискали до грудей

Своїх дітей, з любов’ю, як до України,

Так і до землі своїх прадідів і сестер.

Нехай Дніпро реве сильніше кручі,

Нехай Господь підніме із колін,

Моя земля, моя ти Україно!

В тобі горить гаряче серце боротьби.

 

Україно, ми з тобою

Україно моя, рідна ненько!

Боротьба ще триває в тобі,

Боротьба за свободу, за волю,

За гідність і чесність, за права свої.

 

Скільки можна травити цю душу?

Скільки можна топтати її?

Чорні сили – це сили ворожі

І тортури смертельні її,

 

Цей народ не зламати ніколи.

Цей народ вже стоїть до кінця.

Де лунає лиш заклик – «Слава героям!»,

Там і міцність, і сила жива.

 

Правда, віра і сила й свобода

Завжди будуть на цій стороні,

Врешті кожен колись зрозуміє:

Там, де Бог, не зламати її.

 

Тож сьогодні ми голови схилим,

Лиш для слави, кого вже нема.

Україно, ми завжди з тобою,
Хай повсюди лунає ця правда твоя.

 

Віра в любов

Чи існує на світі любов?

Хто може про це сказати?

Чи буває палке почуття

І чи можна без нього вночі легко спати?

 

Чи буває на світі так,

Що живеш ти лише для нього,

Думаєш, мрієш, казку твориш,

Рветься серце – лиш до нього?

 

Чи буває, що ти мовчиш,

Гірко сльози лише ковтаєш,

Серед ночі кудись біжиш,

А куди – і сама не знаєш?

 

Чи існує на світі любов,

Яка ранить глибоко серце,

Чи це зрада насправді душі,

Яка тліє та тліє, але не дає померти?

 

Ні, любов вона не – така,

Окриляє, дає наснаги.

Високо в небо піднімає вона,

І посміхнеться зверху щоразу.

 

Гордо підніме крила твої,

Ніжно так серце відкриє –

Тоді лишень ти розумієш її,

І легко в любов свою віриш.

 

Мама

Мамо! Дорога і рідна!

Як життя летить за роком рік,

Як же мені, мамо, важко жити

Без твоїх обіймів і доріг.

Часто залишала наодинці,

Вірила, що скоро все зміню.

Тільки ти, моя рідненька мамо,

Знала, що не скоро повернусь.

Мамо! Дорога, рідненька,

Сльози твої бачила завжди,

Не могла лиш тільки зрозуміти,

Де ти брала сили для журби.

Як же, мамо, хочеться, щоб знову

Пригорнутись міцно до грудей.

Щоб почути пісню колискову,

Яку ти співала день у день.

Як же мені, мамо, важко жити,

Вже не чую голосу твого,

Хіба можна все це зрозуміти –

Материнське серце і любов?

Тоді лиш все це добре розумієш,

Коли цей шлях проходжуєш сама.

Так гірко зараз, мамо, зізнаватись,

Якою вірною любов твоя була.

 Ода матері

Життя – немов рушник, який стелю додолу,

Де розгортаю – широко і стрімко.

Життя – це певна річ

І хвилювання, радощі, й турботи.
І у житті є найдорожчий скарб,

Це – рідна мати.

Матусю, рідна, дорога,

Сьогодні в тебе – свято,

Спішу до тебе щиро я

Зі святом привітати.

За твою ласку і любов,

За руки твої ніжні,

За добре серце і тепло,

Прийми мої обійми.

Бажаю щастя і добра,

Бажаю довго жити,

Все те, що ти мені дала,

Я хочу відтворити.

Мамо, дорога, рідненька,

Сльози твої бачив я завжди,

Та не міг лиш тільки зрозуміти,

Де ти брала сльози для журби,

Тож сьогодні щиро пригорнусь я

Ніжно, ніжно до твоїх грудей,

І за все лиш Богу помолюсь я,

Щоб послав здоров’я повсякдень.

І нехай тобі сміється доля,

І онуки радують усім.

Тільки ти, моя рідненька – мамо,

Будь завжди як ангел у душі.

 

 

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

Filtered HTML

  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Дозволені теґи HTML: <a> <em> <strong> <cite> <blockquote> <code> <ul> <ol> <li> <dl> <dt> <dd>
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.

Plain text

  • Не дозволено жодних HTML теґів.
  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.
CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
7 + 6 =
More information?

Реклама

Опитування

Який спосіб ви вважаєте найкращим для управління багатоквартирним будинком?