Архів новин

Володимир Петрів може все, але довго розкачується | Газета 7 Днів

Володимир Петрів може все, але довго розкачується

21.09.2017 16:15
Переглядів:46

Цього разу нашій газеті дав інтерв’ю в стилі «неформат» Володимир Петрів, директор – художній керівник Рівненського академічного українського музично-драматичного театру, народний артист України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка. 55 років. У цьому театрі – з 1985 року, спершу як драматичний актор, а з 1997-го, тобто вже 20 років – керівник. Одружений. Має сина та доньку. Ось про що була наша розмова.

– Хто ви більше: актор, режисер чи директор театру? Граючий директор чи адмініструючий актор?

– Складне питання. Думаю, передусім я чоловік, а все решта додається. Останнім часом практично не виходжу на сцену як актор. Тому все ж я більше – керівник.

– Для вас також театр розпочинається з вішалки?

– Службовий вхід у нас пов’язаний з гардеробом малої сцени. То, заходячи до театру, щодня бачу його перед собою. Тому для мене театр справді починається з вішалки. 

– Наскільки правдиве твердження, що актриса, аби отримати роль, має побувати в ліжку режисера?

– Якщо так кажуть, то, мабуть, явище є у житті. Побутує такий театральний анекдот. До головного режисера прийшли на прийом і запитують у приймальні, чи можна до нього зайти. А секретарка відказує, що зараз не можна, бо головний режисер пробує молоду актрису. Підтекст тут зрозумілий.

– Чого й де більше: театру в житті чи життя в театрі?

– Станіславський із цього приводу дуже влучно сказав, що треба любити театр у собі, а не себе в театрі.

– Хто може запропонувати п’єсу для постановки у вашому театрі?

– Будь-хто. Автор, наприклад. Так часто й буває. Але найбільше диктує репертуар театру художній керівник. Це його робота: вибирати, визначати, що потрібно зараз театру. Актори пропонують, хоча, на жаль, нечасто. Бо актори є ліниві, чекають, що роль до них прийде. А є такі, які читають, знаходять для себе ролі, приходять до художнього керівника зі своїми пропозиціями.

– Класика чи сучасність? Що більше імпонує вам, а за що більш охоче платить глядач?

– Мені це не так важливо. Мені імпонує, якщо в цій п’єсі є конфлікт і вона актуальна й при цьому цікава для сприйняття. Ми закривали сезон «Марусею Чурай». Давно написана та давно відбувалися ті події, але яка вона сьогодні актуальна! Всі, хто був на прем’єрі, в один голос кажуть про її сучасність.

Все залежить від автора, від думки, яку він заклав у своєму творі. Є речі, які мають цінність вічно.

– Правду кажуть про театральні чвари, ніби вони ще більш грандіозні, ніж учительські конфлікти за години? Чи, може, це перебільшення?

– Ні, в нашому театрі такого нема. Звичайно, навіть у маленькій сім’ї бувають якісь конфлікти. То що вже казати про велику сім’ю, таку, як театр, де колектив на сто п’ятдесят чоловік? Та більшість колективу – це творчі люди зі своїми амбіціями – без амбіцій тут нема що робити. Якісь локальні невеликі конфлікти час від часу виникають, та бійок за ролі останні років зо двадцять нема. Бувають часом сльози, благання, але не бійки. У нас такий анекдот про це в ходу. Заходить художній керівник в курилку, де зібралося кілька акторів, і запитує: «Проти кого дружимо?»

– З ким із тих героїв, яких ви зіграли на сцені, себе ототожнюєте?

– Мені найбільше імпонували такі персонажі, як Корній Перепутько у виставі «Сльози божої матері» за «Марією» Уласа Самчука. І, звичайно, моя доленосна робота – роль Богдана Хмельницького у «Берестечку» Ліни Костенко. Дуже складна була робота, бо щось над цією виставою висіло. У ній ламали ноги Станіслав Лозовський і я, а ще мені під час вистави прорубували руку шаблею – аж до кістки, і лоба розбивали, що кров текла… 

– Який ви за кулісами? Кричите на акторів?

– Краще запитати в них. Але мені здається, що я все ж не авторитарний, а демократичний і м’який керівник. Іноді мені здається, що навіть занадто м’який.

– Так здається всім керівникам, а підлеглим здається навпаки.

– Тому я й кажу, що краще запитати в них. Звичайно, бувають моменти, коли підвищую голос. Думаю, що це неправильно, бо коли хтось кричить, то це прояв його слабкості. Бояться того, хто говорить спокійно. 

– Маєте талісман, без якого не виходите на сцену?

– Ні.

– Ви людина віруюча? Скільки молитов можете прочитати напам’ять до кінця?

– Щонайменше три. Бачите, що у мене лежить на столі? – Володимир Петрів показує затертий томик Біблії і розповідає, що має звичку читати з неї щодня сторінку-дві. – Приходжу на роботу і кажу: «А почитаю, що мене сьогодні чекає»...

– Сповнюється?

– Не завжди.

– 13-те число, чорний кіт щось значать для вас?

– Ні. Хоча думаю про це, коли їду, а кіт перебігає дорогу.

– Ваша дружина – це перше чи останнє ваше кохання? Взагалі, буває декілька кохань?

– Їх може не бути взагалі, а може бути й десять.

– А у вашому випадку?

– Моя дружина – це моє перше й останнє кохання.

– Знаєте ефективний засіб від гніву?

– Я не впадаю в гнів. Гніватись можна хіба на самого себе. 

– Правду кажуть, що ви анекдотчик на зразок Юрія Нікуліна і маєте анекдот на всі випадки життя?

– Та ні. В мене погана пам’ять на анекдоти. Згадую їх, коли виникає асоціація. От Богдан Бенюк, з яким я товаришую, може розказати вам анекдот з приводу будь-чого. Як він їх стільки тримає в пам’яті, не знаю. Але це захоплює. 

– З чим ви маєте більші проблеми – з кадрами чи матеріальною частиною?

– Однозначно, з кадрами. Це проблема не тільки театру, а й усього суспільства. Ви ж бачите, скільки людей виїжджають з країни, шукають, де глибше.

– Ви маєте кумирів серед метрів?

– Для мене завжди був актором номер один покійний вже Богдан Ступка. Але в нашому театрі є Георгій Морозюк, який, мені видається, нічим не поступається в акторській майстерності Богдану Сильвестровичу. Єдина перевага Ступки – що він був у Києві, на виду. Якби наш Георгій Іванович потрапив свого часу до Києва, хто знає, де би був Ступка.

– Але ж можна бути видатним і на периферії.

– Можна, але я не вважаю наш театр периферійним і нікому не дозволю так його називати. У Києві є периферійні театри. А наш – ні. Один яскравий, мудрий, талановитий театральний критик, Олег Вергеліс, сказав, що периферійність не визначається географічним розташуванням. Наш театр знавці відносять до тих, що на передовій. 

– Ви легко прощаєте чи злопам’ятний?

– Я не пам’ятаю образ. Погані слова на мою адресу забуваю вже через п’ятнадцять хвилин.

– Яку найсвіжішу ілюстрацію можете запропонувати для вислову «театр абсурду»?

– Верховна Рада.

– Що ви виберете, щоб попити: кава, чай, вода, кефір?

– Віскі. 

– Я ж не запитала про «напитися».

– Тоді кава.

– Що ви вмієте робити руками?

– Нескромно, але майже все. Я ж за першим фахом викладач трудового навчання. Можу зробити двері чи вікно, плести речі з лози, полагодити автомобіль, підрихтувати його, знаю слюсарну справу. Знаєте анекдот, коли в чоловіка запитують, що він може робити? Він каже: «Можу копати» – «А ще що?» – «Можу не копати». Так і я: можу все робити або нічого не робити. Я нестабільний у працездатності. Можу довго збиратися, але як зібрався, то не зупиняюся, доки не зроблю.

– Де те місце, куди вам хочеться втекти, коли все дістало?

– Хата над Дністром, яку збудували мої батьки в моєму рідному селі Старий Мартинів на Івано-Франківщині.

– У чию жилетку вам найзручніше поплакатись?

– Та я не звик плакатись.

– Тоді чий номер ви набираєте першим, щоб поділитися радістю?

– Дружини моєї, Олени.

– «Побачити Париж і померти». Яке ви маєте побажання для першої частини цієї фрази?

– Та не хочу я помирати.

– Але ж заповітне бажання маєте?

– Багато бажань. Одне з них – бачити цей театр, якому я присвятив життя, успішним, багатим і всесвітньо відомим. Звичайно, хочу, щоб у мене були щасливі діти і внуки. Бо для мене всі ті глобальні речі, які називають щастям чи, наприклад, патріотизмом, починаються з моєї родини.

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

Filtered HTML

  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Дозволені теґи HTML: <a> <em> <strong> <cite> <blockquote> <code> <ul> <ol> <li> <dl> <dt> <dd>
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.

Plain text

  • Не дозволено жодних HTML теґів.
  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.
CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
6 + 7 =
More information?

Опитування

Чи стала Європа ближчою рівнянам завдяки безвізу