Архів новин

Пон
Втр
Срд
Чтв
Птн
Суб
Нед
1
2
3
 
Грудень 2017
 

Як живемо, так і говоримо | Газета 7 Днів

Як живемо, так і говоримо

28.12.2017 11:22
Переглядів:968

Бур’яни на полях і городах стали ознакою багатьох сучасних українських сіл, а мовні бур’яни – всього суспільства. Наслідок одних – здичавіла земля, наслідок інших – здичавілі люди. З доцентом гуманітарного університету Аллою Матчук ми говорили про мовне дикунство, яке вражає українців і шириться між ними так само невпинно, як бур’яни необробленими здичавілими полями. 

– Алло Леонідівно, якщо донедавна лайливі слова, чи, як ми звикли називати їх простіше, матюки викликали однозначно негативну реакцію і були швидше винятком, ніж закономірністю, то тепер цей мовний бур’ян аж надто розплодився. Зробити зауваження людині, що лається, навіть небезпечно, бо у відповідь можна почути ще гіршу лайку. Звідки це? Що це за ненормальні тенденції? Адже коли послухати нашу владу чи ідеологів, то відбувається відродження культури і української мови, а насправді – все навпаки.

– Я бачу тут постмодерну ситуацію, коли втрачається естетика змісту і домінує форма. Неважливий зміст слів, а важлива форма. Матюк, на мою думку, – це той формальний елемент, що виражає емоції. Взяти найпоширеніший матюкальний вислів, який починається на букву «й», а закінчується милим серцю кожного словом «мати». Колись я читала в дослідженні одного авторитетного фізіолога, що оце перше слово на «й» виражало колись похвалу, піднесення. Думаю, раніше ця комбінація слів мала інше значення. Але згодом вона вульгаризувалась, переосмислилась і тепер однозначно сприймається нами негативно. Або з’явилися і прижилися в багатьох контекстах вислови на букву «б», з яких «блін» – це ще так собі, «безобідне» слово. Їх вживають. наче частину мови, яка в російській має визначення «междометие», а в українській менш вдале – «вигук». Використовують їх чисто формально. От і мова формалізується, бо втрачається смисл слів. 

– Що ви розумієте під втратою смислу слів?

– А те, що з’являється брехня. Люди, наприклад політики, говорять слова. Наче хороші. А за ними не тягнеться підтвердження дією. І тому слова втрачають смисл. І народжується брехня. Так само і в цих матюках. Їх кажуть наче знічев’я. Бо за ними нема ніякої негативної дії. Це просто слова, які є в мові, наче лушпайки. Я відчуваю це явище так.

– То чим більше в суспільстві брехні, тим більше й поганих слів?

– Виходить, так. Бо коли за словом стоїть реальна дія, реалізація якогось потенціалу, то людина буде думати, що вона каже. А якщо вона говорить на вітер, може не відповідати за те, що говорить, і їй нічого не буде за те, що сказати – сказала, а зробити – не зробила, то її слова можна взагалі не сприймати. Ті ж матюки нічого не значать. За ними нема реальності, дії.

– Та ні, мені таки здається, що значення вони мають. І це – зло. 

– Зло породжує їх. Лайливі слова набувають чим далі, тим більшого поширення за рахунок наростання агресії. Люди не задоволені життям. Картинка з медіа-простору – одна, а життя – інше. «Чому це я живу не так? – думає людина. – Де моя яхта, особняк, дорога іномарка, престижна школа для моєї дитини, шикарні тусовки в дорогому брендовому одязі?» Ось це невдоволення і виливається у підсумку в негарні слова. Якось я почула матюк навіть з уст Гордона. Ніхто ж не сперечатиметься, що він – людина інтелігентна. Та ось дозволив собі висловитись. Якщо це вже дозволяє собі навіть інтелігенція, то ситуація загострилась до краю. Такі люди не розкидаються матюками знічев’я. Вони матюкаються від безсилля, бо не бачать логічного виходу із ситуації. 

Це сьогодні просто хвороба. Це відвертий цинізм – говорити правильні речі і не робити так, як говориш, або ж робити навпаки. Але це й практика всіх політиків. Саме оцей клас людей – політики – якимсь дивним чином і знецінив слова.

– Справді, залишається матюкатися і кричати. Ви помітили, як у різних політичних шоу на телебаченні співрозмовники перекрикують одне одного. Їх уже й співрозмовниками назвати буває важко. Кожен слухає себе.

– Бо слово втратило вагу. От як було раніше? Слухали одного мудрого чоловіка, який має досвід і знає, що каже. Мотали на вус, намагалися дорости до такої людини, не спішили вставити поперед неї свої п’ять копійок, щоб не потрапити впросак і не виглядати по-дурному. Тепер усі думають, що вони багато знають і поспішають висловитись. 

А про результат розмови не думають! Розучилися слухати, тому й говорити не вміють. 

– Є слова наче й не лайка, та разом з тим важко збагнути, нащо вони. Навіщо існують слова-паразити, як-от «тіпа», «блін», «капєц», «по ходу»? І чому вони практично «узаконені»? От же співає популярний у молодих людей Дзідзьо таку словесну нісенітницю: «бляха-муха, капєц, капєц!». Це звучить зі сцени, з телевізора і радіо. Якщо це допускається в ефірі, щоб воно звучало в художніх творах, то це будуть наслідувати. Не здається вам, що в цю сферу потрібно повернути цензуру, аби вона відбраковувала словесні лушпайки?

– Не знаю, чи я за цензуру в її класичному значенні, але точно за те, щоб у художній літературі були тільки естетично вивірені слова. Такі, які б спонукали людей милуватися мовою. Найпростіше, щоб шлак викидала з текстів цензура, але й всередині кожного має сидіти свій цензор. Або щоб діяло узаконене правило: є в тексті матюк, то твій текст видавати не будуть. Пісень із «бляхами-мухами» я б не випускала на загал у жодному разі. Це – не художня творчість. Бо художня творчість має викликати естетичне задоволення і давати людині розуміння краси мови. І зразки!

– Чим ще небезпечні матюки, то це тим, що їх переймають діти. Їх же після народження ніхто спеціально не вчить мови. Та вони, коли підростають, починають говорити мовою батьків – українською, чи польською, чи німецькою, чи «матюкальною», якщо батьки матюкаються. 

– Так і є. Іноді буває і навпаки: у сім’ї матюки не звучать, а дитина приносить їх із садочка. Вона не розуміє значення слів, які вимовляє, а просто транслює нове почуте в дитсадку слово. Для неї це слово не має реального змісту, тому вона вживає його без боязні. Якщо її не зупинити, то те слово приживеться в лексиконі.

– Ще про таке хочу запитати. Останнім часом ми не помічаємо в мові тих слів, які називають вишуканими, які є еталонами літературної мови. Люди неначе соромляться вживати такі слова.

– І нема вишуканої структури речень.

– Нема високої мови взагалі. Що це – наслідок прогресу? Чи брак часу? Люди не можуть витрачати час на такі слова?

– Думаю, тут є вплив науково-технічного прогресу. Бо тепер прийнято спілкуватися СМСками, вайбером, електронкою. Коли людина спілкується таким способом, то намагається висловити думку максимально коротко і чітко, щоб набирати поменше знаків. Отже, звичка висловлюватись коротко, без зайвих «високопарностей» звідси й походить. Це перше.

Друге – люди мало читають художню літературу. Ще менше – поезію. І в них уже не складається зразок висловлення думки, характерний для художньої літератури. Наші сучасники формують свій словарний запас і спосіб висловлюватись на статтях з інтернету, програмах телебачення, фільмах.

Там теж є свої обмежувальні рамки. Крім того, в зарубіжних країнах, особливо Америці та Японії, нині розвинулося захоплення коміксами. У нас воно з’являється теж. А це ж не читання. Бо малюнки в коміксах супроводжуються тільки коротенькими підписами. Тобто відбувається візуалізація інформації. Це стосується не тільки коміксів. Візуалізація – загальна тенденція. Люди більш настроєні на візуалізацію, ніж сприймання інформації на слух. Цей чинник теж робить мову бідною, малоестетичною і малодушевною, хоча – чіткою і ясною, а діалоги й тексти – короткими.

– Може, це теж пов’язано з дефіцитом часу, на який нарікають усі? Описати якусь подію чи явище – довго й складно. Простіше дати картинку.

– Справді, час настав такий, що вимагає короткого спілкування. А воно дається чіткістю висловлювань і візуалізацією. Це найпростіше – дати картинку і супроводити її мінімумом слів. Тому, коли хтось починає висловлюватись пишномовно, його сприймають як дивака. Пишномовність мало хто з молодих сприймає.

– І не тільки молоді. Помічено, що й старше покоління, яке виросло на класичних зразках літератури, не сприймає високого стилю. Наш побут і спілкування збідніли, то й планку літератури ми опустили. Я й по собі помічаю, що пропускаю в художніх творах описи і переходжу до сторінок, де є дія.

– І не тільки ви.

– Алло Леонідівно, є так звані адміністративні засоби впливу. Наприклад, постанова Кабміну про те, що держслужбовці мають складати іспити з мови. Чи можна насадити зразки мови адміністративним шляхом, з допомогою законів, постанов?

– А яким іще шляхом можна насадити? Який ви бачите інший шлях? Я іншого не бачу. Настає якийсь такий момент у суспільстві, коли людей треба трохи примусити. Під пресом вони муситимуть це робити, а потім це ввійде у звичку. Недавно я читала лекцію по Олександру Олесю, то в нього є такий вірш – «Рідна мова в рідній школі». Там рефреном повторюється думка, що в рідній школі має звучати рідна мова. Якщо ми живемо в державі, де в ходу кілька мов, то кожна людина, вважаю, може здобувати початкову освіту рідною мовою. Але настає момент, коли вона має вивчити державну мову. Якщо людина планує жити в Україні, то має здавати екзамени з української мови, вчитися українською і взагалі хотіти знати мову держави, в якій живе.

Спробуйте-но в Америці пробитися без знання англійської чи в Німеччині без знання німецької. Не вийде. Звичайно, вчіть собі в Америці свою китайську чи італійську. Ніхто ж не боронить. Але державна мова має бути обов’язкова для кожного, хто в цій державі живе. По-моєму, це логічно.

– Як ви ставитесь до того, щоб усі, хто використовує мову на роботі, складали іспити зі знання мови?

– Не знаю, чи це має бути обов’язково іспит. Адже при прийомі на роботу кандидата на робоче місце тестують. Хай би пройшов тест не тільки з фахових знань, а й з володіння державною мовою. Не володіє – не брати на роботу.

– Вага слова тепер теж втрачена. Як вам здається? Раніше був у ходу усталений вислів «дав слово». І вже як давали слово, то дотримувались його. Це було справою честі. А тепер тими словами розкидаються направо-наліво, а потім і не згадують, що казали, які обіцянки давали.

– Беззаперечно, слово в суспільстві знецінено. Бо всі говорять гарно і багато, кажуть правильні слова, а за ними не стоїть дія. І суспільство дозволяє робити отаке нашим можновладцям. Ми бачимо, що їм це проходить, значить і нам таке може зійти з рук, думають собі люди. І за аналогією з нашими правителями так само й ми самі не дотримуємо слова. По-моєму, це сьогодні просто хвороба. Це відвертий цинізм – говорити правильні речі і не робити так, як говориш, або ж робити навпаки. Але це й практика всіх політиків. Саме оцей клас людей – політики – якимсь дивним чином і знецінив слова. Вони показали приклад. 

І люди дозволяють собі наслідувати цей поганий приклад.

– Не всі.

– Але багато хто. Я б хотіла нагадати, що одним з перших правил наших предків козаків було таке: бути вірним своєму слову.

– Тепер із цього приводу цинічно жартують: «Моє слово: хочу даю – хочу забираю».

– І ми це дозволяємо. Нам наобіцяють під час виборів сім мішків вовни, не виконають нічого, а ми спускаємо, знову обираємо тих самих. У нас багато депутатів говорить настільки порожні слова, що я це називаю «ганяти вітер». Бо ми в нашому суспільстві порушили божественний закон: слово – це енергія. Якщо ти послав енергію, то вона десь має реалізуватися. Якщо ж ти не подбав про реалізацію, то енергія пішла на шкоду чи тобі, чи суспільству в цілому. А швидше за все – і тобі, й суспільству.

Від автора: На цій думці я змушена поставити крапку. Через обмежені рамки газетної публікації. Але дуже сподіваюсь, що кінець цієї розмови послужить для тих, хто це дочитав до кінця, початком власних роздумів. Про ціну слова, вагу слова, енергію слова. Про те, що варто подумати, перш ніж говорити. А коли вже говорити, то подумати, як говорити. Якими словами. Якщо ці рядки хоч когось спонукають до таких роздумів, значить ми з Аллою Матчук одного холодного вечора недарма відірвали від своїх родин дві години власного часу для цієї розмови про те головне, що робить людину людиною і відрізняє її від звірів, – про слово.

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

Filtered HTML

  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Дозволені теґи HTML: <a> <em> <strong> <cite> <blockquote> <code> <ul> <ol> <li> <dl> <dt> <dd>
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.

Plain text

  • Не дозволено жодних HTML теґів.
  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.
CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
9 + 3 =
More information?

Реклама

Опитування

Який спосіб ви вважаєте найкращим для управління багатоквартирним будинком?