Архів новин

Архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон: «Кінець світу буде, але це не привід для апатії та зневіри» | Газета 7 Днів

Архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон: «Кінець світу буде, але це не привід для апатії та зневіри»

04.01.2018 10:22
Переглядів:1019

Якраз у такі довгі зимові вечори та ще в очікуванні свята до голови приходять небуденні думки та хочеться вирішувати нестандартні питання. Ті, які ідуть не від тіла, а від душі. Отаких питань у пошті нашої редакції назбиралася добра купка, то ми й пішли з ними до архієпископа Рівненського і Острозького Іларіона – постійного співрозмовника та порадника читачів газети «7 днів».

– Наприкінці минулого року суспільство жваво обговорювало ту новину, яку нам видали наші законотворці, – про два офіційні вихідні для святкування Різдва, які тепер є в Україні. Ми тепер можемо не ходити на роботу і на католицьке, і на православне свято Різдва Христового. Що ви думаєте з цього приводу?

– Рішення – неоднозначне. Перш за все варто зазначити, що православна традиція – дуже давня. Звичайно, більшість православних церков стоять на тім, щоб не порушувати її. На цій же позиції стоїть і наша помісна православна церква Київського патріархату. Ми й далі будемо такої позиції дотримуватись. Інший аспект: ми знаємо, що православна церква Вселенського, або Константинопольського патріархату на чолі з патріархом Варфоломієм відзначає Різдво згідного з новою датою. Тобто є такий нюанс: якщо взяти календар старого стилю, за яким відбуваються православні служіння, то у нас Різдво також 25 грудня. Але за новим стилем ми відзначаємо свято 7 січня.

Розбіжність виникла в той час, коли відбувався перехід з юліанського на григоріанський календар. І тут ми вже нічого вдіяти не можемо, бо проблему треба було вирішувати тоді, коли вона виникла. Та церковні діячі того часу більше зважали на церковну політику, аніж на цей аспект. Тим часом він, на жаль, вніс розділення між західною та східною церквами.

Якщо розглядати дилему строго за канонами, то немає ніякого протиріччя в тім, щоб Різдво святкувати і за новим стилем, і за старим. Ці дві дати переплітаються між собою. Ті церкви, які перейшли на літочислення за новим стилем і святкують Різдво 25 грудня (і за цим календарем іде весь світ), та ті, які не перейшли, зокрема православні, мають кожна свій резон. І західний світ святкує Різдво 25 грудня, і ми. Але вони за новим стилем, а ми – за старим.

Власне, й сама подія Різдва, як би не досліджували її найсвітліші уми церковних істориків-богословів, досі не має єдиного трактування про те, коли конкретно відбулося Різдво Христове. Отже, нинішня дата (як 25 грудня, так і 7 січня) – умовна. Перенести святкування на один день? Звичайно, це може бути. Але на це має бути соборна думка всієї церкви. Зважаючи на те, що в Україні православна церква розділена: ми сьогодні маємо церкви Київського і Московського патріархатів, а також Автокефальну православну церкву, то я дотримуюся такої думки: поки таке розділення існує, це суперечливе питання не те що не варто розглядати, його навіть порушувати не варто. Бо це внесе в українське православ’я ще більше розбіжностей, розходження думок. Це питання не на часі. Тільки тоді, коли в Україні буде єдина православна церква, ми можемо повернутися до його розгляду.

– То як тоді бути з рішенням Верховної Ради, щоб зробити 25 грудня вихідним днем? Чи не спонукало це православних відзначати католицьке свято?

– Я би висловив наступну думку: це ще раз підтверджує, що Україна – велика держава, в якій не піддаються дискримінації жодні релігійні течії. Вважаю, що нічого в тому поганого не буде, якщо ми, православні, з великою належною повагою будемо ставитись до наших братів-християн західних, тобто римо-католиків, і будемо морально підтримувати їх у святкуванні. І так само буде добре, коли наші брати римо-католики підтримуватимуть нас, коли ми святкуватимемо Різдво 7 січня.

Не варто намагатись огорнути цю подію негативним змістом, я б радив не чіпати її. Відбулося – значить відбулося. Депутати – представники народу України. Вони висловлюють думки того чи іншого регіону. Через рішення депутатів відбулося волевиявлення народу. І це треба поважати. А тим, хто береться його критикувати, я порадив би більше звертати увагу на себе, працювати над своїм морально-духовним станом. Політикам, які критикують таке рішення на всі лади, теж варто змінити вектор їхніх зусиль. Хай краще впроваджують ті реформи, які потрібні для розвитку держави.

– Новий рік – не наше свято, Дід Мороз – не наш герой. Ось таке стверджують нині деякі люди, які ревно відстоюють народні традиції та кажуть, що ялинка нав’язана нам «совєтами». Що думає з цього приводу церква?

– Є таке поняття, як традиція. Якщо ми візьмемося критикувати всі традиції, то з чим тоді залишимось? Це все одно що взяти здорове зелене дерево, яке росло багато століть, і обрубати на ньому всі гілки. Хто отримає від цього користь? Ніхто. Я б радив тим, хто занадто цим переймається, більше дбати не про атрибутику, а про духовні питання, духовне виховання дітей, молоді. Що доброго маємо ми із цих суперечок? Є давня добра традиція встановлювати ялинку, проводити біля неї свята, благодійні акції. Хіба це погано? Це додає святкового настрою, який тим паче не треба забирати сьогодні у людей.

– Але далеко не всі традиції можна назвати похвальними. Наприклад, у нас із нагоди будь-якого свята стала традиційною горілка на столі. 

– Звичайно, ми протестуємо проти тих короткочасних традицій, які були нам нав’язані з часів російської імперії. Зокрема й зловживання алкоголем. Український народ ніколи не відзначався алкоголізмом. Що кожне свято має бути з випивкою, стало звичним у радянські часи. Неправильно це. Випивка, звичайно, може бути, але все має бути в міру. Апостол Павло каже: «Не впивайтеся вином, бо у вині блуд». Але ми знаємо інші слова з Євангелії про те, що Господь сотворив і відкрив людям вино, щоб звеселити саме серце людини. Тобто все, що в міру, є допустимим. Але воно має бути нами контрольоване. І передусім треба думати, що нам може принести користь. Навіть якби цілий помісний Собор прийняв рішення заборонити ялинку, то це викликало б негативний резонанс і крім проблем ми нічого з цього рішення б не мали. Тому, перш ніж приймати рішення, я раджу всім нам думати, причому, незалежно від віросповідання – і православним, і католикам, і протестантам, і юдеям, і мусульманам. Думати над тим, що може нас сьогодні об’єднати, що може сьогодні згуртувати нашу українську націю. 

І що, нарешті, зможе вивести нашу державу на той шлях, який буде для нас корисним.

– Наші читачі часто задають питання про кінець світу. Мовляв, надто багато його ознак. І в природі, яка насилає на людство з усіх боків страшні стихії – торнадо, землетруси, тотальні пожежі, засухи в одному кінці світу і страшні повені – в іншому; і в суспільстві – надмірне збагачення одних поруч зі злиднями, убозтвом та навіть смертями від голоду інших людей. Чи справді це свідчить, що кінець світу близько? І чи є його ознаки в Україні?

– Кінець світу буде. І це не вигадка людини, це Божественне одкровення. Зокрема, у Святому Писанні апостол Матвей дуже чітко говорить про цю грядущу подію. Спочатку описує ознаки кінця світу, а потім саму подію – про те, як це відбудеться. Що порушаться всі закони природи. Відбудеться загальне воскресіння мертвих, а ті, що на той час будуть жити, переміняться. Всі люди будуть зібрані в одне. У прямому і переносному значенні. Передбачено й розміщення святих апостолів, що вони будуть розташовані на дванадцяти престолах і стануть свідками всього страшного суду, а разом з ними будуть усі святі.

Та дуже добре, що Господь не відкриває людині дату страшного суду. Сам Господь сказав у Євангелії: «А про день той (тобто про день страшного суду, – ред.) не знає ніхто». Тільки син Божий. Саму дату кінця світу Господь нікому не відкриє. Бо важко навіть уявити, що було б, якби ми знали дату кінця світу. Праведники, святі люди, чинили би праведно, а грішники, навпаки, кинулися б у ще більшу розпусту.

Коли підсумувати думки різних богословів, багатьох святих отців, служителів церкви, то можна побачити, що світ уже не раз наближався до свого завершення. Проте через віру людей і їхні добрі справи Господь відвертав від людства його останній день і давав нам новий шанс. І після того відбувалося загальне духовно-моральне відродження світу.

Якщо взяти сьогоднішні обставини та зіставити з тими, на які вказує апостол Матвей, то вони, слава Богу, ще не є зіставні. Разом з негативними подіями – жорстокими війнами, повальною корупцією – сьогодні маємо й багато позитивного.

Важко навіть уявити, що було б, якби ми знали дату кінця світу. Праведники, святі люди, чинили би праведно, а грішники, навпаки, кинулися б у ще більшу розпусту.

Для прикладу візьмімо нашу церкву. Якщо проаналізувати її загальний стан, то нам досі допомагає те, що ми не є загальновизнані. І навіть якби ми й хотіли цього, то не мали би права оступитись у порушенні канонів і дотриманні заповідей. Якби сьогодні хтось зайнявся дослідженням, в якій із помісних православних церков найбільше дотримуються канонів, де найбільш ревно проводиться благодійна робота, то я впевнений, що наша церква була б на першому місці. Можливо, Господь і поставив нас у такі обставини, щоб українська церква пережила своє третє відродження. Адже було вже декілька таких періодів, коли ми намагалися відродити самостійність нашої церкви. Та вперше в історії ми нарешті згуртувалися і розростаємося. Те, що церква зростає, – свідчення благодаті Святого Духа. Тобто до явних ознак кінця світу нам ще дуже далеко. Звичайно, можна привести слова преподобного Солона Афінського: «Пам’ятай про останній час. Тримай думку свою у пеклі, але ніколи не впадай у відчай». Тобто пам’ятай, що кінець світу буде. Але для кожного християнина це має бути не приводом до апатії чи зневіри, а навпаки – приводом до нових прагнень. 

Поки Господь дає людині можливість жити, працювати, кожен християнин повинен думати про те, щоб використати цей час для морального і духовного удосконалення. Робити більше добрих справ. Якщо згрішив, то, малий чи великий то гріх, покаятися в цьому гріху.

Але й просто покаятись недостатньо. Доведи, що покаявся. Після негативного вчинку зроби багато позитивних. Працюй над собою. Наведу із цього приводу слова іншого святого, Серафима Саровського: «Коли ти спасаєшся сам, біля тебе спасуться тисячі». Тобто треба подавати приклад дією. Коли ж ти починаєш повчати інших, як-от той один нерозумний, до якого Господь звернувся у святому Євангелії зі словами: «Ти бачиш скалку в оці брата свого, але не бачиш колоди в оці своєму», то нічого з цього не буде. 

– То ви думаєте, що нинішнє покоління не доживе до кінця світу?

– Вірю, що до цього дня дуже далеко. Ще народиться багато поколінь, які принесуть у цей світ свої добрі традиції, добрі звичаї, добрий подих. А в підсумку ще більше людей досягне спасіння своєї душі.

– Владико, перед Різдвом люди часто питають про значення слова «кутя» і про її складові. 

– Треба пам’ятати, що кутя готується на Святий вечір, тобто у навечір’я Різдва Христового, 6 січня. Це останній день святого Різдвяного посту. Є багато цікавих версій про виникнення цих традицій. Якщо ми вдаватимемося в кожну з них, то й дня не вистачить. Я хочу зосередити увагу на найголовнішому.

Кутя, або коливо – це загальнохристиянська традиція. Коли помирала людина чи відбувалось якесь традиційне дійство, то для молитви готували коливо, яке освячувалось на честь мучеників чи якихось подій. І потім одразу після богослужіння коливом частували людей – учасників події. Чому кутю роблять із зерном? Бо зерно символізує нове життя. Скільки є притч від Спасителя у Євангелії про зерно, як-от: «Вийшов сіяч сіяти зерно. Одне впало на добрий грунт, друге – на камінь. Те, що впало на добрий грунт, проросло і дало врожай у стократ більший»…

Тобто символічно зерно, і особливо для нас – пшениця, має велике значення. Тому й готують кутю на знак подяки Господу за те, що він сподобив пройти святий піст, завершити його і з новими силами жити далі. Тому споживання куті є корисним, а приготування корисне удвічі – і духовно, й фізично.

Якогось зразкового, еталонного рецепта куті нема. Готують її згідно з тими звичаями, які є в родині. Нема значення, скільки в куті меду, маку, є там родзинки, горіхи чи щось інше. Традиція передається від мами до доньки, з покоління в покоління, і кожна нова господиня може пропонувати свої пропорції відповідно до вподобань родини. Детально акцентувати увагу на всіх складових не хочу, бо потім будуть казати: «А владика сказав, що має бути тільки така кутя». Раджу: готуйте таку кутю, яку вмієте, яку готують у родині споконвіку і яка вам смачна.

Пам’ятайте, що кутя – це маленький символ, який наближає нас до самої події Різдва. Споживаючи кутю, ми маємо пам’ятати про головне: що ми готуємось до зустрічі з новонародженим Спасителем, який абсолютно змінив людське життя, який принесе себе в жертву, викупить нас, врятує від вічного прокляття і введе людину в райські оселі.

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

Filtered HTML

  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Дозволені теґи HTML: <a> <em> <strong> <cite> <blockquote> <code> <ul> <ol> <li> <dl> <dt> <dd>
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.

Plain text

  • Не дозволено жодних HTML теґів.
  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.
CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
13 + 1 =
More information?

Ризикну порушити спірну тему про балкони та лоджії. Спершу їх будують, а поті... Далі

Опитування

Який спосіб ви вважаєте найкращим для управління багатоквартирним будинком?