Архів новин

Батькова наука часто стає в пригоді хірургу Олександрові Нестеренку | Газета 7 Днів

Батькова наука часто стає в пригоді хірургу Олександрові Нестеренку

25.01.2018 13:08
Переглядів:209

Є люди – наче небожителі. Для учнів-першачків – це вчителі, для студентів – ректори й декани, а для дорослих – представники влади, керівники різних рівнів. Здається, що все у них не так, як у простих смертних.

А чи й справді вони з іншого тіста та з іншим кольором крові? Газета «7 днів» вирішила про це дізнатись і започаткувала інтерв’ю у стилі «неформат», які ми публікуємо під рубрикою «На два слова». Сьогодні гостем цієї рубрики є Олександр Нестеренко. 53 роки. Відомий на Рівненщині хірург, заступник головного лікаря обласної клінічної лікарні, головний хірург області, кандидат медичних наук, депутат обласної ради.

– Олександре Леонтійовичу, яка з посад чи справ, якими ви займаєтеся, вам найближча до душі?

– Безперечно, хірургія, без якої не уявляю свого існування. Адже я виріс у середовищі відомих на Рівненщині хірургів, людей, відданих цій роботі, цьому способу життя. І ця атмосфера передалася мені з материнським молоком.

– Як вам вдається скрізь (хірургічна практика, адміністративна робота, громадська діяльність, сім’я, друзі, хобі) встигати?

– Мушу зізнатися, що, на жаль, не завжди і не все встигаю. Намагаюсь диференціювати пріоритети: що робити вже, що відкласти на потім, а чим і пожертвувати. А взагалі максимально раціонально підходжу до свого часу. Менше сплю.

– Ким краще бути: визнаним лікарем чи головним лікарем?

– Це залежить від того, що вмієш робити краще. Ми живемо в суспільстві, де кожен відповідає за свою ланку: один підмітає вулиці, інший водить тролейбус, є президент, а хтось працює хірургом. Коли мене запитують, чи важкою була операція, відповідаю: «А чи складно водити велику вантажівку з причепом?» Поняття складності відносне, як і все у нашому житті. Кожен має робити те, що добре вміє.

– Скільки у родині Нестеренків лікарів? Хто з них для вас найбільший авторитет?

– Головне не кількість, а якість того, що вони роблять. Хоча нас насправді багато – майже два десятки. Найбільш авторитетні, безперечно, найстарші члени родини. Сумно констатувати, але я вже один з них. Проте мені приємно, що залишаюся сином своїх батьків.

– Ким би могли стати, якби не пішли слідами батька?

– Ніколи не замислювався над цим. Мені завжди було легко все робити руками. Мабуть, тому що руки ростуть, як кажуть, звідки треба. Подобається столярне ремесло.

– Яку батьківську науку зарубали на носі?

– Батько навчив мене багатьом речам, і не лише в хірургії. Бути завбачливим, прораховувати кроки наперед. Мене завжди вчили, що розумний вийде з важкої ситуації, а мудрий у неї не потрапить. Вдається далеко не завжди дотримуватися батьківської науки, проте намагаюсь. Батько навчив мене стріляти, водити автомобіль, оперувати і ще багатьом, на перший погляд, дрібницям. Проте з цих дрібниць і складається все наше життя.

– Скільки операцій ви вже зробили і яка з них найбільше запам’яталася? 

– Я їх не рахую, але це не одна тисяча. Хоча є декілька десятків (це, як правило, найважчі оперативні втручання та нестандартні ситуації), котрі запам’яталися на все життя. Саме вони перевіряють хірурга на фаховість. Мені подобається оперувати у районах області по лінії, як колись називали, санавіації. Там – складно, і оцінюють твою роботу справжні фахівці – районні хірурги.

– На операційний стіл берете кого попало чи по блату?

– Ніколи не знаєш, хто постукає у двері твого кабінету. Відкриваю всім. 

– Чи бувають у вас «чорні» дні?

– Щоб чорні – Бог милував. Важкі – так, і багато. З іншого боку, коли роботи небагато, мені сумно, настає депресія.

– Що робите, коли операція іде не так, як треба?

– Відходжу від операційного столу і кілька хвилин дивлюсь у вікно. Це теж батькова наука. Не повірите, повертаєшся і ніби іншими очима дивишся на ту ж ситуацію. Особливо допомагає, коли складний випадок, а порадитись ні з ким.

– Вірите у прикмети? Можливо, у хірургів є якісь свої.

– Колись вірив. Бувало, думав, якою дорогою краще йти у лікарню. Обов’язково першою одягаю праву рукавичку. Трохи смішно, проте...

– Були у вашому житті розчарування?

– Швидше, ні. Були нездійснені мрії, нереалізовані бажання. За всі недоліки картав передусім себе сам.

– Вам ніколи не приходила в голову думка виїхати за кордон?

– Приходила, але гору взяв здоровий глузд: там я – ніхто, а тут, кажуть, – непоганий хірург. До того ж, мені вдома комфортно, тут мої батьки, друзі. А ще, як кажуть, добре там, де нас немає. Намагаюся, щоб було добре мені та моєму оточенню там, де я є.

– Своїм дітям ви порадили піти в медицину чи вони самі вибрали цей шлях? 

– Самі. Мене батьки не посилали у медицину, і я нікого зі своїх дітей не примушував до цього фаху. Проте пишаюсь, що в тому числі й мій приклад надихнув їх на вибір життєвого шляху.

– У кому бачите своє продовження?

– Звичайно, у дітях і внуках. 

– Про що, як правило, Нестеренки спілкуються вдома?

– Про все на світі. 

– У вас є якісь родинні традиції чи спільні сімейні захоплення?

– Намагаємося великі свята та дні народження святкувати в родинному колі. Раніше – у моїх батьків, тепер, як правило, у мене вдома. Я навіть  замовив великий обідній стіл, за яким збирається родина. Це чудово, коли за столом збирається чотири покоління. Це неабияка насолода. 

– Ви ділите розваги на чоловічі й жіночі?

– Навіть більше: на чоловічі, жіночі та унісекс.

– Багато у вас тих, кого можна назвати справжнім другом?

– Дуже мало. Але вони завжди поруч. 

– Що найбільше не подобається в людях?

– Заздрість. Наша українська «жаба» – мій товариш, вона «покращує» життя моїм заздрісникам.

– Чи можете для переконливості скористатися «крутим» слівцем?

– Вкрай рідко. Нещодавно я почув гарний вислів: «Не лихослов, бо це робить тебе подібним на москаля». Насправді «крутих» слівець українською немає чи майже немає. А ті, що є, не брутальні.

– Як відпочиваєте після буднів?

– Люблю побути на самоті. Причому з дитинства. Люблю самотні піші прогулянки, рідко – велосипедні. Полюбляю полювання на зайця, ніби – у колективі, і в той же час найближчий сусід-мисливець метрів за 60.

– Де і з ким проводите відпустки?

– Відпустки у мене короткотривалі, бо ділю їх навпіл – зима і літо. Люблю гірські лижі взимку та водойми влітку. Ліс і гриби – обожнюю! На вихідні полюбляю риболовлю на хижу рибу, баню на дачі. 

– Якщо вдома поламався кран або перегоріла лампочка, самі виправляєте поламку чи звертаєтеся до «Домової служби»?

– Дрібниці сам, а все решту, вважаю, мають робити навчені люди.

– Яку літературу любите?

– Ту, яка відволікає від буднів. Зараз читаю «Записки українського самашедшого» Ліни Костенко. Я, на свій стид, раніше не читав цю авторку, намагаюся надолужити.

– Чи шкодуєте про щось упущене?

– Мабуть.

– Чого б ще хотіли від життя?

– Здоров’я рідним і близьким.

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

Filtered HTML

  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Дозволені теґи HTML: <a> <em> <strong> <cite> <blockquote> <code> <ul> <ol> <li> <dl> <dt> <dd>
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.

Plain text

  • Не дозволено жодних HTML теґів.
  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.
CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
1 + 15 =
More information?

Реклама

Опитування

Які у вас плани на літо?