Архів новин

Чоловіча логіка: своїх дітей покинути, щоб ростити чужих | Газета 7 Днів

Чоловіча логіка: своїх дітей покинути, щоб ростити чужих

22.02.2018 17:08
Переглядів:309

Сьогодні в цій історії настав той час, про який народна мудрість каже: прийшла коза до воза. Батько, який нічого не хотів знати про власну дитину, раптом став шукати її прихильності. Хоча ні, не раптом, а тому, що вони помінялися в цьому житті місцями: вже не їй потрібна батькова підтримка, а йому самому – доччина.

Навіщо шукати батька, який загубився свідомо?

Це питання я задала своїй співрозмовниці Тамарі Угринчук прямо в лоб, без дипломатичних вихилясів. Розмова була в пологовому, куди Тамару поклали на збереження – вона чекала другу дитину. Ми прийшли її провідати. Тамарина подружка Рая, котра була при цій розмові, злякано округлила очі і видихнула: «Навіщо так ранити почуття людини?» «А хіба можуть бути почуття до батька, якого дочка ніколи в очі не бачила?» – здивувалась я. Тамара погодилася: «Не можуть. Але ж цікаво!» Така передісторія цієї статті. Розмова відбулася років з п’ять тому. Ми разом згадали її цими днями, коли зустріч батька й доньки відбулась.

Шкільний роман

Тамарина мама, Наталка, була звичайною собі дівчиною, доки не бачити її косу. Товста руса коса, яку попри туге плетіння аж розпирали і робили неправдоподібно об’ємною кучеряві пасма жорсткого, наче дріт, волосся, була Наталчиним козирем і притягувала до себе увагу всіх і всюди, де з’являлася дівчина.

Вона й зараз знає, що той блискавичний роман з Богданом – гордістю школи в середовищі випускників, внаслідок якого на світ народилась Тамара, стався саме через косу.

Діло було на шкільному вечорі. На нього запросили випускників різних поколінь, то в актовому залі було не проштовхнутися. Наталка запізнилася, тому залишилася без місця. Стояла у проході в тісняві і витягувала шию, щоб роздивитися, що робиться на сцені. А Богдан стояв позаду. То коли Наталка зняла берет і з-під нього випала її важка та довга коса, вона вдарила Богдана в груди. Дівчина озирнулась і вибачилася. Оце й був початок знайомства. 

Взагалі-то вона знала його, бо в одному з Наталкою класі вчився Богданів брат Ігор. На нього падали відблиски Богданової слави. Старший брат був відмінником, переможцем багатьох олімпіад і зрештою – золотим медалістом. То вчителі, які вчили спочатку старшого, а потім молодшого з братів, оцінюючи Ігорові успіхи, завжди ставили йому в приклад старшого брата: «А ось Богдан цю задачу вирішував без проблем», «Богдан таку помилку не допустив би»…

Богдан у момент їхньої зустрічі вчився вже на третьому курсі Київського політеху, але його зіркове фото залишалось у шкільному коридорі – в галереї «Гордість школи». У ті зимові студентські канікули після «зіткнення» з Наталчиною косою він став приходити до рідної школи ледь не щодня. Зустрічав Наталку, проводжав додому. Той шлях робився чим далі, тим довшим: то через парк підуть, то через одне кафе, то через інше. 

Та канікули добігли кінця. І коли настав останній день, Наталка відпросилася з двох останніх уроків через класичну причину, що називається «болить голова». Ввечері Богдан мав їхати до Києва, то вдень вони пішли до Наталки додому. Батьки дівчини були на роботі, отже, закохані дали собі волю.

Вагітна у шістнадцять

Ну й що тут страшного, сказали б сьогоднішні дівчата і навіть їхні мами. Але це був сімдесятий рік минулого століття, то погляди на позашлюбні стосунки, та ще й у такому ранньому віці, були зовсім інші. Наталчина мама здогадалася про стан дочки ще до того, як це зрозуміла сама вагітна дівчинка. 

Можна собі уявити, що вона пережила. Наталка ніколи не була особливо відвертою, та якось між іншим сказала дочці, що період вагітності був найважчим і найстрашнішим часом її життя. Як вона умудрилася довчитись у десятому класі, здати випускні іспити і навіть вийти на сцену у випускному платті, щоб отримати атестат, і при цьому, щоб її вагітність залишилась непоміченою? Це справді гідне подиву.

Весь цей час її батьки вели переговори з батьками Богдана. Його мама, банківський працівник, нічого й слухати не хотіла про Наталку і Наталчин живіт, у якому зріло її внучатко. Мама дуже пишалася своїми синами і бачила їхню долю інакше.

Богдан безвилазно сидів у Києві, навіть на літні канікули не приїхав. Батьки сказали, щоб тримався «від гріха подалі», хоча гріх уже стався. А Наталка після випускного так само безвилазно сиділа вдома, щоб не показувати допитливим дворовим кумасям свій живіт та щоб, не дай Боже, не наткнутися на когось із однокласників. Хоча Рівне було і є «село» маленьке, то навіть дуже професійна конспірація тут мало допомагає. Звичайно, всі все знали. Але одні робили вигляд, ніби не знають, а інші лізли в очі з «доброзичливими» порадами. Натерпілась Наталка.

Її дівчинка народилась маленькою, худенькою і мовчазною-мовчазною. Було це наприкінці жовтня – через два дні після того, як юній породіллі виповнилося 17 років. Тамара каже, що маму все життя дуже радував цей факт. Вона з дочкою завжди відзначала два дні народження в один день.

Тато десь

Наталка патологічно не вміла брехати. На розпитування маленької Томи вона, як правило, казала: «Тато десь поїхав і там загубився». Поки Тома перестала розпитувати. 

Потім через однокласників, які спілкувалися з Богдановим братом Ігорем, вона дізналася про Богданову долю: батько її дитини одружився з жінкою, що була чи то на вісім, чи то на всі десять років старшою за нього і мала двох дітей від першого шлюбу. 

З роками ця історія обросла подробицями, які Наталка по крупинці назбирала серед знайомих. Розказували, що Богданова дружина категорично не захотіла народжувати третю дитину, тож Богдан у шлюбі дітей не мав. Разом з тим він у всьому годив тій дружині і ледь їй ноги не мив, бо її батько прилаштував зятя на гарну роботу в Києві. Але у величезній столичній квартирі, яка, подейкували, ледь не на Хрещатику, Богдана так і не прописали.

Головна над швабрами

Поки Тамарин тато «звєздєл» на Хрещатику, мама працювала на м’ясокомбінаті. Наталка геть остаточно пересварилася з батьками, які так і не змогли пробачити їй позашлюбну дитину, і пішла жити з маленькою Томою до бабусі. Та прилаштувала онуку на м’ясокомбінат, де до пенсії працювала й сама. Робота була важка, а зарплата маленька. То Наталка пристосувалася підробляти, продаючи крадену ковбасу чи сардельки. Декілька разів попадалась по дрібному і відбувалася то позбавленням премії, то штрафом. А потім її таки судили і дали умовний термін. Її пом’якшувальною обставиною була Тамара. Суд взяв до уваги, що Наталка ростить дочку сама, без батька.

Після суду вона влаштувалася прибиральницею на завод. А коли завод у дев’яностих розвалився, стала прибирати одразу в декількох маленьких фірмочках. Вона сама себе жартома називала «головна над швабрами». 

За останні двадцять років у її житті сталося багато змін. Поховала бабусю. Видала заміж Тамару. Залишила бабусину квартиру дочці й зятю, а сама перебралася назад до батьків, щоб допомогти мамі доглядати за паралізованим батьком. Він двічі піднімався після двох інсультів, а третій звалив його остаточно. Коли батько помер, мати швидко здалася. Втратила інтерес до життя, днями пропадала на кладовищі, а загинула рівно за місяць до чоловікових роковин під порогом свого дому – виносила сміття і потрапила під автомобіль. Це був продовольчий фургон, який здавав заднім ходом від підсобки гастроному.

Наталка взялась впорядковувати батьківську занедбану квартиру. Навіть їздила декілька разів до Польщі, щоб підробити на ремонт. Працювала важко в огіркових теплицях і на полуничних плантаціях, але не скаржилась. Їй до важкої роботи не звикати. А коли з допомогою дочки й зятя вона завершила нарешті ремонт у трикімнатній батьківській квартирі, то одразу поселила туди Тамарину сім’ю, а сама перебралась у стару однокімнатну бабусину.

Як у романі

Тамара відчуває до матері таку вдячність, що на її очах щоразу виступають сльози, коли вона розповідає, що зробила для неї мати. Батька вона шукати так і не наважилась, тільки дещо дізналася про нього від старих маминих подруг.

Та батько несподівано знайшовся сам. Спочатку він потелефонував, а потім приїхав, щоб поговорити. Тамара запропонувала й мамі прийти на ці переговори, та вона категорично відмовилася. Розмова була довгою і болісною, але Тамара розповіла, що «трималася стійко» і не повірила батьковим крокодилячим сльозам.

– Це було, як у романі, – розповіла вона мені. – Зайшов з букетом у руках. Дає мені ці квіти, а дітям суне коробки цукерок і каже, як у якомусь дешевому кіно: «Я твій батько». А дітям: «Я ваш дід». «Де ж ви були так довго, діду?» – питаю його. А він у сльози. Коротше: жінка його вмерла, а пасинки вигнали з дому, бо вони й між собою не можуть квартиру поділити, то нащо їм ще з нерідним батьком ділитися. Жити в Києві йому ніде, то він повернувся до Рівного. А тут у батьківській квартирі вже живуть братові діти. Вони доглядають бабусю – оту банківську працівницю, яка не захотіла визнавати мою маму. Вони його «в упор» бачити не хочуть, то він і надумав шукати дочку. Думав, мабуть, що я кинуся йому на шию.

– А мама що каже про це? – запитую в Тамари.

– Ви ж знаєте: моя мама не вміє багато говорити. Сказала тільки, що прийшла коза до воза.

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

Filtered HTML

  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Дозволені теґи HTML: <a> <em> <strong> <cite> <blockquote> <code> <ul> <ol> <li> <dl> <dt> <dd>
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.

Plain text

  • Не дозволено жодних HTML теґів.
  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.
CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
3 + 13 =
More information?

Ризикну порушити спірну тему про балкони та лоджії. Спершу їх будують, а поті... Далі

Опитування

Який спосіб ви вважаєте найкращим для управління багатоквартирним будинком?