Архів новин

Тарас Максименко п’є каву вісім разів на день, зате горілку не п’є зовсім | Газета 7 Днів

Тарас Максименко п’є каву вісім разів на день, зате горілку не п’є зовсім

29.03.2018 10:35
Переглядів:1860

Є люди – наче небожителі. Для учнів-першачків це – вчителі, для студентів – ректори й декани, а для дорослих – представники влади, керівники різних рівнів. Здається, що все у них не так, як у простих смертних. А чи й справді вони з іншого тіста та з іншим кольором крові? Газета «7 днів» вирішила про це дізнатись, а тому бере у таких людей інтерв’ю у стилі «неформат», які ми публікуємо під рубрикою «На два слова». Сьогодні гостем цієї рубрики є Тарас МАКСИМЕНКО. 35 років. Народився у Рівному. Начальник міського управління культури. Одружений, має двоє дітей. Ось що ми в нього запитали.

– Тарасе Анатолійовичу, нині ви керівник міської галузі культури, але при цьому багато людей мають для вас визначення як людини-політика. Ким ви більше є для себе самого?

– Політика є в усьому. В Україні ситуація така, що кожен мусить рахуватися з політикою, бо в нас політика – це, тире, влада. Не скажу, добре це чи погано, але так є. У владі домінують політики, а господарників, навіть на місцевому рівні, надто мало. Звичайно, через те, що політика переважає над фаховістю і господарністю, що вона диктує правила гри у кадровому відборі, виникає багато проблем. Бо люди стають заручниками політичних домовленостей. Політичні призначення на посади стали практикуватися все частіше. Вибирають людину не за рівнем фахової підготовки, а за належністю до якоїсь потужної політсили.

– Ваше призначення було політичним?

– Ні, моє призначення так назвати не можна. Думаю, що мене призначили за мої ділові якості, адже мій шлях до посади начальника управління був тривалим. До цього я рік попрацював директором у парку культури імені Шевченка, потім п’ять років директором палацу культури «Текстильник». Там я зрозумів, як працює галузь. Тому складнощів після призначення начальником управління не відчув.

– Про вас можна сказати, що ви «спустилися» з області в місто, адже у вас була колись посада в обласній адміністрації і був мандат депутата обласної ради. Після того ви стали депутатом міської ради минулого скликання і працюєте начальником міського управління. Як ви самі це розцінюєте: ви спустилися чи піднялися?

– Обласні проблеми не такі мені близькі, як міські. Я в адміністрації свого часу був відповідальним за Березнівський район. Розкажу про своє сприйняття: не може тобі стати рідним той регіон, де ти не народився і не живеш. Для мене Рівне – найулюбленіше місто на землі. 

Мабуть, у всіх відчуття рідного міста таке. У мене все відбувалося тут: школа, інститут, всі найбільш драйвові періоди мого життя. Я – рівнянин. Тема Сарн цікава мешканцю Сарн, а Костополя – мешканцю Костополя. Недарма тепер виникла і розвивається ідея децентралізації. Бо в Сарнах видніше, що їм там робити, ніж в області. Якщо ти щоденно не ходиш по цих вулицях, то не можеш бути компетентним і ефективним керівником у цьому місті. Коли привозять з Києва парашутиста і обирають його депутатом Верховної Ради від глибинки, це в корені неправильно.

– Тарасе Анатолійовичу, ви досить довго і помітно були представником двох політичних сил, а тепер належите до третьої. Чому?

– Бо я здобув там негативний досвід. Партії, до яких я належав, намагалися диктувати регіонам з Києва. Чому в 2010-му я покинув «Фронт змін»? Саме тому, що Арсеній Яценюк вирішив керувати міською організацією партії, а через неї містом – безпосередньо. Тобто він нас бачив своїми васалами, якими можна керувати дистанційно телефоном з огляду на ту інформацію, яку йому хтось вніс у вуха. Коли він надумав керувати у нашому місті отаким чином, мене це надзвичайно обурило. Мій демарш з цієї партії був показовим. Я заявив публічно, що відмовляюся виконувати вказівки щодо Рівного і моделювати свою поведінку в Рівному відповідно до тих настанов, які надходять із Києва. Я себе поважаю, тому не захотів бути керованим по телефону роботом. В якій би партії я не був, так робити не буду.

– А ви знову в партії?

– Тривалий час я був безпартійним. Навіть ідентифікував себе як політичний атеїст, бо не вірив у політичні бренди. А зараз знайшов ту партію, яка біль-менш відповідає моєму світоглядному баченню розвитку подальших подій. Я у Наливайченка, у «Справедливості». Так, ця партія має поки що невеликий рейтинг. Але є група друзів, побратимів, однодумців, які збираються задля спілкування і протестних чи благодійних акцій. Це не мега-партія, яка бере участь у розподілі бюджету. Наш вплив – обмежений. Партія проходить стадію становлення. Яким її майбутнє буде через рік, сказати важко. Бо в нас політичні прогнози – справа невдячна. Елемент народної любові чи гніву в нас спрацьовує непередбачувано. Ми це періодично спостерігаємо на прикладі кожного з наших президентів. Приходять – мають захмарний рейтинг, а до кінця каденції – два-три відсотки підтримки.

– Хто з українських президентів був вашим найбільшим розчаруванням?

– Я прийняв для себе рішення: щоб ні в кому не розчаровуватися, не зачаровуюся.

– Попри роботу в галузі культури ви практикуючий політолог, якщо таке визначення допустиме. Які ви маєте політичні прогнози?

– Планово вибори мають відбутися в 2019 році. Що буде? Вже з другої половини цього року всі ми відчуємо любов до народу всіх кандидатів у президенти. Ніхто не прийматиме непопулярних рішень. Будуть робити тільки те, що людям подобається: піднімати зарплати, пенсії. Хай на сто гривень, але з великою помпою. Буде тьма захмарних обіцянок…

– Уявляєте, на кого можна робити ставку на президентських виборах?

– У нас є лідер нашої партії – Наливайченко. Чи він ітиме на вибори, сказати важко, бо просто так іти не варто. Коли йти, то треба перемагати. Якщо не ставити таку мету, то це дарма викинуті кошти.

– Надто багато партій. І всі ж виставлятимуть свого кандидата, щоб виграти.

– Вважаю, що можна і треба об’єднуватися. Лівий блок, правий чи правоцентристський блок… Достатньо двох партій. Як в Америці. Чого всім нашим партіям не вистачає? Ідеології. Останню чітку ідеологію в Україні мали комуністи. Тепер в Україні більш як двісті партій, а де їхні двісті ідеологій?

– Наступного року крім президентських будуть ще парламентські вибори. Ви маєте особисті політичні амбіції?

– Мої власні амбіції пов’язані з Рівним. Я зробив паузу на нинішню каденцію, хоча мене й запрошували до команди БПП «Солідарність». Та я від цього запрошення скромно відмовився.

– Щоб не назвали кон’юнктурником, що перебігли в партію діючого президента?

– І це також. Мені неприємно чути, коли кажуть, що перебіг задля вигоди. Хоча не вважаю великим гріхом такі перебіжки. Бо в нас партії існують по два-три роки. Партій, історія яких розтягнулася на 10–15 років, в Україні є дві-три. Плюс: партії – безідеологічні. Тобто не можна сказати, що ти зрадив ідеї, перейшовши з однієї в іншу. Та все ж не хочеться обвішувати себе різними партійними ярликами.

– Коли ви кажете про те, що ваші плани пов’язані з Рівним, то уточніть, що маєте на увазі: депутат міської ради, депутат від Рівного до Верховної Ради чи, може, мер? Бо є люди, які кажуть, що ви наступний мер Рівного. Ви це чули?

– Чув. І ставлюсь до цього спокійно. Бо коли я, як керівник міської партійної організації «Справедливість», не буду ставити перед собою високу планку, то що я за лідер? Так, можливо, й губернатор. Можливо, й міський голова. Мені 35 років. 

Я повинен у цьому віці думати про майбутнє. Якщо мої амбіції будуть замикатися на депутатстві в міській раді, то який це приклад для членів моєї команди? Я вже був депутатом міської ради. 

– Чиновників не побачиш на акціях протесту чи в пікетах на боці пікетувальників. А ви там буваєте. Як це можливо? Це робота на публіку?

– Ні, бо навіщо така робота на публіку, якщо вона не дає нічого, крім головного болю. Насправді я добиваюся, щоб усі дотримувалися законів і чесно виконували свої посадові обов’язки. У моїх обов’язках – охорона культурної, в тому числі архітектурної спадщини. Коли мені не вдається захистити цю спадщину на моїй посаді звичайним бюрократичним шляхом, я стаю в пікети.

– Тарасе Анатолійовичу, ви вже не хлопчик і посада у вас солідна. Не маєте бажання змінити зовнішність на соліднішу? Ваша косичка не всіма сприймається схвально.

– Бачите, я начальник не якогось іншого, а управління культури. Тому будь-які неформальні та навіть ексцентричні речі вважаю допустимими в моїй галузі. Граю у виставах, танцюю, займаюся брейк-дансом. Я – не типовий чиновник, тому й зовнішність у мене нетипова.

– Правда, що прогрес у культурі рухає заздрість?

– Я б назвав це конкуренцією. Вона є між окремими закладами і є між колективами всередині закладу. Тому намагаюся так організувати роботу, і міський голова мені підказує, як це краще зробити, щоб спрямувати їхні зусилля в різних напрямках та розвести їх. Кожен має свою аудиторію і кожен оре своє поле, бо, якби вони товклися на одному полі, це було б справді проблематично.

– Якому з двох основних закладів культури ви віддаєте перевагу чи, скажемо так, пальму першості – МБК чи ПК «Текстильник»?

– Вони різні і кожен – перший на своєму полі. МБК – це такий собі презентаційний майданчик із шикарною виставковою залою і не менш шикарною глядацькою. Там проводиться більшість презентаційних та офіційних міських заходів. А от репетиційна база там невеличка. То тут пальму першості можна віддати «Текстильнику». Його можливості більші, бо в нього є грандіозна площа – сім тисяч квадратних метрів проти трьох тисяч у МБК. Тому в «Текстильнику» на десять колективів більше, ніж у МБК, і вони більш різноманітні.

– Хто в галузі культури може похвалитися преференціями від начальника управління культури?

– Намагаюся не надавати їх нікому. Різні колективи мають різні потреби, то й підтримка – різна. Кого виділяю, то це колективи, які представляють Рівне за кордоном. Прошу про підтримку для них у депутатів і взагалі на всіх рівнях. Бо за кордоном ми не повинні виглядати жалюгідно. Це єдиний випадок, коли я лобіюю чиїсь інтереси. Бо коли музична школа посилає свій колектив на фестиваль, то там глядачам все одно, чи це перша, чи друга школа. Колектив там представляє місто Рівне. Тому й хочеться, аби про місто склалася щонайкраща думка.

– Був час, коли міські заклади культури намагались оптимізувати. Це ще актуально?

– Ні, цей час минув. Завдяки децентралізації бюджету місто отримало змогу почуватися вільніше, то тепер про ліквідацію чи об’єднання закладів культури мова не йде. Ми, як галузь, звичайно, споживаємо багато коштів платників податків. Але ж це не та галузь, яка може приносити прибутки. Та й прийшло розуміння, що розвиток культури прямо пов’язаний з криміногенною чи світоглядною ситуацією в місті. Чим менше закладів культури, тим більше йдуть у питейні заклади, тим більше проводять часу в підворітнях, тим більша потреба в тюрмах, колоніях, виправних закладах.

– Ваші переваги у випивці: горілка, вино, коньяк?

– Не п’ю вже шість років навіть пива. Прийняв таке рішення, бо не люблю себе не контролювати. Важко потім збагнути, кого ти ненароком образив тоді, як алкоголь розв’язав тобі язика. Плюс спорт не дає такої можливості. Спорт сам по собі тонізує. Усім раджу шукати насолоду в іншому. До речі, в людині є гормон щастя. Коли кажуть, що хтось п’яний від успіху, то це діє гормон щастя. Всім бажаю, щоб вони п’яніли від успіху, кохання, задоволення від гарно зробленої роботи. Я зайнявся вивченням фізіології людини, то наука давно довела, що це можливо. Тому не п’ю алкоголю. Зате я – кавоман, п’ю по вісім чашок кави на день. І нормально себе почуваю.

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Коментарі

Володимир

Може воно й добре, що Тарас Максименко п’є каву вісім разів на день, i зовсiм не п’є горiлку, але якийсь вiн слизький, навiть не такий як вуж, а як слимак.
1

Додати новий коментар

Filtered HTML

  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Дозволені теґи HTML: <a> <em> <strong> <cite> <blockquote> <code> <ul> <ol> <li> <dl> <dt> <dd>
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.

Plain text

  • Не дозволено жодних HTML теґів.
  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.
CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
1 + 0 =
More information?

Ризикну порушити спірну тему про балкони та лоджії. Спершу їх будують, а поті... Далі

 «Це – на убогих», – казав мій дід, збираючись до церкви і кладучи в кишеню дрібДалі

Опитування

Який спосіб ви вважаєте найкращим для управління багатоквартирним будинком?