Архів новин

Михайло Бєлік: «Не люблю зверхності від інших і не дозволяю цього собі» | Газета 7 Днів

Михайло Бєлік: «Не люблю зверхності від інших і не дозволяю цього собі»

10.05.2018 08:58
Переглядів:2438

Є люди – наче небожителі. Для учнів-першачків це – вчителі, для студентів – ректори й декани, а для дорослих – представники влади, керівники різних рівнів. Здається, що все у них не так, як у простих смертних. А чи й справді вони з іншого тіста та з іншим кольором крові? Газета «7 днів» вирішила про це дізнатись, а тому бере у таких людей інтерв’ю у стилі «неформат», які ми публікуємо під рубрикою «На два слова». Сьогодні гостем цієї рубрики є директор рівненської тринадцятої школи Михайло Бєлік. 45 років. Народився у Рівному. Одружений. Має двох синів. За його печами три вищі освіти: Інститут інженерів водного господарства, Рівненський педагогічний інститут і Державний вищий навчальний заклад «Університет менеджменту освіти». Все його життя пов’язане з тринадцятою школою, в якій навчався, вчителював, а нині її очолює. Він став першим серед директорів рівненських шкіл гостем рубрики «На два слова».

– Ким краще бути: визнаним вчителем чи директором школи?

– Потрібно бути професіоналом своє справи на будь-якій роботі. Добре, якщо ти вчитель з великої букви і тебе поважають. Так і з директором. Але тут ще більша відповідальність, бо відповідаєш не тільки за предмет, а й за учнівський та педагогічний колективи.

– У школі ви були відмінником чи двієчником?

– Навчався на достатньому рівні, на «добре» і «відміно», без трійок. А коли навчався у водному, то лише один предмет завадив мені отримати червоний диплом.

– Ваш відпочинок – це сонце, море, пісок, чи город?

– Дуже люблю гори, а тому часто відпочиваю в Карпатах. Разом із сім’єю любимо подорожувати Україною і закордоном. В останні роки часто відпочиваємо з учителями та учнями. Об’їздили з ними вже пів-України.

– На роботі ви керівник, а за ким останнє слово вдома?

– Думаю, що за мною.

– Скільки уроків ви провели і який найбільше запам’ятався

– Не рахував. За 23 роки їх було дуже багато. А найбільше запам’ятався перший. Дуже хвилювався, бо йшов до рідної школи як вчитель. Похвилинно пам’ятаю дорогу від дому до школи, хоча жив поряд. Думав: як проведу урок, як мене зустрінуть учні? Взагалі ж є багато цікавих і приємних спогадів з уроків.

– Вірите у прикмети? Можливо, у педагогів є якісь свої?

– У прикмети вірю. Але швидше вірю у сни, які справджуються. Коли має трапитись якась значима подія, добра чи негативна, мені це відомо наперед через сон. Так відбувається ще з юності.

– У вас двоє синів. Що вони взяли від вас із дружиною?

– Ми з дружиною педагоги. Я викладаю математику, а вона – музкерівник у садочку. То сини взяли від нас потроху всього. Обоє навчалися в музичній школі, ходили на танцювальні гуртки. В той же час брали участь в олімпіадах з математики. Молодший зараз у дев’ятому класі, а старший вже третьокурсник РДГУ, навчається на звукорежисурі.

– Яке ваше улюблене українське слово?

– Їх багато. Але найперше – «дякую».

Чи були у вас «любимчики»? Чи є такий учень, який вам найбільше запам’ятався?

– Нікого з учнів не виділяю. Але багатьох пам’ятаю, особливо тих, у кого я проводив перші уроки. Знаю їх по іменах і прізвищах, де тепер працюють. Та вони вже й своїх дітей привели до школи.

– Чим сьогоднішні учні відрізняються від колишніх?

– Більш упевнені, йдуть у ногу з часом. Старшому поколінню в деяких питаннях їх потрібно наздоганяти. Учні не стали гіршими, вони стали кращими, принаймні ті, яких я бачу щодня.

– Що вам найбільше не подобається в людях?

– Не люблю, коли обманюють і нещирі.

– А яких людей ви любите?

– Щирих, добрих, готових прийти на допомогу.

– По життю ви оптиміст чи песиміст?

– Я стовідсотковий оптиміст, і ніяк інакше.

– Можна ставитись до грошей філософськи?

– Можна ставитись і філософськи, якщо у тебе грошей багато. Але звичайно гроші необхідні для життя. Часто відсутність грошей робить людей сумними і нежиттєрадісними.

– Може людина, знаючи, які в неї недоліки, сама себе виховати? Яку найкращу рису характеру ви у собі виховали?

– Можна, але це приходить із часом. У юності був самовпевненим, було таке відчуття, що тільки моя думка правильна. Тепер розумію, що потрібно вміти слухати інших.

– Чи був у вашому житті випадок, за який вам соромно?

– Так відразу і не скажеш.

– За одного битого сім небитих дають. Згодні ви з цією старою приказкою чи ви проти фізичних покарань?

– Я проти принижень. Для мене недопустимо принизити дорослого чи дитину. А фізичні покарання можна трактувати по-різному. Кажуть, що можна покарати роботою, це теж фізичне покарання.

– Невже ви ніколи не шльопнули дитину нижче від спини? І, може, ніколи не підвищили голос?

– Якщо говорити за старшого сина, то він отримував від мене і можливо тоді це було на емоціях. А ось у вихованні меншого можу сказати, що виріс без жодного шльопка нижче від спини. І росте відповідальним.

– Яку пораду ви би дали молодому педагогові перед його першим уроком?

 – Насамперед бути самим собою. Діти швидко відчувають, де ти просто граєш роль вчителя, де ти намагаєшся бути вчителем, де ти несправжній. Якщо перший урок не вдався, це не страшно. Але якщо за перший місяць ти відчуваєш, що вчителювання – це не твоє, що у дітей на уроці очі не загорілися, то краще просто піди зі школи.

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

Filtered HTML

  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Дозволені теґи HTML: <a> <em> <strong> <cite> <blockquote> <code> <ul> <ol> <li> <dl> <dt> <dd>
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.

Plain text

  • Не дозволено жодних HTML теґів.
  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.
CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
5 + 2 =
More information?

Ризикну порушити спірну тему про балкони та лоджії. Спершу їх будують, а поті... Далі

 «Це – на убогих», – казав мій дід, збираючись до церкви і кладучи в кишеню дрібДалі

Опитування

Який спосіб ви вважаєте найкращим для управління багатоквартирним будинком?