Архів новин

Пон
Втр
Срд
Чтв
Птн
Суб
Нед
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 
Червень 2018
 

Над собою треба працювати, бо хвороба сама не минає | Газета 7 Днів

Над собою треба працювати, бо хвороба сама не минає

07.06.2018 15:36
Переглядів:303

У цьому переконаний лікар Сергій Горбатюк, і це його найголовніша порада для хворих 

– Я не боюсь уколів! – з порога весело загукав Артемко Коваль.  Його така ж усміхнена мама, Мальвіна Володимирівна, ледь встигала за сином, який почувався в кабінеті лікаря наче удома. У відповідь на моє традиційне запитання: «Скільки тобі років?» – Артемко гордо показав чотири пальчики і твердо сказав: «Чотири!»

Дивлячись на цю енергійну дитину, важко було повірити, що Артемка принесли до центру «Крок» повністю нерухомим. Він навіть голівку не тримав. Про той стан, у якому він був, люди кажуть: «Рослина». А все тому, що у півроку хлопчик переніс крововилив.

– У тебе є укол? – запитав по-діловому хлопчик у лікаря Сергія Олександровича, а потім протягнув йому ложку, з якою прийшов до кабінету.– А ти наллєш мені ліки?

– Аякже, все в мене є, і я все тобі дам! – запевнив Сергій Горбатюк і взяв до рук шприц з ліками (згодом він мені пояснив, що у шприці був цереброкомпозит).

– У нас лікар – чарівник,– ділиться враженнями Артемкова мама.– Артемко бігом біжить до нього на уколи. Ну де ви бачили, щоб дитина при уколах не плакала? Мені здається, що це можливо тільки у Сергія Олександровича. Ми дуже раді, що потрапили в «Крок». Це – неабияка підтримка. Щодня на дев’яту годину ми вже тут на фізкультурі. 

І нам дозволяють приходити займатися щоденно, а кожні два місяці проходимо повний курс реабілітації з масажем, парафіном, електростимуляцією та іншими процедурами, а головне – уколами Сергія Олександровича. І так уже два з половиною роки. Завдяки цьому центру в нас стався справжній прорив. Бо ж Артемко не сидів, не повзав і навіть голову не тримав. А тут відбувся такий прогрес!

Артемко, поки мама розповідала мені все те, весело прийняв свої уколи – в голівку, ліктики, ніжки. І щоразу приказував, що він їх не боїться. (По-правильному це обколювання називається фармакопунктурою. Це точкові ін’єкції ліків у біологічно активні точки – ред.) Далі хлопчик закидав лікаря запитаннями про жінку, яка приймала у кабінці процедуру: і що це таке там пищить, і навіщо цій бабусі палиця? Було видно, що енергія з дитини так і пре. Щойно вийшовши за двері, хлопчик тут же повернувся, бо забув показати лікарю записане на смартфоні відео про те, як він їздить на велосипеді. На велосипеді! Дитина, яку принесли сюди два з половиною роки тому повністю нерухомою!

Коли цей маленький тайфун (а Горбатюк називає його шилом) пішов, ми поговорили з лікарем про те, як досягаються такі успіхи. Ми разом подивилися журнал прийому і побачили, що за день лікар приймає від 25 і аж до 35 хворих. Хто на прийом приходить, хто на процедуру. Одночасно з Артемковою фармакопунктурою в кабінці в кутку кабінету робили лазерну процедуру, а під дверима уже назбиралася купка людей: хто на витяжку хребта чи суглобів, хто на перев’язку чи мануальну терапію, хто на блокаду. У двох суміжних кабінетиках для всього цього передбачено місце, тож стіл, за яким лікареві вдається недовго посидіти під час прийому, займає тут невеличку площу практично в дверях. Сергій Горбатюк розповів, що працює тут двадцять перший рік.

– Сергію Олександровичу, я бачу у вашому кабінеті і діток і зовсім стареньких людей.

– Всякі є.

– А кого лікувати простіше – дітей чи дорослих?

– Дітей. Їх можна просто змусити. І діти, особливо маленькі, ще переконані, що дорослих треба слухати.

– І постійно з такими складними пацієнтами?

– До нас інші й не потрапляють.

– А виглядають оптимістично. Що ви робите, щоб вселити в них оптимізм? Що взагалі для цього треба зробити – підбадьорити хворого чи пошкодувати?

– Та ні, шкодувати не треба. Знаєте, до своїх тутешніх пацієнтів я стараюся донести істину: як не можеш змінити обставини, то зміни своє ставлення до них. Якщо ти показав жалість, то людина починає жаліти й сама себе, опускає руки, і на тому все закінчується. Через це я намагаюся не шкодувати, а навпаки, навантажувати людину.

– Але ж не кожен може витримати навантаження. 

– Ні, це не так. У будь-якій ситуації можна зробити хоч щось. Боротися треба завжди. У мене був такий пацієнт, який сам себе довів до кінця при простому переломі. Ліг і почав скиглити: «Болить, не можу». І в нього помалу розвинулася контрактура спочатку одного суглоба, потім іншого, потім перейшло й на здорову ногу. Ми його просили займатися, боротись. Але коли людина не хоче, ми не можемо її змусити. Кожному треба самому себе змусити піднятися, рухатися. Можна не змушувати. Тоді покриєшся мохом у ліжку. 

– Які найпоширеніші проблеми у ваших пацієнтів?

– З моїх ортопедичних це – артрози, артрити, остеохондрози. Інвалідизуючих наслідків травм останнім часом стало менше. Можливо, тому,  що стали досконалішими оперативні техніки. Хоча наслідків автомобільних травм, навпаки, більше. Але найчастіше до нас приводять людей хвороби суглобів. 

– Правду кажуть, що такі хвороби – розплата за лінь?

– Чому ж? Бувають і спадкові. Хоча сама хвороба не передається. А передається схильність до неї. Якщо людина себе глядить і періодично підліковується, то настання хвороби можна відсунути. Але люди часто приходять до лікаря не просто з болем у коліні, а вже з деформованим хрящем і артрозом третього ступеня. За місяць чи навіть рік такі наслідки не настають. Людина десятки років терпить біль, чимось намаже хворий суглоб і сподівається, що само минеться. А саме нічого не минається. Над собою треба працювати, щоб не допускати до крайнощів.

– І де лікареві працювати простіше – у такому реабілітаційному центрі, як ваш, чи в поліклініці?

– У поліклініці. Там пацієнти різні. Один приходить з хворобою, інший – бо йому довідку треба взяти чи медогляд пройти. У когось прищик вискочив. Так, там по-своєму непросто, але там маєш діло не зі стопроцентно хворими людьми. А тут приходять тільки з бідою, причому проблеми такі, які офіційна медицина вилікувати вже не може, а віддає цю людину нам, щоб ми її максимально адаптували і до середовища, і, за великим рахунком, до себе самої. Щоб вона могла хоч сама себе обслуговувати. Для багатьох наших пацієнтів це – вже успіх. Тому робота наша далеко не проста. Буває, що від її початку з конкретним пацієнтом до результату минають роки.

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

Filtered HTML

  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Дозволені теґи HTML: <a> <em> <strong> <cite> <blockquote> <code> <ul> <ol> <li> <dl> <dt> <dd>
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.

Plain text

  • Не дозволено жодних HTML теґів.
  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.
CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
4 + 1 =
More information?

Реклама

Опитування

Які у вас плани на літо?