Архів новин

Пон
Втр
Срд
Чтв
Птн
Суб
Нед
 
Червень 2018
 

Над собою треба працювати, бо хвороба сама не минає | Газета 7 Днів

Над собою треба працювати, бо хвороба сама не минає

07.06.2018 15:36
Переглядів:420

У цьому переконаний лікар Сергій Горбатюк, і це його найголовніша порада для хворих 

– Я не боюсь уколів! – з порога весело загукав Артемко Коваль.  Його така ж усміхнена мама, Мальвіна Володимирівна, ледь встигала за сином, який почувався в кабінеті лікаря наче удома. У відповідь на моє традиційне запитання: «Скільки тобі років?» – Артемко гордо показав чотири пальчики і твердо сказав: «Чотири!»

Дивлячись на цю енергійну дитину, важко було повірити, що Артемка принесли до центру «Крок» повністю нерухомим. Він навіть голівку не тримав. Про той стан, у якому він був, люди кажуть: «Рослина». А все тому, що у півроку хлопчик переніс крововилив.

– У тебе є укол? – запитав по-діловому хлопчик у лікаря Сергія Олександровича, а потім протягнув йому ложку, з якою прийшов до кабінету.– А ти наллєш мені ліки?

– Аякже, все в мене є, і я все тобі дам! – запевнив Сергій Горбатюк і взяв до рук шприц з ліками (згодом він мені пояснив, що у шприці був цереброкомпозит).

– У нас лікар – чарівник,– ділиться враженнями Артемкова мама.– Артемко бігом біжить до нього на уколи. Ну де ви бачили, щоб дитина при уколах не плакала? Мені здається, що це можливо тільки у Сергія Олександровича. Ми дуже раді, що потрапили в «Крок». Це – неабияка підтримка. Щодня на дев’яту годину ми вже тут на фізкультурі. 

І нам дозволяють приходити займатися щоденно, а кожні два місяці проходимо повний курс реабілітації з масажем, парафіном, електростимуляцією та іншими процедурами, а головне – уколами Сергія Олександровича. І так уже два з половиною роки. Завдяки цьому центру в нас стався справжній прорив. Бо ж Артемко не сидів, не повзав і навіть голову не тримав. А тут відбувся такий прогрес!

Артемко, поки мама розповідала мені все те, весело прийняв свої уколи – в голівку, ліктики, ніжки. І щоразу приказував, що він їх не боїться. (По-правильному це обколювання називається фармакопунктурою. Це точкові ін’єкції ліків у біологічно активні точки – ред.) Далі хлопчик закидав лікаря запитаннями про жінку, яка приймала у кабінці процедуру: і що це таке там пищить, і навіщо цій бабусі палиця? Було видно, що енергія з дитини так і пре. Щойно вийшовши за двері, хлопчик тут же повернувся, бо забув показати лікарю записане на смартфоні відео про те, як він їздить на велосипеді. На велосипеді! Дитина, яку принесли сюди два з половиною роки тому повністю нерухомою!

Коли цей маленький тайфун (а Горбатюк називає його шилом) пішов, ми поговорили з лікарем про те, як досягаються такі успіхи. Ми разом подивилися журнал прийому і побачили, що за день лікар приймає від 25 і аж до 35 хворих. Хто на прийом приходить, хто на процедуру. Одночасно з Артемковою фармакопунктурою в кабінці в кутку кабінету робили лазерну процедуру, а під дверима уже назбиралася купка людей: хто на витяжку хребта чи суглобів, хто на перев’язку чи мануальну терапію, хто на блокаду. У двох суміжних кабінетиках для всього цього передбачено місце, тож стіл, за яким лікареві вдається недовго посидіти під час прийому, займає тут невеличку площу практично в дверях. Сергій Горбатюк розповів, що працює тут двадцять перший рік.

– Сергію Олександровичу, я бачу у вашому кабінеті і діток і зовсім стареньких людей.

– Всякі є.

– А кого лікувати простіше – дітей чи дорослих?

– Дітей. Їх можна просто змусити. І діти, особливо маленькі, ще переконані, що дорослих треба слухати.

– І постійно з такими складними пацієнтами?

– До нас інші й не потрапляють.

– А виглядають оптимістично. Що ви робите, щоб вселити в них оптимізм? Що взагалі для цього треба зробити – підбадьорити хворого чи пошкодувати?

– Та ні, шкодувати не треба. Знаєте, до своїх тутешніх пацієнтів я стараюся донести істину: як не можеш змінити обставини, то зміни своє ставлення до них. Якщо ти показав жалість, то людина починає жаліти й сама себе, опускає руки, і на тому все закінчується. Через це я намагаюся не шкодувати, а навпаки, навантажувати людину.

– Але ж не кожен може витримати навантаження. 

– Ні, це не так. У будь-якій ситуації можна зробити хоч щось. Боротися треба завжди. У мене був такий пацієнт, який сам себе довів до кінця при простому переломі. Ліг і почав скиглити: «Болить, не можу». І в нього помалу розвинулася контрактура спочатку одного суглоба, потім іншого, потім перейшло й на здорову ногу. Ми його просили займатися, боротись. Але коли людина не хоче, ми не можемо її змусити. Кожному треба самому себе змусити піднятися, рухатися. Можна не змушувати. Тоді покриєшся мохом у ліжку. 

– Які найпоширеніші проблеми у ваших пацієнтів?

– З моїх ортопедичних це – артрози, артрити, остеохондрози. Інвалідизуючих наслідків травм останнім часом стало менше. Можливо, тому,  що стали досконалішими оперативні техніки. Хоча наслідків автомобільних травм, навпаки, більше. Але найчастіше до нас приводять людей хвороби суглобів. 

– Правду кажуть, що такі хвороби – розплата за лінь?

– Чому ж? Бувають і спадкові. Хоча сама хвороба не передається. А передається схильність до неї. Якщо людина себе глядить і періодично підліковується, то настання хвороби можна відсунути. Але люди часто приходять до лікаря не просто з болем у коліні, а вже з деформованим хрящем і артрозом третього ступеня. За місяць чи навіть рік такі наслідки не настають. Людина десятки років терпить біль, чимось намаже хворий суглоб і сподівається, що само минеться. А саме нічого не минається. Над собою треба працювати, щоб не допускати до крайнощів.

– І де лікареві працювати простіше – у такому реабілітаційному центрі, як ваш, чи в поліклініці?

– У поліклініці. Там пацієнти різні. Один приходить з хворобою, інший – бо йому довідку треба взяти чи медогляд пройти. У когось прищик вискочив. Так, там по-своєму непросто, але там маєш діло не зі стопроцентно хворими людьми. А тут приходять тільки з бідою, причому проблеми такі, які офіційна медицина вилікувати вже не може, а віддає цю людину нам, щоб ми її максимально адаптували і до середовища, і, за великим рахунком, до себе самої. Щоб вона могла хоч сама себе обслуговувати. Для багатьох наших пацієнтів це – вже успіх. Тому робота наша далеко не проста. Буває, що від її початку з конкретним пацієнтом до результату минають роки.

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

Filtered HTML

  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Дозволені теґи HTML: <a> <em> <strong> <cite> <blockquote> <code> <ul> <ol> <li> <dl> <dt> <dd>
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.

Plain text

  • Не дозволено жодних HTML теґів.
  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.
CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
11 + 3 =
More information?

Ризикну порушити спірну тему про балкони та лоджії. Спершу їх будують, а поті... Далі

Опитування

Який спосіб ви вважаєте найкращим для управління багатоквартирним будинком?