Архів новин

Пон
Втр
Срд
Чтв
Птн
Суб
Нед
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 
Червень 2018
 

Наталія Гаврилюк: «Скільки треба – стільки й вклонюся, якщо прошу для дитини | Газета 7 Днів

Наталія Гаврилюк: «Скільки треба – стільки й вклонюся, якщо прошу для дитини

07.06.2018 14:44
Переглядів:156

Від тридцятого травня пішов вісімнадцятий рік, як у центрі «Крок» працює директором Наталія Гаврилюк. А йшла вона сюди тимчасово, каже, що на три дні, щоб подивитися, чи зможе, чи вийде в неї вжитися в абсолютно нову для неї справу. Три дні минули, а вона залишилася, і нині здається, що більш гармонійної і більш підхожої для цього місця людини не може й бути. Отже, з тих 25 років, які відзначив першого червня «Крок», тотально більша і краща частина біографії центру писалася під її керівництвом. А як писалася – про деякі деталі цього ми дізналися від самої Наталії ГАВРИЛЮК.

– Наталіє Степанівно, те, що ви застали тут, і те, що є зараз, сильно відрізняється одне від другого?

– Це не йде в жодне порівняння одне з одним. Я застала два розбиті, списані з облвиконкому автомобілі, на яких їздило на полювання облвиконкомівське начальство. Обидві машини ми давно замінили. Зробили поточні ремонти, на які не витратили жодної копійки бюджетних коштів. Самі робили, а матеріалами допомагали спонсори й меценати.

Пригадую, як сама засукувала рукава, одягала хустку й білила та фарбувала. Співробітники мої не дуже сприйняли такі переміни від нової начальниці. Сиділи, закрившись у кабінетах. Але коли я вийшла зі щіткою фарбувати коридори, потихеньку повиповзали зі своїх кабінетів і взялися допомагати. Ось так починалося.

– А підопічні. Скільки їх було, а скільки стало?

– Коли я прийшла, їх було 1100. За цей час їхня кількість зросла більш як до 1700. А взагалі ця справа починалася зі ста чоловік, які об’єдналися в громадську організацію «Товариство інвалідів». 1 червня 1993 року, тобто 25 років тому, центр відбрунькувався від тієї організації. Людей, які об’єдналися в «Товариство інвалідів», було небагато. Вони не хотіли замикатися в чотирьох стінах, а прагнули оздоровлюватися. Від влади добились автобуса, яким їздили на тренування на стадіон. Але стадіон – це не все. 

Люди хотіли жити нормальним життям, та їм не було де. То вони звернулись до колишнього міського голови Володимира Мороза, і він виділив їм оце приміщення на Чорновола, 40. Проте люди не вміли справитися з тим, що їм дісталося, тому діяльність центру була досить обмеженою. Сім років до мене тут працювала директором Галина Пилипівна Кособуцька. Вона сама була інвалідом і намагалася розвинути ті послуги, які були потрібні інвалідам. Якби не такий підхід, то центру б не було.

– Що ви зробили, а що плануєте ще зробити? В якому напрямку будете розвиватися?

– Особливо я тішуся дитячим відділенням. Чому? Бо колись довелося перевіряти інтернати. І я побачила, які ці дітки, як їм живеться. Ні, вони не голодні, і вони – чисті. Але на голівці маминої руки нема. То я поставила собі мету створити відділення ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів. Щоб вони могли жити вдома, а не по інтернатах, а на реабілітацію їх приводили б до центру мами, із сім’ї. І щоб вони поверталися після занять у сім’ю.

Міська влада дуже допомогла із приміщенням. Щоправда, потім його в нас намагалися забрати. І мені довелося судитися і пройти всі інстанції, аж до Верховного Суду, щоб відстояти приміщення на вулиці С. Крушельницької, 44. За час судових спорів від приміщення відрізали-вкрали два кабінети й туалет. Не посоромився обібрати дітей адвокат, що там по сусідству. Але радію, що це відділення є, бо я піду, а для діток те приміщення залишиться.

У нас є більш як триста діток, і прогрес у стані більшості з них – очевидний. Хто буває на концертах нашого літературно-мистецького клубу «Крок», часом навіть не може зрозуміти, що з цими дітьми не так. Вони майже нічим не відрізняються від здорових. Займатися з цими дітками – найкраща самореалізація. До проблем дорослих я вже звикла, але до проблем дітей звикнути неможливо. Це завжди пропускаєш через серце.

– Як ідуть справи з ремонтом дитячого відділення?

– Діток ми переселили до дорослих – у відділення на Чорновола. Тісно, але перебудемо, доки ремонт. На нього виділили 750 тисяч гривень з міського бюджету. За ці гроші утеплимо приміщення, зробимо гідроізоляцію, нові системи сантехніки, опалення та освітлення, підвісні стелі, облицювання. Словом, все там буде якнайкраще влаштовано для діток. І в планах цього року також ремонт основного приміщення на Чорновола. Завершуємо виготовлення проектно-кошторисної документації.

– Наталіє Степанівно, у вашій справі не обійтися без підтримки спонсорів. Як воно – бути прохачкою? Важко переступати через себе?

– Я давно через це переступила, бо прошу не для себе. Мені легко, бо прошу для людей. Заради дитини можу вклонитися навіть двадцять разів.

– А буває, що відмовляють?

– Практично ніколи. Останнім часом, трапляється, відмовляють, посилаючись на те, що «ми допомагаємо АТО». Як стосується одне до іншого, не знаю. Але коли мені вже відмовили, то дякую і не повертаюся до тих людей більш ніколи.

– Люди у вашому колективі, на яких ви опираєтеся передусім, з якими готові у вогонь і воду. Назвіть їх. Хто вони?

– Намагаюся нікого не виділяти. Якщо працюю з людиною, то тільки з такою, на яку можна покластися. Не перевіряти, не доробляти й не переробляти зроблене нею. У кожного своя ділянка, за яку він відповідає повністю. Тоді можу зібрати окремі ділянки в один цілий масив. Це як в оркестрі: диригент зможе зіграти концерт, якщо кожен музикант правильно веде партію свого інструмента. Якщо цього нема, не варто працювати.

– І якщо музикант не туди веде свою партію?

– Він іде геть. У нас приживаються не всі, хто приходить до нас. Покидають і йдуть геть. Бо щодня пропускати через себе стільки болю, як у нас, готовий не кожен. А в нас нема радості. До нас приходять тільки з болем.

Пряма мова

Вадим Коваль, заступник декана МЕГУ:

 – Я керую волонтерською програмою нашого факультету здоров’я, фізичної культури і спорту. Із жовтня ми займаємося в басейні з людьми з інвалідністю центру «Крок». Для них ми розробили програму оздоровчих заходів, яка включає в себе годину оздоровчого плавання, під час якої з інвалідами займаються наші студенти, та годину в масажному кабінеті. Ми цей рік відпрацювали дуже плідно. Постійно ходили до басейну більш як 150 відвідувачів, а працювали з ними майже 500 студентів-волонтерів. Наша програма спрямована на соціалізацію.

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

Filtered HTML

  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Дозволені теґи HTML: <a> <em> <strong> <cite> <blockquote> <code> <ul> <ol> <li> <dl> <dt> <dd>
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.

Plain text

  • Не дозволено жодних HTML теґів.
  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.
CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
11 + 4 =
More information?

Реклама

Опитування

Які у вас плани на літо?