Архів новин

Віщий сон приснився матері, а врятував від вірної смерті дочку, яка була за тисячу кілометрів від батьківського дому | Газета 7 Днів

Віщий сон приснився матері, а врятував від вірної смерті дочку, яка була за тисячу кілометрів від батьківського дому

17.03.2016 14:49
Переглядів:22

Жінка не просто прокинулась. Вона наче випірнула на поверхню з-під важкої товщі води. Сон лопнув, і його клапті розбіглись по темних кутках, коли вона стрімко скочила з ліжка і увімкнула світло. Реальна свідомість повернулась до неї, і вона раптом з жахом збагнула, що сон – не просто сон, а знак. Бо той наполегливий стук, який був у сні, нікуди не подівся. Віра повернула голову в той бік, звідки лунав стук, і побачила, що на зовнішньому підвіконні сидить голуб і наполегливо довбеться дзьобом у шибку.

«Відкрий вікно! Відкрий вікно!» – відтворився в мозку наполегливий рефрен з її сну. Віра кинулась до вікна, розчахнула його навстіж. Голуб не втік, а стрімко влетів до кімнати, сів на портрет дочки, що стояв у скляній рамочці на трюмо, і став так само наполегливо стукати в рамку, як щойно стукав у шибку.

Віра збагнула, що попередження зі сну стосується не її, а дочки, і мерщій кинулась до телефону. Спочатку вона набрала севастопольський номер по міському. Але, щойно почула гудки виклику, вхопила мобільний і, звично натиснувши дві кнопки, знайшла Жаннин номер у книжці контактів. Вона слухала глухі гудки викликів обома вухами з двох телефонів і вже впадала у відчай від їх безконечності. Аж раптом в одній з трубок пролунав глухий голос Жанни: «Алло».

Віра так зраділа, що почула цей глухий недоброзичливий голос, що аж невпопад привіталась: «Добрий день, доцю!», хоча за вікном стояла глуха ніч. А далі вона закричала в трубку те, про що її попередив голос зі сну: «Відкрий вікно! Відкрий вікно! Відкрий вікно!..»

На тому кінці нічого не було чути. Жанна не відповідала. Віра далі кричала в трубку, просила дочку відгукнутись, вслухалася в глуху тишу доччиної квартири і губилася в думках, що ж там відбувається. Зв’язок розірвався. Далі мобільний став видавати стандартну фразу про абонента, який зараз не може відповісти. Віра стала безконечно набирати міський номер, аж поки на тому кінці зняли трубку.

Чужий голос представився Жанниною сусідкою і повідомив Вірі, що її дочку і внучку забрала швидка, бо вони отруїлися газом. Сусідка повідомила декілька подробиць. Вірин зять, збираючись на нічне чергування, поставив на плиту чайник, щоб попити чаю, і забув про нього. Чайник закипів і загасив вогонь. Двері з кухні були відкриті, то газ пішов по квартирі. Добре хоч двері з коридору до дитячої кімнати були зачинені, а в спальні, де спала Жанна, були нещільно зачинені балконні двері. Та все ж газу в квартирі до другої ночі набралося досить. Його навіть на площадці стало чути. Сусідка радісно повідомила, що Жанна змогла встати і відчинила балконні двері, а потім вхідні і подзвонила у двері до сусідів. Ті відчиняють, а вона лежить непритомна на їхньому килимку. Сусіди викликали швидку, яка забрала обох – Жанну та її 10-річну дочку Віту – у непритомному стані до лікарні. 

Вранці до Віри потеле фонував зять. Він плакав у трубку і без кінця повторював: «Якби не ви, то я б їх уже сьогодні хоронив».

Дочку виписали з лікарні через п’ять днів, а внучку – через тиждень. Віра щодня говорила з ними по телефону. Ворожнеча, яка виникла між ними у березні 2014-го, коли анексували Крим, забулася. Наче й не було всіх тих образливих слів про москалів, зрадників і путінських прихвоснів – з одного боку та бандер і фашистів – з іншого.

Коли прийшли телефонні рахунки, Віра жахнулася. Примирення з дочкою коштувало їй дві з половиною тисячі гривень. Втім, хіба тільки про примирення йдеться? Вона врятувала життя найріднішим людям – доньці і внучці. А на це ніяких грошей не шкода.

Я зустріла Віру в теле фонній компанії, де вона звіряла отой астрономічний рахунок і дізналася там, що провисіла на зв’язку в невідомості після того, як розбудила дочку, аж 45 хвилин. Там я й почула від неї цю дивовижну історію. Жінка похвалилась, що дочка, зять і внучка взяли квитки і приїдуть до Рівного на довгі вихідні напередодні жіночого свята.

– А раніше у вас бували отакі віщі сни? – запитала я у Віри, здивована цією неймовірною історією.

Жінка розповіла, що цей сон у неї вже третій. Перший вона побачила перед заміжжям і не надала йому значення. Тільки коли він справдився, Віра збагнула, що то було їй застереження. За тиждень до весілля їй приснилася маленька дівчинка. Вона плакала і тягнула до Віри руки. Аж тут десь узявся Вірин наречений і взяв дитину на руки. Вона перестала плакати, засміялась і заплескала в долоньки. А потім дівчинка покликала жінку звідкись з-за Віриної спини: «Мамо!» Віра обернулась і побачила, що та жінка знімає з неї фату і одягає собі на голову.

– Все так і сталося, як приснилося, – розповіла Віра. – Через півроку після весілля мій Василь пішов до іншої. Він, виявляється, зустрічався з двома. Та друга народила йому дівчинку. Я потім бачила ту дитину декілька разів – точно така, як у моєму сні. А я свою Жанну народжувала вже без тата. 

– А другий сон? – цікавлюся.

І моя співрозмовниця розповіла мені цілу історію:

– Коли помер мій батько, ми з сестрою не змогли знайти його гроші. Ми знали, що батьки ще при житті мами зібрали кругленьку копійку. Але знайшли тільки пару сотень. Ми обшукали все, але гроші наче у воду канули. Після роковин до нас прийшов купець на хату. Ми й продали. А вночі мені сниться сон, наче батько мене питає: «Віруню, а ти яйця позбирала? На сідалі було багато курок. Піди позбирай, щоб вони яйця не поклювали». Я вранці дзвоню до сестри і кажу: «Давай поїдем у село. Мені батько у сні сказав, щоб на сідалі яйця пошукати». Сестра взяла мене на сміх, але я її вмовила. Приїжджаєм до свого двору, а той дядько, що в нас хату купив, уже разом з синами взявся хліва розбирати, скидають крокви з даху. Ми попросили зайти до хліва, бо ніби хочемо забрати макітри, які там стояли. Зайшли і бігом до сідала, де в нас кури неслися. Взяла я лопатку, щоб згребти звідти сіно, а згрібаючи, зачепила за дощечку на краю. Вона і зсунулася. Дивлюсь, а там щілина – у сідала було подвійне дно. Дістали ми з сестрою звідти чотири целофанові пакети з грошима. Поклали їх у макітри й так і винесли, щоб не признатися новому господарю, що ми йому хазяйство з купою грошей продали. Потім порахували, а там 190 тисяч – більше, ніж ми за хату взяли. Така була історія. Після цього я дуже вірю у свої сни. У перший не повірила, то розлучниця забрала в мене чоловіка. Тепер, коли до мене сестра телефонує, то зразу питає: «Ну, що тобі снилось?» Але сни мені сняться рідко. І я цьому й рада. Значить, нема біди, від якої мене треба застерігати.

На цій оптимістичній ноті ми й розійшлися. Жалкую, що не взяла у Віри номер телефону. Можливо, у цієї незвичайної історії буде продовження? Як мені тепер про нього дізнатись?

 

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
1 + 6 =
More information?

Опитування

Чи стала Європа ближчою рівнянам завдяки безвізу