Архів новин

Пон
Втр
Срд
Чтв
Птн
Суб
Нед
1
2
3
 
Липень 2016
 

Рівненський довгожитель у свій 101 рік не знає, які в нього аналізи і навіщо вони треба | Газета 7 Днів

Рівненський довгожитель у свій 101 рік не знає, які в нього аналізи і навіщо вони треба

01.07.2016 19:33
Переглядів:70

А все тому, що цей поважного віку чоловік ні разу не хворів і не лежав у лікарні. Досі має власні зуби, гарний апетит, чіпку память і ясний зір. Звичний харч усіх стариків – каші - він не визнає і називає кашу свинячою їжею. А коли виходить у двір, то дивується, чому з ним не вітаються. Єдина проблема: щоб розпитати дідуся про все, що він пережив, треба кричати йому просто у вухо, бо слух – це одна з небагатьох його втрат.

Цього унікального, як на його вік, чоловіка звати Григорій Олександрович Яковук. Взагалі-то все його життя пройшло в селі на Волині. І тільки в 90-річному віці після смерті дружини він перебрався в місто до дітей. Тепер живе у наймолодшого сина Івана на девятому поверсі багатоповерхівки в мікрорайоні Північний.

Григорій Олександрович – мовчун. Дивиться довкола своїми ясними очима і усміхається. Так проявляється його доброзичлива натура. Син з нагоди батькового Дня народження нажарив гору котлет, натушив капусточки з мясом, наварив молодої картоплі, відкоркував дві пляшки червоного вина. Чому дві? – здивувалися ми. «Бо батько сухого не пє, він сипле в нього цукор, то я спеціально для нього купую солодке вино, – каже син. – А котлети жарю, бо батько не визнає дієт. Він не любить каші. Каже: нехай їх кури їдять. Чи свині. Подавай йому жирне, жарене, гостре, сало. Я час від часу даю йому панкреатин, але це, швидше, для профілактики, ніж від потреби».

Привітати з 101-річчям прийшли начальник управління праці і соцзахисту Віра Мельник та начальник відділу цього управління Олена Петрик і принесли дідусеві вітання від міського голови, квіти, солодощі та 1000 гривень у конверті.

Аж коли дідусь випив чарочку червоного вина, то трохи розговорився. Ми помалу довідались його біографію. Про війну: його встигли мобілізувати у 1941-у. Відправили під Ковель, дали обмундирування, рушницю. Але вона не дуже знадобилась, бо відступали такими швидкими темпами, що стріляти було ніколи. Під Сарнами їх німці оточили, взяли в полон. Але Григорій з полону втік і повернувся в рідне село. А там його у 1942-у забрали на примусові роботи до Німеччини.

Той період дідусь згадує без нарікань, бо потрапив на роботу до хорошого господаря. Той оцінив працьовитого хлопця з волинського села, ставився до нього добре, то Григорій Олександрович там і поправився, і навіть хотів одружитися на німецькій дівчині. Та коли війна закінчилась, його загітували радянські солдати повертатися додому. Він і сам загорівся: треба їхати, там же рідний край, рідні люди. Заскучав. Та завезли його не в рідний край, а на крайню Північ – в Ухту. Ото де набідувався! Багато його побратимів там загинули, а він намучився і так схуд, що після повернення додому його багато хто не зміг впізнати. Проте та дівчина Надійка, якій він запав у серце ще до війни, його дочекалася і впізнала і пішла за нього заміж. Обоє працювали в колгоспі, ростили дітей.

– А коли найкраще вам жилося, тату? – кричить у вухо батькові своє запитання син, хоч і знає на нього відповідь. Просто хоче, щоб ми почули це з перших вуст.

– За поляків, – не вагаючись відказує старий. – Було в мене тоді все своє. Корови, свині, поле. Порядок був.

Син переповів нам ще детальніші спогади батька про ті часи. Десь там у повіті сидів один урядник, але порядок тримався. Треба було поправити дорогу чи розчистити канави після зими, то всі в селі виходили і робили ці громадські роботи. І суд був справедливий. Ось був випадок у селі, що наймит судився з паном за зарплату й виграв суд. Хіба тепер у панів виграєш?

Секрет батькового довголіття син відкрив для себе давно і окреслив для нас одним словом: рух. «Він постійно десь ішов та щось робив, – каже Іван Григорович, – не було в нього ніколи бажання прилягти після обіду, як оце дехто любить». А ще син розповів, що єдиний раз, коли батько потрапив у руки до лікарів, то це був випадок, коли він застудився і дістав запалення легенів. Але з лікарні Григорій Олександрович втік і більше ніколи там не бував. Ніколи ніяких медоглядів не проходив, ні аналізів не здавав, ні ліків не пив і не пє. І навіть міряти тиск йому потреби нема.  Тому досі він лягає тільки тоді, коли приходить час спати, і охоче ходить гуляти на вулицю. Тільки коли спускається у двір, то дивується: чому це люди з ним не вітаються.

 На ФОТО: Привітати рівненського довгожителя з 101-річчям прийшли начальник управління праці і соцзахисту Віра Мельник та начальник відділу цього управління Олена Петрик і принесли дідусеві вітання від міського голови, квіти, солодощі та 1000 гривень у конверті.

 

 

 

 

 

 

 

 

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
6 + 9 =
More information?

Реклама

Опитування

Я люблю Новий рік, за те, що: