Архів новин

Пон
Втр
Срд
Чтв
Птн
Суб
Нед
 
Березень 2017
 

Усе її життя – любов, велика сила і беззахисність… | Газета 7 Днів

Усе її життя – любов, велика сила і беззахисність…

23.03.2017 13:10
Переглядів:162

Хор «Надвечір’я» Рівненського територіального центру соціального обслуговування виступив з незабутньою літературно-музичною композицією до дня народження Лесі Українки.

Вони – зірки. У місті, мабуть, не знайдеш людини, яка б не чула, як співає «Надвечір’я» – хор Рівненського територіального центру соціального обслуговування. У колективі об’єднались два десятки підопічних центру. Й вони щоразу, тільки-тільки починається концерт, повторюють те саме диво: обличчя у бабусь і дідусів, які ще за хвилину до цього кректали-скаржилися на свої болячки, стають одухотвореними і молодіють вмить на кільканадцять років. Причому це стосується й артистів, і публіки, бо найчастіше «Надвечір’я» дає концерти в «Світлиці» власного терцентру для таких самих підопічних, як вони. Нерідко ці аматори-артисти виступають у ветеранському шпиталі в Клевані, у школах та училищах, в клубі УТОСу.

Хор «Надвечір’я» створили 2004-го. Усі його учасники – люди старших поколінь. Із перших виконавців-ветеранів у складі хору залишилися Євгеній Кудрявцев, Галина Брант, Ніна Василинчук, Раїса Франкова. Склад змінюється, увесь час поновлюється і репертуар.

У 2016 році хор «Надвечір’я» Рівненського терцентру дав 20 лише планових концертів. З початку 2017 року – 8.

– Співаємо найкращі твори українських композиторів, наших місцевих авторів, пісні повстанські і стрілецькі, народні – і ліричні, й жартівливі, – розповідає Зоя Іванько, незмінна керівниця хору «Надвечір’я». – Хористи репетирують щотижня, відточують свою майстерність, відшукують якісь нові для нас цікаві твори. Всі в колективі мають українські костюми – у кожного власний. Дівчата наші шили й вишивали сорочки та спідниці власноруч, плели ґердани і підшукували коралі.

П’ять років поспіль на початку весни хор проводить у терцентрі шевченківські вечори. А цього року «Надвечір’я вирішило підготувати літературно-музичну композицію ще й до дня народження Лесі Українки.

– Як виникла така ідея? Леся – наша землячка, народилась у Новограді-Волинському, жила й творила на Волині, – пригадує недавня ще завідувачка однієї з міських бібліотек, а нині – волонтерка, співавторка у підготовці більшості концертів «Надвечір’я» Надія Пекар. – До того ж Леся Українка – улюблена поетеса у мене, Зої Іванько та найактивнішої, мабуть, із учасниць хору заслуженої артистки України Людмили Дяченко.

Розпочали з пісні: ввели в репертуар «Надію», музику до якої створив волинський композитор Степан Кривенький, та «Contra spem spero!» – «Гетьте, думи, ви, хмари осінні!». Лесину лірику чудово виконали хористки Віра Семенович, Лариса Остапуля і Галина Таргоній. Кілька пісень, написаних на вірші Лесі Українки, запропонували слухачам у записах. Багато віршів – тих, які найбільше зачепили душу, читали, супроводжуючи глибоке філософське слово класичною музикою – творами Бетховена, Чайковського, Шопена. 

І за короткий час, коли тривало дійство, в уяві глядачів просяяла яскрава творча біографія великої землячки – усе її життя, її любов, а ще велика сила і беззахисність тендітної жінки.

– Я свого часу грала у «Боярині», у «Страшній помсті», ще в кількох спектаклях за творами Лесі Українки, – пригадує свою роботу у Волинському академічному театрі Людмила Дяченко. – Та зараз, коли мала вдосталь часу перечитати її вірші ще раз, я зрозуміла й полюбила її, наче подругу чи рідну. Ні-ні, не пожаліла, хоча поетеса тяжко хворіла, не знала щастя у коханні. Я полюбила її за ті жіночі муки, які вона пережила в душі і вилила у віршах: коли коханий поруч, а ти не можеш доторкнутися до нього, відчути його подих, не маєш права навіть говорити про свої почуття. Я уявила, як то боляче було: пронести нерозділену любов через усе життя, а ще й писати під диктовку листи його коханій…

Як сприйняли літературну композицію про Лесю Українку? Здається, здогадатися неважко. Жінки й чоловіки, котрі зібралися в терцентрівській «Світлиці», сиві, які в більшості вже встигли одружити й онуків, аплодували в захваті. Вже незграбні від років тремтячі руки стирали пригорщами з очей блискучі перли. У залі плакали, відчувши Лесині, а може, й пригадавши власні, хвилини щастя. То «Надвечір’я», це вже певно, старалось недарма.

– Для чого ми приходимо до територіального центру на репетиції хору «Надвечір’я»? – відверто здивувалась запитанню Людмила Юхимівна. – Щоб потім вийти зі своїм мистецтвом до людей! Ви знаєте, як радісно буває і приємно, коли виносимо свої почуття на глядача і бачимо, як люди слухають, як аплодують. Коли навіть одна скупа сльозинка в однісінької жінки в час твого виступу зненацька заблищить у куточку ока, це варте будь-яких зусиль, переживань. Кидаєш усе на світі і летиш на репетицію. Ми в «Надвечір’ї» – як сім’я. У хорі всім за сімдесят, а, проте, ми тут знову молоді. Збираємося, співаємо, спілкуємось. І відчуваємо життя, і творимо, і дихаємо на повні груди!

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
1 + 7 =
More information?

Ризикну порушити спірну тему про балкони та лоджії. Спершу їх будують, а поті... Далі

Опитування

Який спосіб ви вважаєте найкращим для управління багатоквартирним будинком?