Архів новин

Пон
Втр
Срд
Чтв
Птн
Суб
Нед
1
2
 
Квітень 2017
 

Реклама

Баба поділила внуків на ваших і наших | Газета 7 Днів

Баба поділила внуків на ваших і наших

06.04.2017 11:16

Нашим – гроші, вашим – турботи про бабу

Анекдоти ніхто не придумує, їх беруть із життя. Пригадуєте отой анекдот про тещу, яка за одне й те ж сварила зятя і шкодувала сина? «Бідний мій синочок, мусить все робити сам. Невістка, ота корова, ще спить, а він вже сніданок готує і на роботу біжить. Де таке видано, щоб чоловік сам їсти готував? А зять у мене – ще той негідник. Хоче, щоб моя донечка вставала спозаранку. Що, не може сам собі снідання розігріти?»

Приблизно такий світогляд рівнянки Ольги Василівни Д. зробив ворогами сім’ї двох її дітей – сина Олександра та доньки Софії. Донька вже бабою стала, а досі в матері на шиї сидить, а син як був, так і залишився для мами хлопчиком для биття та «старшимкудипошлють».

Сумки повинні носити мужчини

Ще досі, хоч з того часу, як вони поселилися в цьому домі на вулиці Бандери, а тоді Московській, минуло півстоліття, сусідки Ольги Василівни пригадують, що вона ніколи не носила сумки з базару. Ольга Василівна із сумкою продуктів у руках – то було невидане явище. Завжди вона ходила тільки з дамською сумочкою, а важкі сумки з картоплею, овочами, молоком тягав з базару її син Саша. Мама казала сусідкам, які на те дивувалися, що «сумки повинні носити мужчини». Мама не знала ходу в підвал – туди також бігав тільки Саша. Тато на роботі, він був великою шишкою. А Саша – завжди в мами під рукою – «старшийкудипошлють».

Коли у Саші народилася сестричка Валя, він став їй за найпершу няньку. Хто щодня зносив Валин візочок, а потім її саму у двір, щоб погуляти з дитиною? Звичайно, Саша.

Сьогодні Саша носить не сумки і не сестру, а маму, в якої відмовили ноги. Щодня, хай там сонце, сніг, дощ, вітер чи інша добра чи лиха погода, Саша приходить до маминого дому, щоб знести її з п’ятого поверху у двір на прогулянку. Мама каже, що людина, будь що, повинна гуляти мінімум годину на день. Саша виносить спочатку маму, садовить її на лавочці, а потім повертається до квартири за її коляскою. А після прогулянки знов двічі піднімається на п’ятий поверх – з мамою, а тоді з коляскою.

Кому потрібна мама

Торік восени цей ритм збився, бо Саша зачепив колесом коляски поручень сходів, полетів з тою коляскою донизу та й зламав ногу. Лікування затяглося. Ногу взяли в гіпс, та вона зрослася неправильно, отже її прооперували і знову взяли в гіпс. Тим часом Ольга Василівна стала проявляти нетерпіння: ніхто її не зносить з її п’ятого поверху на свіже повітря. Всю зиму вона просиділа на своєму поверсі, а в перший теплий весняний день влаштувала скандал невістці – синовій дружині, Каті. Мовляв, якщо Саша з нею гуляти не може, то хай би прийшов Альоша – Сашин син, а Ольги Василівни внук. «Вам не треба мама, а внуку не треба баба, що він ніколи мною не поцікавиться. Міг би приходити зі мною гуляти!»

«Ах так! То я вже скажу, що про все це думаю!» – у відповідь їй невістка. 

Що вона думає, достеменно дізналися ми в редакції, бо невістка все це розповіла нам у деталях. Вона теж досить довго була на побігеньках у свекрухи – було таке, що забирала в редакції передплачену для Ольги Василівни газету. Старенька розпорядилася, щоб газету їй не носили поштарі, бо часом її крадуть з ящика. А коли й не крадуть, то газета потрапляє до квартири пізно – тоді, коли повертається з роботи додому Ольги Василівни дочка Валя. То Катя забирала газету в редакції зранку й заносила свекрусі по дорозі на роботу.

Як баба до внука, так і внук до баби

Катя розповіла багато цікавого про взаємини зі свекрухою. Аж не у все вірилось, бо ж відомо, що для свекрухи невістка – завжди чужа кістка, а для невістки свекруха – «комиза й брехуха». Розповідати все – багато часу, та суть така.

Коли Катя вийшла заміж за Сашу, свекруха категорично не захотіла, щоб вона прийшла до них жити. Правдами й неправдами вона випхала Сашу у приймаки. Хоча у Катиних батьків була менша, 2-кімнатна, квартира і вони мали крім Каті ще двоє дітей. А Валя залишилася з мамою і татом у трикімнатній квартирі. Скоро їх у ній стало всього двоє, бо тато помер, щойно на світ народився перший внук – Сашин син Альоша.

Такі події, що там сім’я зменшилась, а тут збільшилась, не спонукали Ольгу Василівну перемінити своє рішення. Тому Саша й Катя знайшли дорогий і незручний вихід зі становища – зняли квартиру. Вони микались по квартирах довгі вісім років, поки змогли придбати своє житло. Катині батьки віддали їм для цього всі свої заощадження, а Ольга Василівна – ні копійки.

Валя закінчила школу і, недовго думаючи, ще до вісімнадцяти років привела до хати першого зятя Ольги Василівни. Забігаючи наперед, скажемо, що всього їх було три – офіційних. А нинішній, четвертий, живе неофіційно і в шлюбі, і в квартирі.

Двоє Валиних синів – по одному від двох перших чоловіків – уже виросли, позакінчували школу і нікуди не поспішають: ні далі вчитися, ні працювати. Сплять до обіду, а вночі до ранку сидять в інтернеті. «Розумієте, – нарікає Катя, – там у свекрухи в квартирі є троє чоловіків – четвертий бабин зять і двоє онуків, а винести бабу з хати мусить іти мій Альоша. А чому баба не згадувала Альошу, коли ми збирали гроші і брали кредит, щоб купити хоч би двокімнатну квартиру, аби Альоша мав свою кімнату? І чому вона ніколи не сунула йому в кишеню, як друга бабуся робить, пару гривень на кіно чи морозиво? Не передала подарунок під подушку від Миколая чи під ялинку від Діда Мороза? А може, вона хоч раз помогла мені його поглядіти?»

Невістка розповіла, що якось раз від безвиході попросила свекруху посидіти півдня з маленьким Альошею, коли він у першому класі захворів на кір. Катина мама – незамінна Катина виручалочка в глядінні Альоші – лежала тоді в лікарні, а самій Каті, кров з носу, треба було піти на роботу, щоб здати квартальний звіт. Вона досі пам’ятає відповідь свекрухи на своє прохання: «Наш Толик захворів (старший Валин син, – ред.). А ваш Альоша вже великий, нічого з ним не зробиться, може побути вдома й сам». Вона тоді вперше так відверто поділила внуків на ваших і наших. І невістка досі не простила цього свекрусі. Вона пригадує, що там, у Валиній сім’ї, не була така безвихідь, як у неї самої. Валя ж на роботу не ходила, вона сиділа вдома з дитиною. І чергові соплі того домашнього внука свекрусі були ближчі, ніж старший онук, який підростав у відрізаній нею від свого серця синовій сім’ї. Катя більше ніколи не просила свекруху посидіти з дитиною.

Було ще багато моментів поділу на ваших і наших. Баба, яка з власної кишені оплачувала забаганки домашніх, доччиних онуків – велосипеди й самокати для них, поїздки на змагання чи на море, комп’ютери, мобільники та інші цяцьки, категорично відмовила два роки тому синові, коли той попросив позичити гроші на оплату навчання Альоші в магістратурі.

Сказала баба, що грошей нема, хоча Катя точно знає, що у свекрухи під матрацом приховано кілька десятків тисяч. Адже вона отримує дуже високу пенсію, що залишилась їй у спадок по втраті годувальника від чоловіка – службовця високого рангу.

Тож коли свекруха покликала Альошу її «вигулювати», невістка принципово не пустила сина до баби, сказала: «Нехай вас тепер носять по тих сходах ваші внуки, а наш Альоша був вам завжди чужий, то нехай так і залишається. Як щось треба Альоші, то він не ваш. А як вам треба від Альоші, то вже ви згадали, що маєте ще одного внука». 

Двоє дітей – один спадкоємець

– А може, то була нагода завоювати мамину любов, нагадати їй, що в неї не тільки дочка є, а й син? – запитала я в Каті.

– Та ні, цього ніколи не буде, – зітхнула Катя. – Я вже з цим і змирилися. Мій Саша, який все життя обслуговував матір, залишився без нічого. Його обділили. З батьківської спадщини він нічого не отримав і не отримає.

Катя розповіла, а ми потім уточнили і з’ясували, що цьому таки правда, що на Валю повністю перейшла не тільки батьківська квартира, а й хата в Басовому Куті, яка залишилась Ользі Василівні після смерті її матері. Валя швиденько приписалася до баби в її хату, коли баба занедужала. А як сказали, що бабі треба зробити операцію, то Валя повезла її до лікарні тільки після того, як у хаті побував нотаріус і баба заповідала хату Валі – одній-єдиній онуці. «Це притому, що внуків у неї четверо, – каже Катя. – Крім мого Саші, ще його двоюрідні брат і сестра».

Хату Валя вже давно продала і гроші протринькала. Ну а про квартиру на Бандери то вже й мови нема. Там приписані Валя і обидва її сини, і вони вважають, що квартира – їхня і тільки їхня. Мало того, вони вже віднині починають сваритися між собою, як поділити між собою площу, бо обидва хлопці «втомилися» жити в одній кімнаті, яку досі за старою звичкою називають дитячою. Коли Ольгу Василівну останнього разу виписували з лікарні, то вони запропонували дядькові: «Дядь Саша, а може, ви заберете бабу до себе. Ваш Альоша все одно у Львові, то його кімната вільна. І вам буде легше виносити її на вулицю гуляти: другий поверх – це не наш п’ятий». Саша зам’явся, і вже був готовий погодитись, та Катя, яка була при цій розмові, присікла наміри племінників у корені. «Справедливо – нічого не скажеш. Квартиру вам, а бабу нам!» – відрізала вона. Ті примовкли від несподіванки. Досі ніхто від Каті таких грубощів не чув.

– Знаєте, я раніше слово боялася сказати поперек, а тепер думаю, що дарма, – виповідає свої образи Катя. – Вони ж із нами не церемоняться. Валі перейшло все батьківське добро: заощадження, гараж, автомобіль, дачна ділянка, хата в Басовому Куті. То як усе захапали, хай би хоч матір гляділи. Але свекруха тільки на Сашу наговорює, що не ходить її відвідувати, не виносить гуляти, а про «наших» онучків, які живуть з нею в одній квартирі і завжди під боком, мовчить. Вони в неї завжди хороші – що б вони не зробили. Якось у них такий був скандал, бо ті «наші» онуки вкрали в баби з-під матраца 20 тисяч гривень. То баба нам про це і не муркнула. Ми пізніше дізналися від Валиного чоловіка, який сп’яну проговорився про це. А якраз за місяць перед цим Саші робили операцію на нозі. Баба наша все охала і зітхала, як дорого, але не дала ні копійки, сказала, що нема».

Ця повчальна історія про війну і мир в масштабах однієї родини – явище непоодиноке. Батьки, бува, змалку ділять дітей на ближчих і дальших, потім цей поділ переходить на внуків, а зрештою плоди такого поділу пожинають самі батьки, як нині його пожинає Ольга Василівна. Вона живе біля рідної доці і «наших» онуків, які тільки й чекають того моменту, щоб вона звільнила від своєї присутності спільну квартиру. Щоб розширила їхній життєвий простір і дала їм розжитися на той скарб, що захований у неї під матрацом. Точніше, уже й не під матрацом, бо після того, як внуки бабу обчистили, вона завела собі інший сховок. От тільки від совісті їй сховатися ніде. Останнім часом все плаче і кається, що своєю безмірною любов’ю і безвідмовністю зробила з онуків нероб і стяжателів. Вона ж не сліпа, бачить, що наробила. Тільки змінити вже нічого не може...

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
1 + 7 =
More information?

Опитування

Чи стала Європа ближчою рівнянам завдяки безвізу