Архів новин

Пон
Втр
Срд
Чтв
Птн
Суб
Нед
1
2
 
Квітень 2017
 

Реклама

Де, хто і з ким буде розговлятися на Великдень | Газета 7 Днів

Де, хто і з ким буде розговлятися на Великдень

13.04.2017 10:22

Святу, яке прийде до нас у неділю, ми, українці, надаємо великого значення. Цей день ми не можемо провести у випадковій компанії у випадковому місці. Адже він – особливий, один в році, тому все в нас зарання продумано і влаштовано так, щоб святість Великодня залишилася з нами на весь рік. «Де і з ким ви будете розговлятися на Великдень?» – запитали наші кореспонденти у відомих рівнян і ось що почули у відповідь.

 

– Це абсолютно світське питання. Традиційно я буду весь тиждень звершувати богослужіння: почергово – то в одному соборі, то в іншому. Плащаницю буду виносити в двох соборах – Покровському і Воскресенському. В суботу зранку буду звершувати богослужіння у Воскресенському соборі, а в неділю вночі – традиційно, у Покровському свято-кафедральному соборі. Далі, якщо все буде добре, то для мене вже стало такою маленькою традицією бути на свят-вечір і на розговини в колі наших воїнів, які перебувають у рівненських військових частинах.

Раніше я був цього дня в монастирях. У нашій єпархії є багато монастирів, то я по черзі розговлявся з братією. Сімейні люди роблять це в колі сім’ї, а я – людина несімейна, в мене сім’ї нема. То буду радий, якщо пасхальні розговини проведу з нашими воїнами. Мені дуже подобається з ними спілкуватися, бо бачу в їхніх очах велику віру. 

Я так само, як і вони, вірю, що наша перемога вже недалеко.

– Не скажу, що це давня традиція, але понад десять останніх років ми з дружиною і дочкою напередодні Великодня, в суботу, їдемо до моїх батьків у Сарни. Всі разом йдемо святити паску, а повернувшись з храму, сідаємо за святковий стіл і розговляємося. Трохи перепочивши, ідемо на сніданок до моєї тещі, оскільки ми з дружиною обоє родом із Сарн. Як правило, в обід з Рівного приїжджає зі своєю сім’єю моя рідна сестра, і ми всі продовжуємо святкувати в батьківській оселі великим родинним колом.

– Я, скільки себе пам’ятаю, завжди святкувала Великдень у сімейному колі. Так, як було заведено в нашій родині. Щороку після всенощного богослужіння поверталися додому і сідали за святковий стіл. Навіть коли, бувало, церква була закрита, нас усіх (дорослих і малих) все одно піднімали на світанку і кликали до спільного сніданку. Не знаю чого, але в нас на Волині в перший день Великодня дівчатам забороняли виходити з хати. Вже наступного дня можна було виходити на вулицю чи йти до подруг, з якими обмінювалися писанками.

Ці традиції утвердилися і в нашій сім’ї. Щоправда, діти повиростали і роз’їхалися, тому Пасху зараз святкуємо вдвох з чоловіком. Йдемо на богослужіння, а повернувшись додому з посвяченою паскою, накриваємо стіл, помолимося і розговляємося. Але знову ж таки, як це мене привчили з дитинства, перший день Великодня проводимо вдома. А як буде наступного, час покаже.

– Великдень для мене ще з раннього дитинства – найрадісніше і найбільш очікуване свято. Тоді, правда, коли ще був хлопчаком, це було зумовлене тим, що ріс у небагатій сім’ї, і Пасха була однією з небагатьох можливостей добре і смачно поїсти. Але, мабуть, навіть не це було головним. Пригадую, з яким нетерпінням чекав дня, коли за святковим столом, де панувала неповторно піднесена атмосфера, збереться родина, а після сніданку вся дітвора висипала на вулицю, аби похвалитися своїми крашанками. Досі свіжими залишилися в пам’яті спогади про те, як на третій день Пасхи (другого дня традиційно йшли на цвинтар) весь люд збирався за селом біля могили загиблих воїнів УПА. Після поминального молебню старші розбивалися на гурти, а менші віддавалися невгамовним розвагам. 

Це вже згодом, подорослішавши, я збагнув суть свята Воскресіння Христового. Та традиції світлого родинного торжества залишилися непохитними. За 54 прожиті роки я лише раз, у 1993 році, святкував Великдень не вдома, бо був в Іркутську. Всі решта Пасхи відзначав у родинному колі. Останні років двадцять – у батьків моєї дружини, які живуть у селі Торчановичі Старосамбірського району на Львівщині. Це надзвичайно красиве місце Прикарпаття, де бере свій початок річка Дністер. Туди поїдемо з дружиною, донькою та внучкою і цього року. Як завжди, всією родиною (нас щонайменше дванадцять, а бувало й п’ятнадцять осіб) підемо святити паску. Повернувшись із церкви, сядемо всі за столом розговлятися.

Ну, а вже на Провідну неділю традиційно поїдемо з дружиною на Волинь, де поховані мої батьки.

– Коли приходить світле Христове Воскресіння, завжди згадую дитинство. Це свято для мене завжди було магічним. Я виросла в сім’ї, де було шестеро дітей. Дорослі дотримувалися суворого посту, і тільки дітям дозволялося вживати молочні продукти. А з яким трепетом у серці ми, діти, чекали великого дня Пасхи. Напевно, не розуміли суті цього величного свята, що Христос помер за нас заради того, аби всі, хто прийме його, мали життя вічне. У нашому селі церкви не було. Тато або мама, старші діти ходили до церкви в сусіднє село. Як ми чекали, коли вони повернуться з освяченою паскою. І з яким трепетом спостерігали, як батько ставить на стіл свічку, кладе паску, освячені яйця, м’ясо, масло тощо. Потім обов’язково була молитва, і всі приступали до святкового сніданку. Досі пам’ятаю смак тої паски, випеченої в печі на черені.

Всі ці традиції, які перейняла від батьків, намагаюся перенести у свою сім’ю. Передусім створити атмосферу святості, віри, як це було в батьківській хаті.

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
1 + 4 =
More information?

Опитування

Ви вже помітили подешевшання ліків, яке Уряд обіцяв з нового року?