Архів новин

Пон
Втр
Срд
Чтв
Птн
Суб
Нед
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 
Травень 2017
 

Реклама

У тупику через чоловіка-тирана опинилася ціла рівненська сім’я | Газета 7 Днів

У тупику через чоловіка-тирана опинилася ціла рівненська сім’я

18.05.2017 14:39

у якій руйнується вже друге покоління.  І зависла загроза над третім…

Аліменти можна сплачувати не тільки на дітей, а й на дружину – є така норма в законі. Ми відкрили на неї очі нашим читачам декілька років тому, коли до нас звернулася наша давня читачка Валентина Сергіївна (ім’я з етичних міркувань змінено) і поскаржилась на чоловіка.

Становище у неї тоді було (а втім, залишається й понині) критичним. Допекли хвороби, через які жінку визнали інвалідом. Жити без постійних курсів лікування було просто неможливо. А щоб полікуватися, грошей не було. Пенсія мізерна, її всю з’їдали ліки від гіпертонічної хвороби. 

А на щось більше, навіть на харчі, грошей не вистачало.

Проте у Валентини Сергіївни був і є чоловік з немалою пенсією та викладацькою зарплатою, з якої він оплачував тільки свою, третю частку квартирної плати. Філософію його можна коротко характеризувати його ж словами, звернутими до сина: «Як вона (мати – авт.) тобі потрібна, то ти й годуй».

Коли ми опублікували статтю про цю рівненську сім’ю, а заодно й консультацію юриста про те, що Валентина Сергіївна має право стягувати з чоловіка аліменти на своє утримання, жінка своїм правом скористалася. Вона подала в суд і вже декілька років отримує аліменти.

Це дещо покращило її матеріальне становище, та морально в сім’ї стало жити ще важче. Задавнені конфлікти загострилися до краю. Валентина Сергіївна опинилась у такому безпросвітному тупику, з якого важко знайти бодай якийсь вихід...

БОГ ЛЮБИТЬ ТРІЙЦЮ

Вона згадує, як починалася їхня сім’я, і ніяк не може збагнути, як же вони дійшли до такого життя, коли і як з прямої дороги звернули в оцей тісний тупик, у якому товчуться і ніяк не можуть знайти виходу. Колись, у брежнєвські часи, як вони ще студентами побралися, жилося хоч і сутужно, але весело. Труднощі не здавалися такими непереборними. На дитину давали кілограм манки на місяць, але вони якось викручувались. І після дочки наважилися ще на сина.

Була приватна квартира, чужий куток, за який платили 40 рублів – половину 80-рубльової зарплати. Але що ті нестатки порівняно з тим, що в сім’ї було основне – злагода. Чоловік такі плани будував: як він захистить дисертацію, як вони стануть добре жити, що куплять, куди поїдуть.

Але після того, як він ту дисертацію захистив, жити краще не стало. Навпаки – Валентина Сергіївна почала помічати, що легкі гроші, добуті серед студентів, змінили чоловіка на гірше. «Тому залік, тому екзамен, тому контрольну зробить – і за все йому могоричі несуть». Без чарки він не обходився вже й удома. Чи до сніданку, чи до обіду сідає, чи до вечері – наливає чарку. Одну, другу і обов’язково третю. «Бог любить трійцю», – каже.

«ЦЕ ВАШІ ПРОБЛЕМИ»

На грунті алкоголізму в чоловіка відбулися неповоротні зміни в психіці, вважає Валентина Сергіївна. Іноді вона не впізнає в чоловікові того скромного юного студента, з яким побралася понад півстоліття тому. Невже це той самий студент тепер так брудно лається в її присутності, так боляче намагається її вдарити, штовхнути, образити гидким словом чи жестом? Він давно не будує планів і давно перестав дбати про їхній спільний побут. У квартиру Валентині Сергіївні соромно запросити знайомих, бо вона занедбана до краю. «Ми живемо, як бомжі, – бідкається жінка. – Ванна протерлась аж до чорного металу. А якби ви побачили, який телевізор він дивиться!.. Аж соромно. У цьому телевізорі нічого не видно, але він із принципу не купує новий, щоб і я нічого не могла подивитись»...

Вдягається Валентина Сергіївна в ті обноски, які їй дають зі свого плеча сестра і дочка. Харчується більш ніж скромно. А коли зверне увагу чоловіка на ті чи інші нестатки, чує одну й ту ж фразу: «То чого ж ти не заробила більшу пенсію?!»

Найгірше те, що вона тут не в силі нічого змінити. Бо йти їй нікуди – з її здоров’ям та її статками нове життя десь на стороні не почнеш.

Раніше були якісь парткоми, профкоми, товариські суди, куди можна було б поскаржитись у її обставинах, і хоч якось вплинути на чоловіка. А тепер кому не скажи, почуєш: «Це ваші проблеми!» Невже й справді тепер так нікому ні до кого діла нема?

СИН НЕ СВОГО БАТЬКА

Та ще більш, як матеріальні нестатки, гнітить жінку думка, що, зруйнувавши добрі стосунки у своїй сім’ї, батько руйнує і сім’ї дітей.

Донька хоча б окремо живе, і те добре. А син привів, було, дружину в батьківський дім, та невістка довго тут не витримала. Повернулася до матері.

Син також, як наслухається, бува, домашніх скандалів, іде з дому і повертається ледь живий, так нап’ється. Замкнеться в собі, по кілька днів мовчить. А в батьківські «розбори» не втручається, чекає, що вони все самі з’ясують. Навіть останнім часом, коли на батька напав новий «бзік» і той раптом через 40 років вигадав, що син – зовсім не його, а жінка народила його від іншого, сина це все одно не сколихнуло. Мовчить, не втручається. Валентина Сергіївна, яка все ще не навчилась спокійно сприймати брудні чоловікові домисли, вимагає, щоб чоловік здав кров для генетичного аналізу і перестав вигадувати нісенітниці. Але хіба чоловікові це потрібно? Адже в нього відпаде тоді одна з улюблених тем інсинуацій. Мати у відчаї, що її так очорнюють перед дітьми, а син знову мовчить. Йому б проявити характер, наполягти на аналізі, щоб раз і назавжди закрити цю тему. Але він робить вигляд чи й справді вважає, що це його не стосується.

«Ти помреш біля мусорки!» – улюблена фраза, яку любить повторювати Валентині Сергіївні щоразу під час сварки чоловік. Хоча хіба він може це знати? Хто його зна, хто і де з них обох помре. Чоловікові також колись доведеться помирати. Як він собі постелив за цього життя, так і спатиме. Він уже в тому віці, коли пора усвідомити цю просту істину.

Валентина Сергіївна сподівалась, звертаючись до нашої газети вдруге, знову знайти якесь правове вирішення проблеми. Щоб хоч про сина небилиці не вигадував чоловік. На жаль, у цій ситуації жоден закон не може примусити його зробити генетичний аналіз.

Але крім закону, мати могла б апелювати до власних дітей. Щоб вони нарешті проявили характер і зробили щось, аби припинити в домі свавілля і знущання над матір’ю. Та вони, напевне, справжні діти свого батька, що б він там не вигадував, якщо дозволяють своїй матері жити вічною заручницею сімейних обставин у тупику, з якого немає виходу.

На виручку матері не поспішає і донька. Вона давно не приходить у батьківський дім. Каже: щоб не заразитися. І внучку – єдину розраду Валентини Сергіївни – не пускає. Бо внучка, декілька разів поспілкувавшись із дідом, вже перейняла його ненормативну лексику – матюки та обзиванки, як називає ці слова Валентина Сергіївна. Вона не ображається на дочку з онучкою, що її не навідують. Мати завжди має виправдання для своїх дітей. «Він отруїв життя мені та сину, то хватить з нього нас двох. Треба врятувати від нього хоч би внучку», – каже жінка. 

З усього видно, вона вже змирилася і перестала боротись.

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
4 + 10 =
More information?

Опитування

Ви вже помітили подешевшання ліків, яке Уряд обіцяв з нового року?