Архів новин

Три правила Григорія Онокала | Газета 7 Днів

Три правила Григорія Онокала

07.09.2017 11:07
Переглядів:15

Вони дозволяють рівненському пенсіонерові зберігати силу духу і тіла. Тринадцять років поспіль будь-якої пори року – у дощ, мороз чи спеку – рівненський пенсіонер Григорій Онокало щодня виходить на ранкову пробіжку. Маючи за плечима 88 років, він без особливих труднощів долає в парку ім. Тараса Шевченка свою звичну кількакілометрову дистанцію. Нас із Григорієм Івановичем під час однієї з таких пробіжок познайомив депутат міської ради, відомий рівненський нотаріус Олександр Чубай, який також кілька місяців тому розпочав заняття бігом і вже навіть встиг встановити особистий рекорд – подолати малу марафонську дистанцію. А під час спілкування виявилося, що попри суттєву різницю у віці обох чоловіків поєднують спільні погляди на здоровий спосіб життя. Мабуть, чимало корисного і пізнавального почерпнуть для себе із записаної мною їхньої бесіди й читачі газети «7 днів».

– Григорію Івановичу, розкажіть, коли ви почали займатися бігом? 

– Сталося це 2004 року. Тоді померла моя дружина, я тяжко переніс цю непоправну втрату і захворів. Було таке, що не міг пройти й кілька десятків кроків. Тому заняття фізкультурою почав із ходьби. А потім вісім років бігав у парку одне коло.

– Не важко було? Адже це немала дистанція.

– Підтюпцем бігти неважко. Важко було лише перші три місяці. 

– Чому питаю про те, чи важко було звикнути до щоденних пробіжок? Бо, як твердять, звичка виробляється за 21 день. Насправді все залежить від цілі, яку людина ставить перед собою. Наприклад, бігати місяць. Минає цей термін, і все. Людина начебто реалізувала свій потенціал, тобто досягла своєї цілі. 

– Пам’ятаю, тут, у парку, займалася маленька дівчинка. Їй було сім чи вісім років. Вона мала інвалідність, тому спочатку ходила, а потім бігала. Але в неї було стільки впертості і сили волі, що бігала до вісімнадцяти років. І то кожен день, у сніг чи дощ – не мало значення. Спершу вона дуже слабо бігала, а вже у вісімнадцять років сформувалася така дівчина, що я вам скажу!

– Вочевидь, у неї була сильна мотивація. 

– Так, вона бачила, що її здоров’я поліпшується. За три-чотири роки занять вона стала зовсім іншою.

– Не бувало, що через біг у вас погіршувалося самопочуття?

– Самопочуття не погіршувалося, а от настрій одного разу зіпсувався. Це було торік, коли під час пробіжки мене вкусила собака. Я тоді раніше, ніж зараз, десь о шостій у парк на заняття виходив. Крім бігу, займався скандинавською паличною гімнастикою. Одного разу зустрів тут тренера, який набирав собі групу, побесідували з ним. Він мені й сказав, що після 85 років шкідливо займатися з палицями щодня, достатньо двічі на тиждень. Син купив мені палиці, і я двічі на тиждень ходив з ними. А того злощасного дня біля кафе «Соняшник» на мене напав десяток собак.

Так-от, коли ця зграя напала на мене, я був із палицями. Відбивався. Все одно чорна сучка вкусила. 

– Це була чиясь чи бездомна собака? 

– Я хлопців, які вигулювали в парку собак, питав, то вони сказали, що це бродячі пси. Правда, хлопці підійшли до мене вже тоді, як собака мене вкусила. 

А до того стояли осторонь і  чекали, чим усе скінчиться.

Але от що цікаво. Після нападу я сів на лавку, щоб дочекатись швидку, яку викликав один з моїх знайомих, що також займається скандинавською паличною гімнастикою. У цей час підійшла до мене та чорна собака, яка мене вкусила, і лягла біля моїх ніг.

– Мабуть, захотіла попросити пробачення? 

– Можливо. Та я на неї зла не тримаю, хоча змушений був десь два місяці ходити до лікарні на перев’язки. Після цього син купив мені електрошокер, то тепер всі собаки мене десятою дорогою оминають. Бувало, що на мене за це господарі псів ображалися.

– До речі, а в молодості ви також бігали?

– Та коли там було бігати? Я 25 років працював в обласному управлінні сільського господарства. Робота в сільському господарстві тоді була справжнім пеклом. Бувало, що о другій-третій годині ночі викликали на роботу, а о четвертій ранку вже треба було бути в селі. Я кожен колгосп, кожну тракторну бригаду в області знав. То коли було бігати? До того ж я поставив собі мету захистити кандидатську наукову роботу. І зробив це. Тоді було зовсім інше життя. В обласному управлінні сільського господарства працювало близько двадцяти служб.

– А як взагалі тоді до спорту і здорового способу життя ставилися? 

– Про це тоді ніхто не думав. У 1953 році (я з того часу почав працювати) ми приходили на роботу на початку 11-ї дня. Сталін вставав об одинадцятій, і вся чиновницька рать країни починала працювати разом з ним. А йшли всі з роботи коли о першій, а коли й о другій ночі. Чекали, коли подзвонять з обкому партії і скажуть, що можна йти додому. То про який біг можна говорити? Тоді й мови не було про культуру здоров’я. 

– Але не можна сказати, що в Радянському Союзі спорт зовсім не культивувався. 

– Так, тоді було більше спортивних майданчиків, стадіонів. У кращому, ніж тепер, стані. Та тоді багато чого було не так. От у мене є друг, внук якого каже, що він не буде вчитися, бо, мовляв, навіщо. Та й справді. Ось мій син має кандидатський ступінь, а продає у ларьку підшипники.

– Давайте все ж повернемося до теми здорового способу життя. Ви почали займатися бігом у якійсь компанії? 

– Ні. Спочатку, у 2004 році, коли померла дружина (це було 10 вересня), я почав самостійно систематично займатися фізкультурою: спершу ходив, а потім бігав. А згодом сформувалася компанія. Було подружжя Іванових, яке займалося своїм здоров’ям з молодих років. Вони виходили на вулицю і виливали на себе по відру води. Ще був з нами Петро Іванович, один міліціонер і професор з педінституту. Я був шостим у цій компанії. А вже років п’ять, як залишився один. Всі решта померли.

– Займатися легше самому чи в компанії?

– Людині у такому віці, як мій, найтяжче переживати самотність. Буває, що за день нема з ким словом перекинутися. Тому бігати краще з кимось.

– Григорію Івановичу, як гадаєте: чому люди, навіть розуміючи, що це їм корисно, не бігають? 

– Для людей найважливіше побороти свою лінь. Проявити силу волі. Лінь – це найбільше зло людини. Щоб щось зробити, треба напружитися, а лінь під’юджує, мовляв, нащо воно тобі. Скільки людей впродовж цих років починало бігати зі мною, але всі за місяць покинули заняття. 

– Цю ситуацію я розглядаю через духовну призму. Уявляю, що начебто за лінню стоїть біс, який грає з нами в шахи. Він завжди придумає причину, чому не встати вранці, не вийти на пробіжку, не зробити зарядки тощо. Я знайшов для себе правило: коли сповідуєш здоровий спосіб життя, ніколи не може бути ніяких винятків, виправдань і відмовок. 

– І вам скажу: потрібно постійно боротися. Ця боротьба не обмежується роком чи трьома. А коли звикнеш, втягнешся у щоденні заняття, то сам мимоволі встаєш зранку з ліжка, одягаєшся і йдеш у парк на пробіжку. 

– Які правила здорового життя ви встановили для себе? 

– Їх небагато, лише три. Перше – заняття бігом або ходьбою. Друге стосується духовності. Треба визнати Бога, впустити його у своє серце. Треба молитися двічі на день. Я молюся по 20 хвилин зранку, коли прокидаюся, і ввечері, коли лягаю спати. Третя складова здорового життя – харчі. Не можна їсти те, що вам шкодить. Дехто, як-от мій син, повністю відмовляється від м’яса. А я, якщо не з’їм м’яса (споживаю тільки куряче, і то небагато), не маю сили й просто походити парком. Та головне, щоб людина усвідомила: вона сама повинна піклуватися про своє здоров’я. Тоді й встановить для себе правила.

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
4 + 8 =
More information?

Опитування

Чи стала Європа ближчою рівнянам завдяки безвізу