Архів новин

Пон
Втр
Срд
Чтв
Птн
Суб
Нед
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 
Листопад 2017
 

На роковинах депортації пригадували страшне минуле і співали | Газета 7 Днів

На роковинах депортації пригадували страшне минуле і співали

02.11.2017 15:10
Переглядів:116

У Рівному відзначили роковини найбільш масштабної каральної операції проти українців із західних областей.

– Сімдесят років тому, 21 жовтня 1947 року відбулась наймасовіша депортація населення із заходу України до Сибіру, – нагадала сивочолим гостям, у більшості – теж постраждалим від сталінського геноциду в ті далекі повоєнні роки, голова товариства політв’язнів і репресованих Соломія Буковська. – До віддалених місцевостей СРСР протягом доби виселили 26 тисяч 682 родини, це понад 76 тисяч українців, в тому числі більш як 22 тисячі дітей. Цей чорний день увійшов в історію як операція «Захід». Проводилася депортація за всіма військовими канонами. Командував нею заступник міністра внутрішніх справ УРСР Дятлов. Наступного вже дня на схід потягнулися перші потяги з товарними вагонами, набитими людьми. На депортованих чекали каторжні роботи на копальнях та в колгоспах у Сибіру.

– Мої батьки і познайомилися, і побралися в засланні, – розповіла Катерина Басюк, голова Костопільської ради товариства політв’язнів. – А я і моя сестра народилися та виросли в Сибіру.

– Мені у 1947-му було дванадцять років. Того дня ще вдосвіта, о п’ятій ранку, до хати вдерлися озброєні військові. Вони прийшли вивозити мене й мою сім’ю з рідної домівки. Загнали, як худобу, на кузов військової вантажівки. Потім запхали до вагона і цілий місяць везли до Хабаровського краю під конвоєм. Нас, четверо дітей із мамою, розподілили до глухого селища, з якого мама змушена була щодня ходити пішки на роботу за вісім кілометрів. А я сама варила їсти, бо треба було годувати маму і менших, іще й встигала вчитися. Отак і виростала в засланні, – пригадувала, стираючи хустинкою гіркі старечі сльози, Надія Левчик.

Пані Надія в засланні знайшла своє кохання. Її майбутній чоловік, Олексій, теж відбував заслання без вини. Це був хлопчина із сусіднього села, якого із сім’єю везли до Сибіру в тому самому вагоні. Його батьки і брат загинули в концтаборах Хабаровського краю.

У залі Народного дому довго не вщухали спогади. А потім хтось тихенько затягнув повстанську пісню. Вона спочатку сумно полилася, як спогад про понівечену юність. Та потім залунала на всю силу:

А ми тую червону калину підіймемо,

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
1 + 0 =
More information?

Опитування

Чи стала Європа ближчою рівнянам завдяки безвізу