Архів новин

Життя на нервах | Газета 7 Днів

Життя на нервах

24.11.2017 10:19
Переглядів:964

Де тебе носить? Скільки можна говорити? Чорти б тебе забрали! У мене не сто рук! Заткнешся ти нарешті! Дай мені спокій! А я попереджала! Відстань! От, блін! Як ти мене дістав!

 

Коли я чую свою сусідку, то чую саме ці фрази. У тих чи інших варіаціях. Адресовані залежно від часу доби то синові, то чоловіку. Якось, коли вона при мені черговий раз чортихнулась у телефон, а потім спересердя вимкнула його і кинула в сумку, я запитала її, чому вона постійно на них кричить. Ми вийшли з ліфта і зупинилися перед дверима своїх квартир. Сусідка глянула на мене винувато і, начебто виправдовуючись, сказала: «А що я зроблю, що життя таке – постійно на нервах?» Я ще копирсалася ключем у своєму замку, коли їй уже відчинив чоловік і вона з порога напустилася на нього: «Скільки можна дзвонити?! Оглух, чи що?!» Двері зачинилися, і я не почула, що він пробубнів у відповідь.

Навіщо люди женяться?

Як мамині нерви відбиваються на синовій психіці, я довідалась трохи згодом. Діло було влітку. Я порпалась на клумбі, а сусідський пацан на спортмайданчику поруч ганяв із хлопцями м’яч. У якийсь момент він влетів у огорожу і дряпонув ногу обірваною сіткою. Заюшила кров, діти зібрались довкола Сашка, не знаючи, чим допомогти. Кинувши свою сапу, я побігла додому по аптечку. Промила хлопцеві рану перекисом водню, змазала зеленкою і перебинтувала. На щастя, подряпина була неглибока. Кров перестала бігти з рани досить швидко. Я зав’язала кінчики бинта й пожартувала: «До весілля заживе». «Я не збираюся женитися», – буркнув підліток у відповідь. «Чому ж це?» – «Бо не хочу, щоб мене все життя так гризли, як мама тата», – відказав він недовго думаючи.

«От вам і наслідки сусідчиних нервів», – подумала я і вирішила із сусідкою поговорити. Передала їй свою розмову з її сином, а вона у відповідь напустилася на мене: «Не пхайте свого носа в чужі справи. Найшлася вчителька, щоб мене вчити! Своїх учи!» З того часу сусідка перестала зі мною вітатися…

Борщ у польоті

Цей борщ вилили з вікна сьомого поверху будинку на вулиці Шухевича. Каструля, очевидно, була гаряча, бо борщ не вдалося вихлюпнути з льоту. Чоловік, який замахнувся його вихлюпнути, мабуть, сходу попікся гарячими вушками каструлі, то впустив і саму каструлю. Вона відбилася від підвіконня поверхом нижче і впала не далі як за півметра від зрізаної колоди, на якій мирно сиділи дві бабусі. Обидві зойкнули і подивилися наверх. Звідки прилетів цей НЛО, старенькі через гілки дерев не розгледіли. Але скоро за каструлею прибігла господиня, то стало ясно, чий це літаючий об’єкт – сім’ї, у якій чоловік постійно б’є і поливає матюками та прокльонами жінку.

– Він такий миршавий, плюгавенький, лисуватий, – характеризувала мені того чоловіка одна з двох бабусь-очевидиць події з літаючою каструлею. – Завжди ходить тільки в спортивках. А жінка невеличка, мила й акуратна. Вона так гарно одягається, така модниця! Можна подумати, що грошей кури не клюють. Насправді купує одяг в секонд-хенді – такий, що нікому не підходить: чи задовге щось, чи зашироке. А їй лиш би тканина гарна. Вона сама все перешиє так гарно, що й не здогадаєшся, що воно старе і вже ношене. І комірчики в неї на всіх платтячках завжди такі акуратні й гарненькі.

– Чому ж вона його терпить? – здивувалася я.

– А куди їй діватися? – так само здивувалася моя співрозмовниця. – Їй же ніхто квартиру не дасть. І купувати нема за що. Вони обоє без роботи. Живуть за те, що вона своєю машинкою заробить. А скільки тих заробітків? Несуть чи старе щось перелицювати, чи перешити, вкоротити, звузити чи розширити куплене в секонд-хенді. Вона такий майстер! 

Як накладе латку, то треба добре придивитися, щоб її помітити. І господиня чудова. У неї весь під’їзд бере рецепти пирогів чи закруток.

– Чого ж він той борщ вилив?

– Бо пісний. А він, бач, м’яса хоче. В нього це не перший раз. То картопля по кухні літає. То вінегрет. Я сама чула, як він якось кричав: «Скільки ти мене тим вінегретом будеш годувати?»

– Я б йому сказала. Хочеш м’яса, то піди зароби на нього.

– Вона колись так і сказала. То він вішатися побіг. Відтоді не зачіпає. Та й він це не від зла. Після того борщу вибачався переді мною, що мало каструлею не вбив. Побачив мене і каже: «Пробачте, бабо, це я через нерви». «У всіх нерви, – кажу, – ти ж міг людину вбити чи покалічити». А він мовчить, похилив голову. Ну а вона мусила піти по квартирах по всьому стояку, щоб людям вікна помити. У нього нерви, а їй ганьба.

То не діставайся ж ти нікому!

Ця фраза, яка в п’єсі «Безприданниця» передує вбивству Лариси, у нашому випадку стосується телевізора. Діло було на проспекті Миру. Великий і важкий, ще радянських часів, телевізор чоловік викинув з вікна на вулицю. Телевізор упав на дашок над дверима установи на першому поверсі і здорово погнув його. На щастя, в цю пору на ганочку установи, де зазвичай співробітники перекурюють чи розмовляють по мобільному телефону, нікого не було.

Поліція, що приїхала на подію, з’ясувала: чоловіка «дістала» жінка. Вона дивилася серіал, а він хотів дивитися футбол. А телевізор один. От він і вчинив за принципом «не діставайся ж ти нікому». Тепер живуть без телевізора, бо на новий грошей нема. Зате нерви міцніші.

Ці «нервові» історії цілком реальні і трапилися в нашому місті зовсім недавно. До речі, в одній із них прозвучало ключове слово, яке нагадало нам ще не забуту трагедію, що трапилася в одному з районів області років десять тому: чоловік убив жінку за вінегрет. Бо, бачте, йому набридло, що вона годує його все вінегретом та вінегретом. Причина його «нервів», здавалося б, несерйозна, а наслідки – трагічні.

Нервові зриви, як правило, трапляються саме в сім’ях. Усе ж на людях ми якось уміємо контролювати свої нерви і не спускати їх з ланцюга. Але, закрившись від світу дверима своєї квартири, багато хто зривається та й розпускає і нерви, і руки. І ці нервові зриви виливаються в матюки, синяки і навіть літаючі борщі, вінегрети й телевізори. Поліція має справу з такими «нервовими» клієнтами ледь не щодня. І коли поліцейські гасять ці «нервові» пожежі, то переконуються, що… Втім, давайте послухаємо про це від них самих.

 

Пряма мова

Юрій ІВАНОВ, начальник відділу превенції Рівненського відділу поліції:

Систематичного сімейного насильника потрібно б «лікувати» кримінальною відповідальністю

– Буває, що конфлікти в сім’ях виливаються у крики й сварки. Але хіба так не траплялося, що через нерви, коли їх не стримувати, люди скоювали тілесні ушкодження і вбивства? Тепер усе більше говорять про насильство не лише фізичне, а й психологічне. Коли ж ці прояви переплітаються з пиятикою, це взагалі біда.

Погляньте на статистику: цього року дільничні офіцери поліції склали 439 протоколів за скоєні адмінправопорушення, у більшості – через насильство в сім’ї. Таких випадків стало трохи менше: торік за цей період було 525. Поліпшується ситуація завдяки тому, що в адміністративну практику ввели більш дієві покарання: адмінарешт до 15 діб і громадські роботи. Причому, якщо покараний не виконує громадські роботи, йому призначають іще й арешт. А ще він має виплатити судовий збір – 320 гривень. Тому схильні до насильства починають думати, що коять.

У переважній більшості насильники – це чоловіки. Хоч інколи й жінки вдаються до сварок і бійок, нерідко провокують їх. Найбільш болючі приводи для скандалів – алкоголізм, безгрошів’я, безробіття. Та це не виправдання: у будь-яких обставинах потрібно залишатися людиною.

Дільничним офіцерам поліції насильники в сім’ї – це головний біль, який не припиняється ніколи. З насильниками проводять профілактичні бесіди, їх закликають до сумління, попереджають. Якщо не допомагає, то складають протоколи або захисні приписи.

Що таке захисний припис? Це – коли винному в насильстві заборонено, наприклад, підходити до того, хто від нього постраждав, перебувати з ним в одному приміщенні, телефонувати постраждалому. Припис – серйозний документ, поліція погоджує його в прокурора. 

У цьому році таких приписів винесли 33. На облік із приводу сімейного насильства, фізичного або психологічного, поліція поставила з початку року 366 осіб.

Наскільки це допомагає? Проблема вічна: завжди були сім’ї, де немає злагоди. Але насилля – це не вихід у будь-якому разі. Упевнений: якби хронічному насильникові, якщо його не заспокоїло, скажімо, третє адміністративне стягнення, загрожувало реальне кримінальне покарання, ці громадяни такої впевненості в безкарності за свої злодіяння не мали б. У нас на обліку є такі «рецидивісти». На одного з початку року склали вже 10, а на іншого – аж 12 адміністративних протоколів.

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
10 + 8 =
More information?

Ризикну порушити спірну тему про балкони та лоджії. Спершу їх будують, а поті... Далі

 «Це – на убогих», – казав мій дід, збираючись до церкви і кладучи в кишеню дрібДалі

Опитування

Який спосіб ви вважаєте найкращим для управління багатоквартирним будинком?