Архів новин

Пон
Втр
Срд
Чтв
Птн
Суб
Нед
1
2
3
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 
Грудень 2017
 

Галина Бовгира: «У душі я економіст, а на практиці – виконроб» | Газета 7 Днів

Галина Бовгира: «У душі я економіст, а на практиці – виконроб»

07.12.2017 14:50
Переглядів:163

Моя б на те воля, то посилала б за наукою до цієї чудової жінки, яка нині порядкує одразу в трьох ОСББ, всіх новачків, які тільки-но пустилися жеківського берега і розпочинають господарювати в багатоповерхівках у новому статусі об’єднань співвласників. Бо вона має чудовий досвід із перетворення гидких каченят на прекрасних лебедів. Пройшовши цей шлях (десь до кінця, а десь до половини) тричі у трьох різних будинках, вона тепер взялася за четвертий.

Здавалося б, усе в справі порядкування в ОСББ Галині Бовгирі вже відомо, та от же пішла вчитися, здобувати третю вищу освіту за фахом «управління багатоквартирним будинком або групою будинків». Позавчора ми говорили з нею пізно ввечері, бо Галина Миколаївна весь день провела на парах в інституті, то вона насамперед поділилася враженнями про науку. Мовляв, не розуміє тих, хто на парах нудьгує, бо їй самій навіть не вистачає часу, щоб розпитати у викладачів про все, що цікавить і про що хотілося б дізнатися. 

Що ж, а ми взялися дізнаватись, як вона сама, фаховий економіст, не побоялася впрягтися в нелегкий віз порядкування в будинку.

Все почалось із сорому

– А в нас не було вибору, – каже Галина Бовгира. – В 2011 році створили ОСББ, бо стан будинку був просто жахливий. Мене остаточно добила фраза однієї знайомої, з якою ми домовлялися про місце, куди вона мала піднести мені документи. Я сказала, що живу на Відінській, і пояснила, де саме. А вона уточняє: «Це в тому обдертому будинку?» Мені стало так соромно, що я відповіла, що живу не в цьому, а в іншому домі. Та це була остання крапля, яка спонукала взятися за дім.

Відтоді минуло сім років, і вже ніхто не скаже про будинок Галини Бовгири, що він обдертий. За ці роки в ОСББ «Відінське» відбулися просто разючі зміни. Робила їх насамперед Галина Бовгира, бо ж вона тут головою ОСББ з першого дня. ОСББ «Відінське» за шість років повністю оновило свій дім. Завдяки Муніципальній програмі сталого розвитку тут поміняли електропроводку, капітально відремонтували покрівлю і протягом двох років зробили зовнішнє утеплення й оздоблення стін. 

Отже, стали минулим днем оті гидкі латки відпалої штукатурки на зовнішніх стінах. Заодно поміняли й вікна, поставили ще одні вхідні двері з домофоном, світлодіодні лічильники та прожектор над входом, використавши можливості «теплого» кредиту. Щоб узяти такий кредит, необхідно було виконати дуже суттєву умову – зібрати підписи не менш як 67% мешканців будинку про те, що вони погоджуються взяти кредит. В ОСББ «Відінське» поставили свої підписи під тим документом практично всі.

Під’їзд, у якому хочеться роззутися на вході

Торік у них дійшло діло й до наведення лоску. Зібрали гроші й відремонтували під’їзд. Збирали з квартир гроші додатково – по півтори тисячі. Зробили об’ємну штукатурку, яку пофарбували на різних поверхах у різні тони. Мешканці самі обирали собі кольори, які хотіли. Поклали плитку на площадках. То тепер, коли в цей під’їзд заходять, бува, навіть питають, чи не треба з порога роззуватися.

Жах жахливий!

Звичайно, коли людина щось робить класно, хочеться це перейняти. Знайомі з будинку на Марка Вовчка, 50 вмовили Галину Бовгиру повторити свій досвід з перетворення задрипаної жеківської багатоповерхівки на передове ОСББ ще й у їхньому домі. Вона погодилась піти туди на господарство всього на рік. ОСББ назвали «Полісяночка».

Яким воно було на старті, Галина Бовгира зафіксувала на сторінці новоствореного ОСББ у соцмережі Фейсбук: «В одному під’їзді з п’яти вікон трьох практично немає. Рік тому зрізали в під’їзді батареї, то взимку вода не доходила до квартир, бо замерзала вже в під’їзді. В підвал страшно зайти: каналізація тече, труби гнилі, суцільна пліснява. Стіни в будинку потріскались, парапет та козирок над під’їздом висять над головами перехожих. На п’ятому поверсі одна з квартир ніби під відкритим небом – дощ повністю топить квартиру, а старенькій одинокій господині є на добу робота – збирати воду і виливати через вікна у двір, бо каналізаційна труба вся в дірках, то користуватись туалетом вона теж не може. Таким будинкам, як цей, у якому за 48 років працівники жеку не спромоглись зробити хоч якісь покращення, навіть прекрасна Муніципальна програма Рівного мало що допоможе. Це аварійний будинок, який треба рятувати, щоб він не розсипався».

Документи з ЖКП «Галицьке» ОСББ отримало пізно – аж у серпні. Здавалось би, кінець літа – починати робити щось капітальне ніколи. Та все ж взялись до справи невідкладно і ще встигли впровадити проект за Муніципальною програмою сталого розвитку: почали у жовтні, а в грудні завершили утеплення половини будинку, зробили багато інших невідкладних справ. Усього через чотири місяці Галина Бовгира вже звітувала перед громадою «Полісяночки»: «Утеплили фасади першого під’їзду, замінили на нові зливові труби, що були як решето; відремонтували парапет та козирок, на якому росла раніше береза. Парапети покриті металом, замінені вікна, закуплені світлодіодні світильники на кожен поверх у під’їзді та прожектор над вхідними дверима. За цей період відремонтували (не капітально) покрівлю над одним під’їздом за кошти громади і частково – каналізаційні труби. Це все зроблено за 4 місяці! Я вас вітаю, бо це дійсно робилось з вашою підтримкою. Сам голова ніколи без громади нічого не зробить, найважливіше – це ваше бажання».

Про що люди думають?!

Здавалось, перший успіх мав би окрилити. Проте успішну історію першого під’їзду не захотів підтримати другий. Галина Бовгира нарікає, що погоду там роблять дві крикливі «всезнайки», які підбурюють інших. Одна з них – держслужбовець з обласної структури, яка довела свій борг за квартиру до 8 тисяч гривень і при цьому на всіх зборах кричить, що мешканці не повинні здавати гроші на будь-які роботи в будинку і що «нам усе повинен робити Хомко». Держслужбовця в усьому підтримує вчителька.

Побачивши, що із сусідами з другого під’їзду каші не звариш, перший «відгородився» від нього власним автономним тепловим лічильником. Адже в першому під’їзді після утеплення була минулої зими температура 30-31 градус, і мешканці там страждали від спеки, а в другому – всього 18. І через це не можна було підкрутити лічильник у менший бік. Платили всі однаково – по 44 гривні за квадратний метр опалення, тоді коли в місті середня плата в неутеплених будинках була на десять гривень меншою. Тепер власний лічильник окупиться утепленому під’їзду менш як за сезон.

А що ж другий? «Як закінчити роботи в такому будинку? – написала Галина Бовгира у черговому посланні до громади наприкінці цього літа. – Із 20 квартир другого під’їзду на капремонт дали згоду лише сім власників... Інші відмовились. Про що люди думають? Всі хочуть зробити капітальний ремонт покрівлі, але без копійки внеску на це. Дуже шкода адекватних, розумних людей, яких у будинку 62,5%. Але з такою часткою позитивних мешканців робити суттєві зміни в будинку ніяк не вийде».

– На цей рік, аби здешевити роботи, що служать утепленню будинку (встановлення утеплених дверей, вікон у другому під’їзді), – розповіла нам Галина Бовгира, – я збирала підписи під згодою взяти «теплий» кредит. З великим трудом вдалося заручитися підтримкою 67 відсотків мешканців, причому якраз той під’їзд, якому насамперед потрібні ці роботи, підписи не ставив. Збори там проводити неможливо. Є дві людини, які постійно кричать, що все не так: працівниця облдержадміністрації і вчителька з одинадцятої школи. А люди стоять і ніяк не можуть дійти якоїсь згоди. Одні кажуть, що їм труби міняти треба, іншим дах подавай. Доходить до голосування – за дах голосує тільки п’ятий поверх. 

Є такі, що, відколи в домі ОСББ, не здали на нього жодної копійки. Навіть за такої ситуації ми змогли цього року зробити часткове утеплення фасаду другого під’їзду (сім квартир із двадцяти, які хотіли утеплятися) і виконати в ньому багато інших робіт. Хоча навіть квартплату другий під’їзд здав за цей рік удвічі меншу, ніж перший. На час, коли я звітувала про роботу за рік, борг мешканців по будинку сягнув понад 9,3 тисячі гривень, причому від мешканців семи квартир за 13 місяців не надійшло жодної копійки. Я погодилася взяти цей будинок на рік. І після декількох зборів уже чекала, коли цей рік закінчиться.

З вогню – у полум’я

Вона пішла з «Полісяночки» не без жалю. Шкода їй і тих людей, які терплять через крикунів. І притому що за рік зробила для будинку більше, ніж жек за 48 років, їй шкода, що не зробила все, що будинку треба. Досі їй звідти телефонують, радяться з нею, і вона допомагає.

Але щойно здавши справи в «Полісяночці», вона взялася за новий, не менш проблемний будинок – на Київській, 17. Це ота 14-поверхівка на два під’їзди, що височіє на перехресті Грушевського й Київської. До неї звідти прийшли ходоки і попросили. Пішла вона до них на збори і впряглась у новий віз. 

А туди треба тільки зайти, щоб збагнути, які проблеми назріли у висотці. Всюди – від даху до підвалу – живого місця нема.

Та вона насамперед взялася за те, що реально загрожує життю людей, – ліфти. Їх там чотири, і всі – аварійні. Один пасажирський уже встановлюють. Як це вдалося всього за три місяці роботи в будинку, історія окрема. Бовгира обійшла всі інстанції, зуміла підхопити з Муніципальної програми кошти, від яких відмовився один з учасників, бо йому не вдалося зібрати у своєму ОСББ внесок громади. А їй це вдалося буквально за місяць. Громада зібрала понад 100 тисяч гривень.

При цьому ледь не повторилася історія «Полісяночки». Знову другий під’їзд кричав, що на ліфт для першого здавати не буде. Та Галина Миколаївна твердо заявила, що працюватиме тільки з тим будинком, у якому мешканці заодно: сьогодні другий здає гроші для першого, а завтра буде навпаки. І люди зрозуміли, що це правильно і що тільки так і можна досягнути позитивних перемін.

Легко працювати, коли є довіра і підтримка людей

Третя сторінка в її біографії реформатора житлово-комунальної сфери – ОСББ «Замкове-1» на Замковій, 10а. Тут Галина Бовгира колись жила і виросла. Рівняни знають його як будинок УТОСу, бо тут живе дуже багато незрячих людей.

У будинку, коли вона за нього взялася, не було навіть заземлення. Труби в підвалі зношені, а підвалу практично нема. Він дуже низький, то ніхто не хоче лізти туди, щоб їх ремонтувати. Покрівля теж дірява. Стіни, вікна – все, куди не глянь, потребувало капітальних втручань. Мешканці отримали будинок від ЖКП торік у вересні. Зробити до зими вже нічого не встигли, тим більше що сподівалися отримати хоч якісь борги від жеку. Та дарма сподівалися. Тож цього року взялися за справи самі. Насамперед взяли «теплий» кредит, щоб замінити старі вікна на нові енергоощадні.

Будинок зданий 1972 року, то там назріла потреба міняти багато. Оскільки субсидантів у будинку вистачає – 75 відсотків мешканців, то держава відшкодувала громаді понад 60% кредиту. А потім взяли кредит на зовнішнє утеплення в іншому банку. Якщо в «Полісяночці» внесок на утримання будинку дві гривні, то в «Замковому-1» люди самі запропонували підняти тарифи до 3,50 гривні. Коли брали перший кредит, справа була ще їм маловідома, боялися позичати гроші. Але як отримали гарний результат (вікна завдяки «теплому» кредиту вийшли для будинку практично безкоштовними), то вже другий кредит підтримали практично одностайно: 89 відсотків мешканців поставили свої підписи на документах для банку. Відчуваючи підтримку людей і їхнє задоволення від зробленого, Галина Миколаївна зуміла реалізувати тут дуже багато справ. Це притому, що в «Замковому» вона ще з лютого не отримує зарплату. Просто для грошей тут весь час знаходиться більш нагальне застосування. «Нічого, я заберу свою зарплату, як закінчимо роботи», – оптимістично каже вона.

Нині дім не впізнати. Описати все, що тут зробили, то треба використати мінімум цілу газету. Простіше зайти на Замкову і подивитися на те, як із чергового гидкого каченяти Галина Бовгира знову зробила прекрасного білого лебедя. Та ні, маленьке уточнення: лебідь тут не білий, а салатно-оливкового кольору. І ще один маленький секрет: скоро на цьому зеленому фоні розквітнуть об’ємні квіти, наприклад чорнобривці. Їх уже зробили і зберігають в одній із квартир будинку.

Ось тоді й варто буде піти подивитися на цей дім усім, хто досі живе у депресивних висотках радянських часів. Щоб знали: коли є бажання, то можна самим змінити умови свого життя. Головне – знайти для свого дому такого лідера, як Галина Бовгира.

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
11 + 4 =
More information?

Реклама

Опитування

Чи стала Європа ближчою рівнянам завдяки безвізу