Архів новин

Дитина боїться втратити маму | Газета 7 Днів

Дитина боїться втратити маму

10.05.2018 09:01
Переглядів:590

А мама понад усе боїться залишити сиротою своє дитя. Її саму в дитинстві, а потім уже в зрілому віці зрадили рідні. Вона не хоче такої долі й для сина.

Вона росла без батьків, але батьківську любов і турботу отримала від бабусі та дідуся. А нині сиротою може залишитись її син. У нього крім неї нікого немає. Мова про 41-річну рівнянку Наталію Іванову, до якої підступно підкралася хвороба – цукровий діабет. За останні три місяці вона не раз була на гранні життя і смерті. А ще втратила роботу і всі засоби для існування. Нині не має навіть копійки, аби купити хліб, не те що ліки. Їй допомагають подруги, а віднедавна Рівненський міський центр служби сім’ї дітей та молоді. Тут не просто її взяли на облік, а борються за життя та майбутнє цієї сімї.

Тиждень тому жінка потрапила до лікарні, швидка забрала з підозрою на інсульт. Виявилось, потрібно робити комп’ютерну томограму, на що в жінки не було грошей. Зателефонувала соціальному працівнику Марії Катеринич. Та, незважаючи на вихідний день, без вагань помчала до неї у лікарню. Дала свої 500 гривень, які не вистачало на КТ, що коштує 750 гривень.

 Але про життя Наталії Іванової треба розповідати з віку трьох місяців, аби зрозуміти, що їй довелося пережити і з чим вона зараз бореться.

– Я народилася і виросла в Рівному, – розповідає рівнянка Наталія Іванова. – Жили ми в трикімнатній квартирі на вулиці Олени Теліги, 49 разом з бабусею і дідусем по батьку. Вони були моїми опікунами, бо мої батьки зловживали алкоголем і їх позбавили батьківських прав. Дідові подзвонили сусіди моїх батьків і розповіли, що мама мене залишила, батько за мною не дивиться, і я кричу вже декілька днів. Мене забрали у віці трьох місяців. Казали, що мої батьки поїли мене пивом, щоб я не плакала. Можливо, від того у мене і проблеми з нирками все життя.

Так вона росла недолюблена батьками, та обожнювана бабусею і дідусем. У 16 років дівчина пішла працювати санітаркою до залізничної лікарні, де понад сорок років трудилася медсестрою її бабуся. У досить юному віці вийшла заміж. Перша дитина померла. А другий синочок, Максимко, народився з ДЦП. Нині завдяки наполегливій праці матері він ходить і говорить, навчається в центрі «Особлива дитина» у шостому класі. Нещодавно йому виповнилось 17 років, і найбільше його бажання, аби мама жила. Адже рідних крім неї у нього немає.

– З чоловіком ми не живемо вже тринадцять років, хоча не розлучені. Ніяких зв’язків із ним не підтримуємо. Чула, нібито він має жінку і дитину в Тинному, та байдуже, хай собі має,– розповідає Наталія. – Сам він родом з Бугрина. Ніколи в нього нічого не просила, сама працювала. А тепер, думаю, якби він хоча б сину допомагав.

З дитинства Наталія була хворобливою. Але на здоров’я не звикла скаржитися, особливо, коли залишилася сама з сином. Восени здоров’я погіршилося, сильно набрякали ноги, але до лікарні не йшла, бо треба було заробляти гроші. Та вже 22 грудня жінка прямо з магазину, де працювала, потрапила до лікарні з діабетичною комою. Так у неї виявили цукровий діабет – вже у найважчій стадії. Тепер жінка на інсуліні. Лікарі, та й сама Наталя, розуміють, що все це через нервовий стрес, який вона пережила декілька років тому і від якого не оправилася донині. У неї виник конфлікт з рідною тіткою, яка за словами жінки, позбавила її квартири, отже, тепер вона з сином тулиться в кімнатці гуртожитку на 13 квадратних метрів.

– Коли померла бабуся, моя частка квартири, що на Олени Теліги, досягла 75%, а в дідуся було 25%, які він мав переписати на мого сина, Максима,– каже Наталія Іванова.– Але його донька впросила переписати ту частку на неї. Притому, що у неї є однокімнатна квартира на Млинівській. Тітці 61 рік. У неї нема ні сімї, ні дітей. Коли ще був живий дідусь, ми всі разом пішли до державного нотаріуса. Тітка каже йому: «Дідусь та племінниця подарують мені свої частки». А нотаріус питає: «А куди вона піде з дитиною?» Та відповідає: «Купить у мене однокімнатну». За що я мала у неї купити її квартиру? Коли помер дідусь, вона мені пропонувала продати квартиру, а я відмовилася. Тоді тітка підселила до мене в квартиру на свою частку алкаша. І від такого сусідства наше життя з дитиною перетворилося на страшний сон. Був випадок, що мене викликали до школи, бо Максим сховався під партою і плакав, що більше не хоче жити з алкоголіками. Цей чоловік постійно пиячив, не платив за комунальні послуги. Я не витримала і погодилась продати житло. Це було у 2015 році. Після продажу ми з тіткою поділили гроші наполовину. За ці гроші я змогла купити тільки кімнату в гуртожитку. Для мене головне, що там було чисто та щоб це було недалеко від школи Максима.

Хлопчик з особливими потребами почав заспокоюватись і звикати до нового побуту. Та мамина хвороба знову викликала у нього сильні переживання. Востаннє, коли жінка потрапила до лікарні з підозрою на інсульт, саме він викликав мамі швидку, дзвонив її подругам. Та понад усе він благав Бога, аби мама жила. На щастя, інсульт був у легкій формі, обійшлося без крововиливу. Тепер жінка вдома. Але ця сімя не має жодних засобів для існування. Адже Наталія не може вийти на роботу. З лютого вона вже чотири рази потрапляла до лікарні на стаціонар. Крім інсуліну, яким її забезпечує держава, їй необхідне спеціальне харчування, однак у неї нема грошей на хоч найскромнішу їжу. Продуктами допомагають подруги. Соціальні служби піклуються, аби допомогти їй оформити хоч якісь соціальні виплати, які б дали їй змогу лікуватись і протриматись, допоки не покращає здоров’я і вона зможе згодом знайти роботу.

 Тому є прохання: ви всі, хто читає ці рядки і має чуйне серце, не залишайтесь осторонь, допоможіть цій сім’ї, хто чим зможе. Номер телефону Наталії Іванової 067 848 25 04, а номер її картки у ПриватБанку 5169 1573 0588 2049 (картка її подруги Алли).

Пряма мова

Людмила ТАЛТ, начальник Рівненського міського центру соціальних служб сім’ї, дітей та молоді:

– Інформацію про сім’ю Наталії Іванової ми отримали з навчального закладу «Особлива дитина», де вчиться її син. Відразу відправили фахівця із соціальної роботи для того, аби з’ясувати ситуацію. При особистому спілкуванні з Наталею Юріївною я сказала їй, що не треба соромитися, а варто стукати у всі двері, в тому числі й звертатися до людей через ЗМІ. Адже у неї складне матеріальне становище у зв’язку з хворобою. Взагалі на обліку в нашому центрі є 127 сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах. У цих сім’ях виховується 247 дітей. Це ті сімї, які не можуть справитись із проблемами самотужки та звертаються за допомогою до нас. Ми дуже вдячні небайдужим рівнянам, які повідомляють до нашого центру та до служби у справах дітей про такі сім’ї. На кожну критичну ситуацію ми обов’язкового реагуємо.

Марія КАТЕРИНИЧ, фахівець із соціальної роботи Рівненського міського центру соціальних служб сім’ї дітей та молоді:

 – В суботу, 28 травня, десь біля 12-ї години до мене на мій особистий номер зателефонувала Наталія Іванова та повідомила, що перебуває у приймальному відділенні міської лікарні під крапельницею. Розповіла, що її туди доставила швидка і що їй потрібні гроші на обстеження. Я відразу поїхала до лікарні і дала їй власні 500 гривень. Решту дала її подруга. Наталія Іванова інсулінозалежна. Інсулін видають безкоштовно, але стаються такі випадки, як цей, коли їй ніде взяти гроші. Працюємо над тим, аби Максиму була призначена допомога для дітей, батьки яких ухиляються від виховання. Ще клопотатимемось про медичне обстеження Максима: чи потребує дитина групи інвалідності, чи стан хлопчика дійсно покращився, адже раніше він мав групу інвалідності, а тепер її зняли. Ми робимо все можливе. А також закликаємо всіх небайдужих рівнян не залишатись осторонь і допомогти цій сімї.

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
5 + 1 =
More information?

Ризикну порушити спірну тему про балкони та лоджії. Спершу їх будують, а поті... Далі

 «Це – на убогих», – казав мій дід, збираючись до церкви і кладучи в кишеню дрібДалі

Опитування

Який спосіб ви вважаєте найкращим для управління багатоквартирним будинком?