Архів новин

Камінь, бетон, пластик | Газета 7 Днів

Камінь, бетон, пластик

24.05.2018 10:02
Переглядів:369

Багатотонним вантажем все це лягає на груди нашим покійним. У створенні надгробків українці перейшли всі межі здорового глузду: чим монументальніший пам’ятник і грандіозніші букети пластикових квітів, тим «крутіше».

Типове американське чи європейське кладовище – це зелені газони з рівними, однакового розміру, невеликими надгробними пам’ятниками. Наші цвинтарі відрізняються кардинально: недоглянуті могили, похилені надгробки різної форми та кольору. Поряд можуть стояти пам’ятники за десятки тисяч гривень з граніту чи мармуру різних кольорів, а довкола них все залито бетоном і викладено бруківкою. Напередодні провідної неділі майже всі могили, багаті й бідні, прикрашають мільйонами пластикових квітів усіх кольорів райдуги.

Чим більше місто, тим менше землі, навіть на кладовищах. У Рівному дев’ять кладовищ: «Грабник», «Тютьковичі», «Дубенське», на яких уже не хоронять, та діючі: «Тинне», «Басів Кут», «Новий Двір», «Золотіїв» і «Нове» (останнє займає понад 50 гектарів).

– У рік ми хоронимо приблизно 1800 чоловік,– розповідає керівник Спецкомбінату – ритуальної служби Микола Володько.– Це кількість не померлих у місті, а похованих. Бо чимало рівнян своїх родичів ховають у селах, звідки вони родом. Щороку спостерігаємо тенденцію до збільшення кількості могил. Лише 2011-го у нас ця статистика поповзла вниз: тоді було на 241 поховання менше, ніж у попередній рік. Територія «Нового» збільшується, там ведуться роботи з благоустрою на ділянці площею 9,6 гектара, де вже поховано понад дві тисячі людей. 

Нову могилу видно здалеку 

«Свіжі» поховання на наших кладовищах немов укутані великою кількістю штучних квітів та вінків. Напередодні Великодня пластикові клумби «виростають» практично на кожному похованні. Багатьом рівнянам простіше прийти на кладовище раз у рік, аби прибрати могилу і поставити букет зі штучних квітів, ніж посадити живі квіти, за якими потрібно доглядати. Марно, що екологи, та й церква, вже не один рік закликають українців відмовитись від пластикових квітів на кладовищах. Адже їх виготовляють з великої кількості компонентів. Пелюстки – це синтетичні тканини, наприклад поліестер, латекс, органза, оброблені різними хімічними складами для додання їм пластичності і стійкості. Для фарбування найчастіше використовуються анілінові фарби. А це – токсичні сполуки, які можуть чинити негативний вплив на здоров’я, викликаючи запаморочення, головний біль, слабкість. Стебла, бутони та інші декоративні елементи штучних квітів здебільшого виготовлені з пластику, найчастіше ПВХ, який також досить токсичний. Серцевини квітів і дрібні прикраси можуть бути з пінопласту, який при нагріванні виділяє канцерогенну речовину стирол. При спалюванні штучних квітів у навколишнє середовище виділяються важкі метали і діоксини. Іншого способу утилізації, окрім спалювання, для штучних квітів у нас не придумали. Та й переробці вони не піддаються – складно встановити тип пластику для грамотного сортування відходів. 

За словами Миколи Володька, ті, хто доглядає за могилами, щороку ставлять біля надгробків нові штучні квіти, а торішні викидають разом з бур’янами. За рік працівники кладовища вигрібають цілі гори тієї пластикової біди. Десятки кубометрів цих квітів викидають на смітник.

Є лише поодинокі випадки, коли люди поводяться цивілізовано – не витрачають щороку гроші на сміття, яке забруднює навколишнє середовище, а обирають більш екологічні варіанти догляду за могилами: висаджують живі квіти чи багаторічні карликові чагарники.

Не кладовище, а ярмарок марнославства

На кладовищі «Нове» мало не кожна могила – це монумент, територію довкола якого вимощують плиткою або встановлюють огорожу. Тенденція така: рівняни витрачають шалені гроші на те, аби встановити на могилах рідних пам’ятники, не менші, ніж у «сусіда», а то й переплюнути їх. Хтось віддає на це десятки тисяч, а хтось рахує кожну гривню. Є надгробки за 4, а є за 150 тисяч гривень. Хтось замовляє викарбувані на граніті портрети покійників у повен зріст, а хтось навіть малює на граніті церкви чи вибиває вірші.

– У нас зовсім інша культура,– розмірковує з цього приводу Микола Володько.– Якщо візьмемо європейське чи американське кладовище, то там однакові пам’ятники одного розміру й з однакового матеріалу і зелені газони, за якими легко доглядати. 

Та це не про наших людей. У кожного з нас є свої переконання та смаки щодо встановлення надгробних монументів.

У Рівному виготовляють та реалізують надгробні пам’ятники щонайменше сорок підприємців. А ще є Костопіль та Рівненський район. Левова частка цих майстрів працює «у тіні». При виготовленні пам’ятників та надгробків вони використовують натуральний камінь, що має міцну структуру і здатен протистояти температурним коливанням. Камінь купують зазвичай на Житомирщині, де багато кар’єрів із гранітом різного кольору: габро, маславський, жадківка, межирічка, васильківський та інші його різновиди. Назви каменю походять від місця родовищ, де його видобувають.

– Ми купуємо камінь тільки в одному кар’єрі – Головинському, бо ми підприємство, що працює на загальній формі оподаткування, а тому співпрацюємо з фірмами, які повертають нам потім ПДВ,– пояснює Микола Володько.– У цьому кар’єрі видобувають граніт габро. Він добре шліфується і полірується, не потребує спеціального догляду, навіть протягом десятиліть не втрачає свого дивовижного зовнішнього вигляду та початкових характеристик. От колись один чоловік сказав мені: «Своїй мамі я поставив пам’ятник за 37 тисяч, а долар тоді був по 8 гривень». То це майже п’ять тисяч доларів пішло на купу каменю на могилі. А я думаю, що краще вже тій мамі ще при її житті за такі гроші зробили б ремонт у хаті. 

А після смерті той дорогий пам’ятник навіщо вже їй потрібен? Це – марнославство її сина.

 Але це ще не найвища ціна пам’ятників, які встановлені на могилах рівнян. Працівники міських кладовищ розповідають, що є такі, які коштують майже двісті тисяч гривень. Один такий надгробний монумент є на кладовищі в Тинному та два – на «Новому». Як правило, ці пам’ятники привозять зі столиці. Звісно, цін на пам’ятниках не пишуть, але працівники спецкомбінату можуть визначити вартість того чи іншого за каменем, складністю виконання, та й сама помпезність вказує на те, що на нього коштів не пошкодували. 

Та чим масивніший пам’ятник, тим серйозніша для нього потрібна основа. У столиці вартість встановлення надмогильної споруди диктує його вартість. На спецкомібнаті ціна ж фіксована, така послуга коштує 2,5 тисячі гривень. У середньому на встановлення пам’ятника йде до півкуба бетону, аби зробити опалубку і основу. 

Бруківка, з якої росте бур’ян

Утім, лише бетонною заливкою під пам’ятник облаштування місця поховання не обмежуються. Є люди, які кидають по дві машини бетону на встановлення та облаштування території могили. У нашому місті існує така тенденція, що треба на могилі «щось зробити». Довкола могили обордюрити місце, засипати щебенем, і не простим, а мармуровим. Або ж викласти все довкола бруківкою. На тому ж таки «Новому» кладовищі можна побачити купу таких прикладів: поховали когось з батьків, встановили подвійну стелу, а поряд тримають місце другому з батьків, яке укладають плиткою. Якщо під неї не дати бетонної основи, то вона починає проростати бур’янами. 

Розвантажити кладовища

Кабмін ще в квітні цього року зареєстрував у Верховній Раді законопроект № 8248, який передбачає дозвіл на біопоховання померлих людей у парках, лісопарках, скверах та інших земельних ділянках. Відповідно до законопроекту, в населених пунктах дозволяється відводити місця для біопоховання померлих не тільки на територіях кладовищ, а й у парках, лісопарках, парках культури та відпочинку.

Біопоховання – це різновид поховання з використанням матеріалів, що розкладаються протягом п’яти років. Над таким місцем поховання встановлюють тільки інформаційну табличку – жодних надмогильних споруд. У світі це вже стало трендом. Італійські дизайнери навіть пропонують ховати людей у спеціальних еко-капсулах, у яких прах людини служить добривом для дерева. 

Відповідні зміни пропонують внести до Закону «Про поховання та похоронну справу». Нині цей законопроект перебуває на розгляді ВР. 

За словами Миколи Володька, такі біопоховання виглядають чимось нереальним. Адже законопроект передбачає, що під такі поховання відводитимуться нові території, а землі в нашому місті не вистачає. До того ж, якщо уявити, що замість могили ростиме дерево, то для його крони потрібно ширше місце, ніж для стандартної могили. 

Крім цього, автори законопроекту пишуть про «підпоховання». Під ним мається на увазі переміщення урни з прахом або труни у вже існуючу могилу через 20 років після попереднього поховання. Обов’язковою вважається згода власника такої могили. Якщо померлий не має родичів, то для підпоховання потрібно буде отримати дозвіл у місцевому органі самоврядування.

Однак, за словами Миколи Володька, підпоховання у нас і без цього законопроекту дозволено. Закон України «Про поховання і похоронну справу» дозволяє укладання договору на підпоховання у родинну могилу. Для цього родичам померлого необхідно звернутися до адміністрації кладовища, де планується провести підпоховання, з метою визначення технічних, санітарно-епідеміологічних, а також правових можливостей щодо його здійснення. А також подати до адміністрації кладовища оригінал свідоцтва про смерть померлого та оригінал посвідчення про поховання раніше померлого прямого родича (батька, матері, сина чи доньки). У Рівному хоронять у могили до родичів. Хоч це й не масова практика, але вона є. 

Але де б не хоронили, який би пам’ятник не був, треба не забувати, що душам покійних потрібні не надгробки і епітафії, а наші молитви. Могильні хрести і кладовища не вічні. І пам’ятник має сенс тільки на той час, поки люди моляться за душу того, чий прах лежить під ним.

Пряма мова

Іларіон, архієпископ Рівненський і Острозький:

– Наші люди люблять все робити з фанатизмом. Приносять на могили що треба й що не треба. Я – не прихильник цього. Або взагалі не несіть квітів, або приносьте живі квіти. Вони з часом зів’януть, зітліють і стануть для землі добривом. А пластмасові квіти мало того що шкідливі, то ще й потребують згодом дуже тривалого процесу утилізації.

Стало традицією у великодні свята та в поминальні дні після Великодня нести на могили паски й крашанки. Люди накладають гори наїдків на тарілочки на надгробках. Звичайно, боляче дивитись, як усе це потім опиняється у сміттєвих урнах. Я би порадив працівникам цвинтарів не згрібати все те в смітник наступного дня після масового поминання померлих. Треба дозволити з’їсти це птахам. Протягом тижня вони все з’їдять, і тоді ми не спостерігатимемо такого кощунства, як купи пасок біля сміттєвих урн. Ніде не дінешся: класти паски на могили рідних людей – це пасхальний звичай. Церква його не забороняє. Просто я вважаю, що треба мати міру, підходити до цього розумно, і тоді все буде гаразд. 

Публікації рубрики «Довкілля» проводяться за сприяння відділу екології управління економіки міста.

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
1 + 14 =
More information?

Ризикну порушити спірну тему про балкони та лоджії. Спершу їх будують, а поті... Далі

Опитування

Який спосіб ви вважаєте найкращим для управління багатоквартирним будинком?