Архів новин

Передача на той світ | Газета 7 Днів

Передача на той світ

24.05.2018 14:40
Переглядів:215

Цікаве питання: що робити, коли людина щось «забула взяти» із собою в останню дорогу? Є люди, які ставляться до цього по-філософськи. Мовляв, там вже нікому нічого не треба. А є такі, хто вважає, що небіжчик мусить мати при собі під час переходу в інший світ все, до чого він звик на цьому. Тому людям кладуть у домовину крім зміни одягу, рушника, домашніх капців і тому подібних речей, наприклад, їхні окуляри. Бо як же без них, коли небіжчик за життя читав тільки в окулярах? Чи ціпок. Бо він звик з ним ходити. Кладуть навіть мобільні телефони і косметички. А…

Чи треба там зуби?

Один раз за життя Василь Харитонович поїхав за кордон – на екскурсію європейськими країнами. Та й то оскандалився. 

У Берліні до їхнього автобуса, що вже рушав зі стоянки готелю, вибігла покоївка в білому фартушку і замахала руками, щоб зупинити транспорт. Водій відчинив двері, а екскурсовод переклав слова готельної служниці: «Хто забув зуби під подушкою?» Це був восьмий раз, коли він міг втратити свою щелепу безповоротно.

Діти хотіли зробити, як краще. Оскільки за все своє життя їхній батько їздив з Рівного щонайдалі до Охтирки, де жила його рідна сестра, то вони на 70-річчя подарували Василю Харитоновичу отой автобусний тур Європою. 

В акуратних доглянутих готелях європейських столиць групу селили в двомісні номери. Постійним компаньйоном Василя Харитоновича в готелях став акуратний пан зі Львова. Щоб той не помітив ваду сусіда, Василь Харитонович соромився виймати свою вставну щелепу в нього на виду і класти у склянку з водою у ванній кімнаті, як він звик це робити вдома. А поклавши зуби під подушку, понад усе боявся їх забути.

Народна фантазія просто неймовірна. Чого тільки ми тут не зустрінемо: покійнику в домовину кладуть окуляри, пару тапочок, гроші, ліки й навіть пляшку горілки чи вузлик з улюбленими стравами. Подумайте тільки, який жах! Це ж ХХІ століття надворі – а тут таке! Всі ці речі в труні, безперечно, зайві. Більше того. Мало хто сьогодні задумується над тим, що уявлення про настільки матеріалізоване майбутнє покійника має своїм корінням не лише язичницькі чи народні обряди, але, часом, явно сатанинські вірування. Протоієрей Євген Заплетнюк old.bogoslov.org

Раз таке з ним уже трапилося – у Варшаві. Тоді Василь Харитонович згадав про свою щелепу, вже коли ключі від номера були здані на рецепцію, а соратники по туру спустошували в ресторані «шведський» стіл. Він повернувся за зубами і залишився без сніданку. Ну а в Берліні ось так оскандалився.

Донька Василя Харитоновича, Вікторія, пригадує, що батькові робили щелепу сім разів. Дві перші він просто змивав у каналізацію. Бо коли під час ранкового вмивання і чищення зубів він вставляв до рота свої штучні зуби, у Василя Харитоновича спрацьовував блювотний рефлекс, отже він просто вибльовував щелепу з рота і змивав.

Третя щелепа так натирала йому ясна, що Василь Харитонович звільнявся від неї при першій-ліпшій нагоді. Так одного разу він її зняв, коли полуднував на лісовій галявині під час походу по гриби. Коли згадав про зуби, то не зміг знайти галявину. Ще було, що він наступив на свою щелепу, бо спросонку забув, що поклав її на підлогу поруч з ліжком. І потім ще двічі губив свої зуби, – дочка вже й не пригадає, де і за яких обставин.

І зрештою в цій епопеї трапилося таке: батькові зуби Вікторія побачила на звичному місці у склянці з водою на раковині, коли повернулась у спорожнілу батькову квартиру після похорону і поминального обіду в кафе. 

Брат теж був тут, то Вікторія показала йому ту щелепу і крізь сльози пожартувала: «Батько знову забув свої зуби». Віктор сприйняв це дуже близько до серця. За батькового життя він часто піджартовував над старим за його щелепно-забудькувату епопею. 

А тепер ледь не розплакався, дивлячись на осиротілу щелепу в склянці.

Вночі батько йому наснився. 

«І як мені тепер їсти?» – запитав він. Син побачив уві сні, що старий звертається до обох дітей. 

А вони, Віктор і Вікторія (Віта і Вітя, як називав їх тато), стоять перед ним похнюплені, як у дитячі роки, коли приносили зі школи погані оцінки.

Сон став повторюватися практично щоночі. То Віктор якось узяв ту щелепу і заніс її на могилу. Прокопав під могильним горбиком чималу ямку і поховав у ній батькові зуби.

Наступної ночі батько приснився йому задоволеним. Він усміхався і гладив сина по голові, як у той день, коли Вітя забив вирішальний гол у грі з командою конкурентів на міжшкільному футбольному турнірі.

Що хочуть покійні?

Син признався у тім, що зробив, аж через сім років. Якось цієї зими по телевізору показали випадок у Костополі, як там інший син викопав труну матері з могили на міському кладовищі. Той чоловік сказав, що йому приснилася мама, яка просила забрати з домовини склянку, покладену туди під час поховання. Невістка померлої в тому телесюжеті пояснювала, що з цієї склянки мати пила чай, а син хотів зберегти її, як пам’ять. Правоохоронці ж пояснили, що чоловікові загрожує штраф або навіть обмеження волі за наругу над могилою.

Дивлячись цей сюжет, Віктор згадав і свою історію з похованням щелепи. «Не думаю, що я зробив погано, так само, як і той чоловік з Костополя. Мені снився батько, а його мучили сни про матір. Ми зробили те, що хотіли покійні. Тепер вони самі спокійні і нам, живим, дали спокій»,– сказав мені Віктор з повним переконанням у своїй правоті.

Рівнянка Анастасія Всеволодівна Ч. під час відвідин нашої редакції розповіла нам свою історію на цю тему. Вона поховала маму десять років тому. У день похорон була люта стужа. Жінка й досі пам’ятає, як у неї все замерзло на кладовищі «Новому» – і руки, й ноги, і душа. То руки-ноги вона відігріла, а душа ніяк не знаходила спокою: мама снилася і нарікала, що їй холодно. Мама просила пухову хустку, яку завжди накидала на плечі в холодні вечори. Нагода «передати» їй ту хустку трапилась, коли невдовзі помер чоловік маминої сестри – дядько Андрій. «Передали» з ним – поклали мамину пухову хустку в його домовину.

– Знаєте, ніхто мене не зіб’є з тої думки, що там (Анастасія Всеволодівна показала на стелю редакційного кабінету,– авт.) щось є. Мама приснилась мені наступної ночі дуже веселою і сказала: «Ми з дядьком Андрієм пили чай і вас згадували». Вони там усе бачать, все відчувають і попереджають про все, що з нами може статися.

– Як же вони попереджають? – запитала я.

– По-різному. Коли мама приходить до мене у сні весела, значить все буде добре. А коли сумна і мовчазна сидить на кухні на табуретці між плитою і столом – чекай біди.

– І що, справді траплялися біди? – перепитую жінку.– Які, наприклад?

– Останній раз після маминого приходу я посковзнулась у ванні, впала і зламала ногу. От і не вірте після цього, що вони там (знов кивок на стелю,– авт.) усе бачать і передбачають наперед, і нас попереджають.

– Але ж вам те попередження не допомогло. Все одно впали і зламали ногу. Бо мама не сказала у сні, де конкретно вас підстерігає небезпека. 

– Якби ж то знаття, де впадеш, то й соломки підстелив би,– філософськи відказала Анастасія Всеволодівна.

Є у Рівному старенька бабця Тихонівна, яка за своє життя обрядила і випроводила в останню дорогу багато покійників. Вона тепер практично не говорить, лежить прикута до ліжка. Але її дочка розповіла, що мама завжди йшла назустріч побажанням рідних чи знайомих небіжчиків передати щось близьким людям на той світ. Вона й сама, бувало, питала в тих, хто порався з опорядженням домовини, чи не хочуть вони використати таку нагоду для передачі. «Мама вірила, що все, що вкладають в домовину для давно похованих небіжчиків, потрапляє за призначенням,– каже її дочка Тетяна.– Тому не бідкайтесь, коли щось забули покласти в домовину мамі чи тату. Це можна передати з іншим покійником».

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
14 + 1 =
More information?

Реклама

Опитування

Які у вас плани на літо?