Архів новин

Пон
Втр
Срд
Чтв
Птн
Суб
Нед
1
30
31
 
Липень 2018
 

Мої чотири нещастя | Газета 7 Днів

Мої чотири нещастя

04.07.2018 17:13
Переглядів:583

Чому нещастя? Бо всі вони потрапляли до мене з біди, через складні обставини. Тепер усі вони – гарні, веселі, доглянуті. Вже й не скажеш, що були колись за крок до загибелі.

Мура-Чуча

Розпочинаючи нове життя в своїй новій, щойно відремонтованій квартирі, я дала собі слово, що ніяких котиків і собачок у ній  не буде.   Та не так сталось, як гадалось.

Одного разу навесні на  автостоянці біля роботи я побачила малесеньке чорно-біле кошеня, яке кумедно гралося. Розганяючись, воно стрибало на стовбур старого каштана, робило сальто і летіло на землю, а потім знову на дерево.  Я взяла кошеня на руки   і побачила, що на пузику  в нього є пухлина, яка навіть заважає йому ходити. Я його нагодувала і поїхала додому.

Не довелося мені тієї ночі побачити якісь сни – перед очима всю ніч було   кошеня  Вранці я поїхала за ним, пам’ятаючи  обіцянку нікого не заводити в квартирі. Ветеринар, оглянувши кошеня, сказав, що пухлина – то пахова грижа, і потрібно робити операцію. Я себе переконувала, що, тільки-но вона поправиться після операції, я її зразу прилаштую в добрі руки.  

Поки тривала операція і подальше лікування, минув час. Кошеня  обживалося в моїй квартирі, захоплюючи все нові території. Воно  було гіперактивне і робило багато шкоди: годинами гасало по хаті, перекидаючи все на своєму шляху. Навіть ночами гарцювало, підкорюючи найвищі точки в квартирі: дерлося на двері, шафи, залазило на бойлер  і могло там поспати з півгодинки.   

Мала вреднота щодня робила якусь нову шкоду: стрибала по столах, рила вазони, дерла дивани і крісла, скидала зі столу все, що погано лежало,   вивертала із шафи на підлогу речі. Коробки вона намагалася відкрити, а пакунки розірвати. Я найбільше мріяла, щоб хтось забрав у мене цю капосну знайду і навмисно не давала їй  імя,  бо була впевнена, що вона не буде тут жити. Але всі мої старання прилаштувати її були марні– нікому вона не була потрібна.

Минули осінь і зима. З кошеняти  виросла гарна кішечка. Навесні  жінка із селища поряд з Рівним погодилася взяти кицьку до свого двору. Привезла я її туди,  а жінка каже: «У мене були котики, але на тому тижні їх збила машина. Тут часто їх збивають. Тому що траса поряд». Глянула я на свою кицю, яка сиділа  поруч, і раптом помітила, якою гарною і граціозною вона стала. Які розумні жовто-зелені у неї очі і як пильно вона дивиться на мене. Серце защеміло, і я сказала: «Ну що, Мурочко, не зможеш ти тут жити, тому що зі своїм характером не виживеш. Поїхали додому». Ім’я для киці прийшло на думку саме. Я розвернула машину, і поїхали ми додому вчитися жити під одним дахом. Це нам непогано вдається вже шість років. За цей час Мура стала дуже гарною і мудрою кішкою. Мені через неї довелося змінити свої погляди на деякі речі й обставини, стати більш терплячою.

Мура – справжня господиня дому, тримає все під контролем. Коли готую їжу, вона сидить  поруч на підвіконні і уважно спостерігає за  моїми рухами. Коли працює пральна машина, Мура слідкує за процесом, іноді вносить свої корективи в програму прання, натискаючи  кнопки. Вона  допомагає мені прасувати, лягаючи на щойно випрасувану річ. Любить Мура і  прибирання -   лягає під пилосос, щоб і її почистили щіткою. Вона - справжній квітникар,  розбирається у вазонах, тому довелось винести ті, які її дратували, а залишились ті, що їй до вподоби.  

Від стаціонарного телефону  мені довелось відмовитись. Мура уявляла себе секретаркою. Коли дзвонив телефон, вона знімала трубку, і не розуміючи, про що там говорять, просто натискала лапками на кнопки доти, поки апарат починав диктувати жіночим голосом всі вхідні і вихідні номери. Вона, як зачарована,  слухала той голос,  поки я не приходила додому і не клала трубку на місце. Всі знайомі дивувались, чому в мене постійно «зайнято».

     Одного разу, коли у мене в духовці підгоріла страва і почало пахнути димом, Мура здійняла страшенний галас. Вона ходила за мною, і в її очах був розпач. Кицька майже плакала і не розуміла, чому я її не рятую і не рятуюсь сама, адже у нас пожежа! Я ледь її заспокоїла після провітрювання квартири.  

Іноді у нас бувають непорозуміння, і ми сваримось. За непослух я тоді називаю її Чуча, а вона намагається помститись якоюсь новою шкодою. Але миримось ми дуже швидко. Я загладжую свою нетерпимість чимось смачненьким, а Мура відповідає ласкою і вдячним муркотінням.  Мура завжди дуже хвилюється, коли я йду кудись із дому. Вона сідає біля дверей і намагається не випустити мене, а в її очах я читаю питання: «Ти ж ненадовго?»  

Моя Мурочка - надзвичайна кішечка, моя улюблениця,   господиня і помічниця. Я впевнена:добре, що вона є в моєму житті. Без неї в ньому було б   мало позитиву.

 Після того, як у мене з’явилась Мура, я стала більш уважною до котиків на вулиці, ношу в сумочці сухий корм. Як бачу котика, обов’язково годую або заходжу в магазин і щось купую для нього. І якось одного разу доля знову послала мені випробування, і знову – котом…

 

   Хлопчик

   Була осіння холодна дощова неділя. Я біля супермаркету побачила, як зі стоянки дуже різко рвонув з місця  чорний джип, а з-під його кузова просто в калюжу випало мале кошеня. Видно, воно там грілось.  Кошеня було незрозуміло якого кольору і в конвульсіях бовталось у калюжі, а мордочка була в крові. Мені хотілось віднести його в безпечніше місце на газон, але навкруги був лише мокрий асфальт, а з неба падав дощ. Я  поспішала, тому взяла це брудне мокре нещастя і поклала  в  машину, підстеливши газети.  Тільки через декілька годин я звільнилася і змогла приділити йому увагу. Купила в аптеці все необхідне, обтерла від бруду й оглянула. Це був котик  білого кольору з чорним хвостиком і двома чорними плямами на голові.  Шерсть  настовбурчилась від засохлої грязюки, як у їжака. Він був страшненький.   

   Я не могла, та й не хотіла брати його додому, адже там була Мура. Тому взяла велику коробку,   застелила її і разом з котиком поставила у багажник.   Вирішила, що підлікую його і випущу. Він цілими днями тихенько лежав у тій коробці в багажнику, коли я їздила по роботі. Два-три рази на день я з’їжджала з дороги, годувала його, ставила на травичку, щоб  сходив у туалет. А він після цього знову залазив у коробку і вкладався спати. Вночі він спав у гаражі.

   Через тиждень ранки загоїлись, і я вирішила його відпустити. Але він не захотів нікуди йти. Тоді я стала з ним гуляти, знайомити з двором.  Ми стали щодня гуляти навколо будинку, а потім він знову біг до гаража і просився у свою коробку. Довелося поставити її просто в гаражі. Поступово він звикав до двору, і я почала залишати його на вулиці самого. Але спав він завжди в гаражі. Я назвала його Хлопчик. Він дорослішав, ставав гарним котом, почав охороняти свою територію. Хоча Хлопчик  - дворовий кіт, він дуже акуратний і знає порядок. У гаражі   стоїть лоток з піском,  яким він користується. Щоранку я годую його і випускаю гуляти, але, перш ніж піти на обхід своєї території, Хлопчик вимагає, щоб його вичесали. Я беру  щітку і хвилин 15 вичісую – це для нього найбільше задоволення.  

Котик дуже любить ласку, щоб з ним спілкувалися і гладили. Він ловить лапками мою руку і притягує її до своєї голівки, просячи погладити. Взимку, коли на вулиці морози, я дозволяю йому спати в машині, стелю  на заднє сидіння теплий кожушок і кладу пляшки з гарячою водою, тепло від них зберігається до ранку. Так цей котик живе вже п’ять років! З усіх машин, що заїжджають у двір, він здалеку завжди впізнає мою, і поспішає назустріч. Я призупиняюсь, відчиняю двері і кажу йому: «Сідай!». Він стрибає в машину і зразу лягає під заднє скло. Катаю його два кола навколо будинку, а він так поважно дивиться у вікно, ніби він шеф, а я його водій.

 Кажуть, що Бог посилає стільки випробувань, скільки людина може витримати. На нас з Мурочкою таке випробування впало рік тому у вигляді ще однієї приблуди…

       Сімона

       Була рання холодна весна. Як завжди, я вийшла погодувати Хлопчика і закрити його на ніч в гаражі. Раптом до мене підбігла дуже гарна пухнаста сіамська кішечка. Вона жалібно нявчала, просила їсти. Я насипала їй корму.  Видно було, що киця домашня. На другий день я знову її зустріла. Ну, думаю, випустили погуляти, але чому така голодна? Та коли на сьомий день я побачила її у дворі вже зовсім вночі та під  дощем,  зрозуміла, що ніхто її не шукає. Моє серце не витримало. Забрала кицьку додому. Вдома вона повела себе так, ніби все життя тут жила. Але ніяк не могла наїстися. Моя Мура, звичайно, була в шоці. Дивилася на мене з докором, ніби питала: «Що ти робиш? Адже це я тут живу!»  

Незнайомка ж почувала себе комфортно. Вранці   сходила в лоток, поїла і сиділа вмивалась. При денному світлі стало видно, яка вона гарна, особливо блакитні очі. Я стала обдзвонювати знайомих, може, хтось захоче таку красуню. І одна жінка погодилася подивитись на неї.

Ми домовились про зустріч, і я повезла мого підкидька на оглядини. Разом з тою жінкою ми поїхали до ветеринара. Він сказав, що кішка вагітна! Про прилаштування можна було забути. Я зрозуміла, чому вона опинилась на вулиці:  попередні власники просто виставили її з дому,  щоб не мати клопоту з кошенятами.

 Кішку назвала Сімоною, їй личить це ім’я, і стали ми очікувати пологи. Мура спочатку дуже переживала, а  потім змирилася. Дружби у них по вийшло, але вони навчились співіснувати. Спокійна й лагідна Сімона ніколи не робила шкоди, – цілковита протилежність Мури.  Я переживала за пологи, як їх приймати, все вивчала в інтернеті. І ось цей час настав.  Все минуло досить швидко, Сімона все зробила сама. За три години   народилося четверо кошенят.   Сімона виявилась дуже турботливою мамою, залишала малечу, тільки щоб поїсти. Для Мурочки поява кошенят стала ще одним шоком. Вона  підходила до їх коробки, дивилась, як вони там повзають, і незадоволено шипіла.

Проте, коли вони почали бігати по квартирі, Мура їх полюбила, гралася з ними, вилизувала, як і Сімона. Їм всім разом було дуже весело. Та настав час прощатися з кошенятами. Вони були дуже гарними - пухнаті і кругленькі.  Тільки я дала оголошення про них, зразу почали телефонувати люди. Усі кошенята потрапили в дуже хороші сім’ї.

Постало питання, що робити із Сімоною, адже я пам’ятала про свою обіцянку не заводити вдома котів. Тим часом їх уже двоє, а третій у гаражі. Декілька разів намагалася прилаштувати Сімону, та все зривалось. Відверто кажучи, боюся, щоб її знову не зрадили. Вона дуже тиха і лагідна киця, любить бути на руках, а спить у ліжку, як дитина –   голова на подушечці, накрита ковдрою і обнімає мене лапками за руку. Та й Мурочка вже змирилася з її присутністю. Вони мирно ділять територію і майже не сваряться.

Та через 20 днів після прилаштування кошенят у Мури і Сімони з’явився привід об’єднатися в протестну коаліцію, бо в хаті з’явилось руде диво…

Злата

Спекотного серпневого дня я присіла в тіні біля магазину  поїсти морозива. Раптом у кущах почула гавкіт. Підійшла ближче й побачила, що дві собаки   нападають на руде кошеня, яке стояло між ними, вигнувши спину і намагаючись шипіти. Собак я відігнала, а кошеня посадила біля себе. Воно було кволе, з ранками на спинці. Я думала, що робити. Якраз напередодні телефонувала моя тітка із села і казала, що її чоловік хоче руде кошеня. От, думаю, як вчасно. Кошеня було зовсім мале, худе і страшенно блохасте. Купила я шампунь і ампулку від бліх, таблетки від глистів, і ми поїхали додому. Закрившись у ванній, я  годину відмивала кошеня і давила  блохи, а воно зовсім не чинило опору і навіть заснуло під теплим струменем води.   Коли Мура і Сімона побачили руду суперницю, почали сердитись і шипіти.

Зразу віддати її в село я не змогла. Киця хворіла на розлади травлення, в селі не вижила б. Ще я помітила, що у неї нема голосу: вона намагалася нявкати, та тільки беззвучно відкривала ротик. Лікувала я її два місяці. Тим часом у тітки в селі  кицька народила кошенят, то моє  стало не потрібне. Через рудий колір я назвала її Злата. Мура і Сімона потроху звикали до малої,  поступалися їй місцем біля їхніх мисочок і навіть почали облизувати її.  

Злата відчула смак життя. Вона стала  веселою, а за зростом перегнала і Муру, і Сімону. Вона постійно залучає їх до своєї гри.  Дуже позитивна і доброзичлива.   Іноді між Мурою і Сімоною виникає сварка, тоді Злата вклинюється між ними, починають  утрьох боротися, а закінчується тим, що старші кицьки шкодують і облизують малу.  Вона, як той сонячний промінчик, стрибає між ними, любить  обох і тулиться до них.  

Ось такі вони, мої четверо вихованців, врятовані з вулиці, зраджені людьми. Важко з ними, тим більше що доводиться розраховувати на одну інвалідську пенсію, але … Коли я приїжджаю в двір – мене зустрічає Хлопчик. Коли відчиняю двері квартири – на мене дивляться три пари очей: жовто-зелені, бурштинові і блакитні. Вони ніби кажуть: «Ти де була? Ми тебе чекаємо!». І я усвідомлюю, що не просто потрібна, а необхідна їм.  

                     Людмила ЮРЧУК

 

Від редакції: Ця публікація – поза правилами. Лист надійшов, коли ми вже оголосили про закриття конкурсу. Та ми зробили для нього виняток. Якщо ви прочитали, то зрозуміли чому…

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Коментарі

Леся

Я за цю чудову людину і її котячу сімейку!!

Іра

Неймовірна історія!! Голосую

Додати новий коментар

CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
1 + 3 =
More information?

Ризикну порушити спірну тему про балкони та лоджії. Спершу їх будують, а поті... Далі

 «Це – на убогих», – казав мій дід, збираючись до церкви і кладучи в кишеню дрібДалі

Опитування

Який спосіб ви вважаєте найкращим для управління багатоквартирним будинком?