Архів новин

Чужі гроші: як прийшли, так пішли | Газета 7 Днів

Чужі гроші: як прийшли, так пішли

09.08.2018 13:26
Переглядів:409

Це стільки разів перевірено гірким людським досвідом, що навіть не обговорюється. Чому є приказка, що багаті теж плачуть? Бо їхні багатства нажиті дуже часто і навіть переважно нечесним шляхом. І це тягне за собою біди. А за бідами йдуть сльози, тому багаті й плачуть.

Знайшов гроші – віддай жебракам чи занеси до церкви

Звичайна, рядова трудівниця, двірник КАТП 1728 Людмила Опалько якось висловила мені таку просту і водночас вражаючу думку: «Чужі гроші не приносять щастя ніколи й нікому. Може, комусь здається, що приносять. Але це тимчасово. Рано чи пізно ці гроші підуть, як прийшли». Люда навела у приклад себе: «От я часто знаходжу гроші. Я ж – двірник, тому виходжу прибирати вулицю рано. А вночі по тій вулиці повертаються додому запізнілі п’янички, які, бува, гублять гроші. 

І я ці гроші знаходжу. Раз навіть 100 гривень знайшла. Але знаєте, що помітила: тільки знайду ті гроші, як зразу мушу занести таку суму в аптеку. То я собі подумала: треба мені такі гроші? Тепер, скільки б не знайшла, навіть у гаманець не кладу і додому не несу, а ще по дорозі віддаю до церкви чи кидаю в скриньку прохачам».

Зважте, так робить людина з невеличкою зарплатою і дуже скромними статками. І ще одне зважте: вона ті, не свої, гроші знаходить, а не краде, чи видурює, чи бере в когось у борг з наміром не віддати. Це гроші, які валяються на землі. Їхнього власника знайти неможливо. 

І все одно ці чужі гроші опиняються в аптеці, коли їх покласти до свого гаманця.

Що нечесно купили, від того й потерпіли

Ця історія настільки свіжа, що її жертва ще досі зализує рани: робить операцію за операцією, проходить курси лікування. Втім, перш ніж самій стати жертвою, вона зробила жертвою свою подругу.

Діло було так. Катерина позичила в подруги гроші – кілька тисяч доларів. Гроші треба були для чоловікового бізнесу: він дешево купує биті авто, відновлює і перепродує дорого. Підвернулися відразу два биті автомобілі, і дуже перспективні, а вільних грошей не було, бо подружжя будувало особняк у передмісті, то гроші якраз під зав’язку використали на будівництво. Як позичали, обіцяли провернути гроші швидко і за місяць віддати. Але місяць минав за місяцем, а потім рік за роком, а гроші все не віддавали. Катерина на несміливі питання подруги: «Як там з моїм боргом?» відповідала категорично: «Я не хочу говорити на цю тему! Ти ж знаєш, яка в нас тепер непроста ситуація!»

Непроста ситуація полягала в тому, що банк, у якому працювала Катерина, лопнув, отже, вона залишилася без роботи. Тимчасом і чоловіків бізнес ледь жеврів. Принаймні, так стверджувала Катерина. Попри це подружжя завершило будівництво і перебралося в новий дім. І зробило весілля для доньки. І жодного року не пропускало, щоб не поїхати на море всім сімейством. От тільки на те, щоб віддати борг, не вистачало. Зайнявшись з’ясуванням платоспроможності сімейства впритул, подруга, яка позичила гроші, дізналась багато цікавого. Виявляється, друзі не повернули їй борг не тому, що прогоріли, а тому, що використали гроші на поліпшення власного майнового становища. З тих двох автомобілів, які купили за її гроші, один виявився практично новим і потребував мінімум ремонту. Придбати такий автомобіль за ціною битого – велика удача. Тому після ремонту друзі його не продали, а залишили собі. 

У Катерининого чоловіка давно була мрія їздити на авто представницького класу, от він і скористався нагодою. Можливо, він спочатку мав намір з часом віддати борг. Але згодом, коли побачив, як по-інтелігентному несміливо жінчина подруга запитує про свої гроші, передумав. Звідси й ота Катеринина фраза: «Я не хочу говорити на цю тему!»

Та справедливість на світі, хто б і що з цього приводу не думав, існує. Торік під осінь, повертаючись додому з відпочинку на морі на отому нечесно здобутому автомобілі, подружжя влетіло в аварію. Її наслідки настільки трагічні, що навіть язик не повертається зловтішатися: мовляв, що заслужили, те й заробили. Автомобіль, в якому осіли позичені гроші, відновленню не підлягає. Головне – Катерина стала глибоким інвалідом. Спочатку взагалі не було надії на те, що вона виживе. Тепер, коли вона все ж живе, то щодня шкодує, що вижила, і каже, що краще було б загинути, ніж отак мучитися. Їй роблять операцію за операцією, і цьому не видно кінця краю. На лікування і сплату збитків власникові того автомобіля, що потерпів від їхнього наїзду, вже пішло стільки грошей, що їх вистачило б на два таких борги, як той, що вони мають перед подругою.

Катерина взяла собі в голову, що подруга її прокляла, і оце так діє її прокляття. Проте не хоче усвідомити просту й очевидну річ: вона сама накликала на себе лихо, коли вирішила не повертати чужі гроші. Вона обманула людину, яка довіряла їй настільки, що беззастережно віддала їй у руки всі свої заощадження. Думала, що на два тижні, а виявилось, що назавжди. 

А може, ні? Не назавжди? Може, прокинеться в людях совість (принаймні, ця автокатастрофа мала би її розбудити), і вони віддадуть людині її гроші. А як ні, то хай би подумали, що є в них ще діти й онуки. Невже Катерині хочеться, щоб і в них потрапив той бумеранг, який вона запустила власними руками, коли взяла й не віддала чужі гроші?

Ну і зовсім незайве нагадати в цьому контексті, що люди ці втратили не тільки автомобіль і здоров’я, а й друга, настільки хорошого й щирого, наскільки це можливо в наш непевний час. Пошукайте-но в своєму оточенні: чи багато знайдеться таких, хто беззастережно дасть вам усе, що має, а після того, як ви пошлете його під три чорти і не віддасте той борг, цей друг все одно примчиться до вас у лікарню, коли з вами станеться лихо, і знов запропонує свою допомогу? Це якраз такий скарб, який би треба цінувати найбільше. Якщо ви, звичайно, людина, а не гнида.

Ні доларів, ні внука

Цю біду людина зробила собі власними руками. Діло було так: Лариса продала мамин дім за одну ціну, а братам назвала іншу. Після поділу грошей у неї залишилась своя частка плюс здобута обманним шляхом різниця розміром у дві тисячі доларів.

Брати довірливо дали їй доручення, щоб розпоряджалася маминим спадком від їхнього імені, а вона цю довіру обманула. Дім стоїть у селі, купили його свої сільські люди, які не стали приховувати ціну покупки. Брати про Ларисин обман дізналися, але пред’являти сестрі претензії не стали. Совість не дозволила. А Ларисі дозволила. Вісім тисяч вона поділила так: братам – по дві, собі чотири.

Не встигли обговорити в роду цю новину, як тут ще одна: Ларисина дочка, яка довго й безнадійно лікувалась від безпліддя, завагітніла. Поліну стали ледь не на руках носити – так берегли. Де це видано – перша вагітність у 40 років! Лариса забрала дочку до себе, сама все робила, а Полінка лежала на дивані та все пила соки і їла морозиво. Бо її дуже на морозиво потягло. Раз на тиждень Поліну возили до лікаря, щоб перевіритися, чи все добре йде. Вагітність вже підходила до половини строку, як Поліна відчула себе зле: піднялась температура і в животі почалось незрозуміло що. Серед ночі викликали швидку, а на ранок вже був вердикт і призначили операцію. Виявляється, плід усередині завмер ще два тижні тому і почав розкладатися. Звідси й температура висока.

Лариса ніяк не могла повірити. Як це? Як могла платна лікарка-гінеколог, якій носили такі грошиська, недодивитися, що плід завмер? Єдина її донька втратила єдиний шанс стати матір’ю, а Ларису зробити бабусею. Та й це ще не головне. Треба було боротися за те, щоб вижила сама Поліна. Після кількох операцій і дорогих курсів лікування ця небезпека, Богу дякувати, минула. Але лікарі однозначно сказали, що матір’ю Поліні вже ніколи не бути. Добре ще, що сама залишилася жива.

Поліну приходили провідувати рідні, сусідки й подружки. Лариса, стрічаючи провідувальників, плакала й казала одне й те саме: оце мали би прийти на родини, то прийшли на біду. Вона розповідала співчутливим кумасям подробиці Полінчиних поневірянь по лікарнях. Про те, скільки коштували операції, які «звірськи» сильні антибіотики кололи дочці, скільки всяких ліків виписали ще додому, щоб продовжувала лікування. «Дві тисячі доларів пішло на все»,– підбивала підсумки тим розповідям Лариса.

Що ж, усе логічно: як прийшли, так і пішли ті дві тисячі доларів. Тільки от не подумала Лариса, що за її гріх перед братами відповідатиме її ненароджений внук чи внучка. Надто дорогою ціною вона розплатилася за ті гроші, які втаїла від братів.

P.S. Недавно одна подруга покликала мене для моральної підтримки, коли йшла просити повернути їй старий борг. Людина, яка в неї взяла років двадцять тому досить велику суму, за ці гроші розжилася, стала на ноги і почуває себе на коні. Тимчасом та, що позичила їй гроші, нині бідує. Перенесла інфаркт, багато витрачає на ліки. Бізнес її занепав, а пенсія – настільки мізерна, що на неї не проживеш. Вона йшла з надією повернути собі свої гроші, будувала плани, які дірки закриє тим старим боргом. Та боржниця заявила, що нічого нікому не винна, тому нічого не збирається віддавати. Треба було бачити людину, яка почула таке і в одну мить опинилася зі зруйнованими планами біля розбитого корита. Добре, що в неї були при собі таблетки «швидка допомога», інакше другий інфаркт точно був би неминучим.

 Я дивилась на її посіріле обличчя, коли ми ледь допленталися до маршрутки, і думала про ту, чиєму успіхові сприяли гроші моєї подруги. Про те, як вона газонула від нас на своєму авто представницького класу. Я не заздрю їй. Вона має дітей і чекає внуків. Вона у своєму віці і зі своїм життєвим досвідом повинна би знати, що спадок, який люди залишають своїм дітям і внукам, не обов’язково лежить на рахунку в банку і взагалі буває не тільки матеріальним…

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
2 + 0 =
More information?

Ризикну порушити спірну тему про балкони та лоджії. Спершу їх будують, а поті... Далі

Опитування

Який спосіб ви вважаєте найкращим для управління багатоквартирним будинком?