Архів новин

Пон
Втр
Срд
Чтв
Птн
Суб
Нед
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 
Жовтень 2018
 

Зечка | Газета 7 Днів

Зечка

11.10.2018 15:14
Переглядів:197

Шоста ранку. Ще темно, а її наче здуло з ліжка. Звичка. Сім років день у день влітку чи взимку, у робочий чи вихідний у цю пору в її мозок впивався різкий дзвінок і звучав окрик «підйом!». Тепер без дзвінка і крику вона встає сама, добровільно. Спрацьовує заведена в організмі пружина. Я перетнулася з нею всього на одну добу в людній палаті Рівненської центральної міської лікарні, куди Катю привезла швидка з нирковою колькою. Колька минулася, і Катю відпустили, але свою історію вона мені залишила.

Любов – зла

У шістнадцять років маму треба слухати. Вона це знає тепер точно. Сама вона слухала не маму (бо що вона там знає?), а свого ненаглядного Вітальку. Хлопець був старшим за Катю аж на сім років, то досвід зваблення дівчат у нього вже був багатим. Катя тепер це розуміє. 

А тоді їй здавалося, що вона – найгарніша дівчина в світі, якщо Віталька так закохався, що проводить з нею всі ночі аж до світання. Після тих жарких ночей він запізнювався на роботу, а Катя – в школу. А що йти було в одному напрямку, бо Віталькова бригада будувала в Катиній школі спортзал, то вони, як здавалося їм, дуже вміло конспірувалися. Катя пробігала шлях до школи городами та задвірками магазину й клубу, а Віталька йшов вулицею.

Коли застукав дощем по дахах листопад і побачення в клуні стали не такими комфортними, Віталька пропав. Бувало, що вдень, коли Катя на перервах навмисне загляне на шкільну будову, ще десь нишком притисне її за рогом чи купою якихось будматеріалів, а ввечері пропаде. Катя просидить увесь вечір у вікні, виглядаючи коханого, а його нема та й нема. Назавтра при зустрічі віджартовується чи виправдовується, що втомився і заснув. 

Та село є село. Там кожного бачать наскрізь, як у рентгенівському апараті. То Катя скоро дізналася, що її Віталька підночовує в бібліотекарки. Вона живе сама в хаті, бо мати на заробітках, і там ночувати тепло й комфортно – не те що в клуні на сіні.

Катя ховала від людей свої заплакані очі. Але хіба від мами сховаєшся? «Козел він, не варто за ним плакати,– сказала якось вона. І додала після паузи: – Але ж любов зла, то полюбиш і козла».

Любов буває з наслідками

Коли дівчину стало нудити і пропали місячні, мати вже не філософствувала, а сказала одну тільки фразу: «Добігалась сучка». І пішла до Віталькових батьків. Що там було, Катя не знає досі, але в суботу мати зранку розлила холодець, спекла пироги й накрутила голубців, а в обід на порозі були свати. Не зважаючи на піст, Пилипівку, Катю й Вітальку розписали в сільраді, а вінчання вони відклали до «після Різдва». Хоча життя згодом показало, що назавжди.

Катя покинула школу посеред десятого класу і пішла в невістки. Молоді стали жити в старій хаті Віталькової баби, що стояла на одному подвір’ї з новою хатою його батьків.

Віталька вперше побив її вже на другому тижні спільного життя. Бо вона за чоловікові гроші дозволила собі купити в магазині шоколадку. Далі причин було багато й різних. Чоловік бив її все жорстокіше, ніби мстився за те, що вона отим своїм животом обмежила його волю. А Катя боялася поскаржитися матері чи свекрусі. Коли після побоїв обличчям розповзався синяк, не показувалася на вулицю, доки він не зійде.

На козаку нема знаку

Її врятував від щоденних побоїв не народжений ще син. Виникла загроза викидня, і Катю забрали до лікарні на збереження. Ну а її Віталька тим часом кинувся надолужувати згаяний час. За ті два місяці, що Катя провела в лікарні, він встиг покохатися щонайменше з трьома. Коли молода вагітна дружина повернулася додому, їй це розказали в подробицях доброзичливі сусідки. Одні бачили, як Віталька заскакував до одиноких жіночок, інші – як жіночки на світанку потайки покидали Віталькову хату.

Катя кинулась до мами плакатися. Мама слухала, суворо зціпивши зуби. А стара Катина баба, яку забрали на зиму з її холодної хати на хуторі, сидячи коло печі, прошамкала: «Не плач, дитино. На козаку нема знаку».

Від кохання до ненависті один крок

Увечері мати все ж прийшла до дочки, щоб поговорити з зятем. Вітальку вона не дочекалася, пішла додому, коли радіо заграло гімн. Але, як на те, стріла Вітальку дорогою і сказала все, що хотіла.

Накручений чоловік з порога, щойно Катя відчинила йому двері, накинувся на неї зі стусанами. Катя забилася в куток біля печі, затуляючись руками, а тоді намацала на плиті кочергу, розмахнулась і дала чоловікові по голові так, що аж кров бризнула. Він упав, наче й не стояв, а вона ще і ще піднімала ту кочергу і опускала на ненависну їй голову.

За колючим дротом

Судили Катю якраз у той день, коли її однокласники стояли на шкільній лінійці з нагоди останнього дзвоника. Їй було все одно, що на неї дивляться. Все одно, що про неї кажуть. Вона навіть не могла зрозуміти, про що її запитує суддя. На все казала: «Так». До того дня вона вже втратила все, що мала чи могла мати: безтурботну юність, кохання, надії, ненародженого сина (викидень у неї трапився першої ж ночі у слідчому ізоляторі). І хоча потім Катю до суду відпустили додому під підписку про невиїзд, та це вже не принесло їй полегшення. Навпаки – хотілося втекти подалі від дому. Щоб не чути під вікнами прокльони й завивання свекрухи, яка, втративши єдиного сина, втратила ніби й розум. Щодня вона приходила під рідну Катину хату і голосно кляла невістку та обзивала останніми словами, доки не захрипала. Бувало, що кидала камінням у вікна, то Катина мама скаржилась, що працює тільки на скло. Тому, коли настав суд, для вбивці настало полегшення. 

Вирок вона сприйняла спокійно. Дев’ять років неволі.

У камері слідчого ізолятора стрілась їй бувала зечка, яка просвітила, як треба себе поводити в колонії, щоб її не взяли під ноги. Катя слухала її страшні історії й не вірила, що з людьми можна таке робити. Але потім переконалась, що можна.

Вона не розповіла мені в подробицях про свої поневіряння, про те, що довелося витерпіти. Тільки сказала, що, побувавши там, вже можна не боятися пекла.

Спочатку її тримали в єдиній на всю Україну колонії для неповнолітніх дівчат у Мелітополі, а як сповнилося вісімнадцять років, то перевели в 74-ту Чорноморську колонію в Одесі. «Отак я перший раз потрапила на море»,– гірко пожартувала Катя. «А що, там з вікон видно море?» – запитала я по-дурному, не подумавши. «З тих вікон не видно нічого,– відказала вона.– Тільки мури, колючі дроти, грати й вишки. 

І собаки такі люті, що якби могли, то тут же тебе й роздерли».

Тюремна наука

У Мелітополі Катя закінчила своє перерване через любов навчання, отримала атестат про середню освіту. А в Одесі навчилася шити. Там вона працювала на швейному виробництві, де шили в основному спецодяг. Двічі потрапляла в ДІЗО (дисциплінарний ізолятор). Каже, що це пекло в пеклі, а потрапляла туди через підставу старших зечок. Тому вона засвоїла основне правило тамтешнього життя «Нікому не вір» і перенесла його згодом і на своє вільне життя.

Неліковані зуби, які почали руйнуватися ще під час вагітності, повищерблювались і трохи й повипадали, тож Катя вийшла на волю беззубою та шепелявою. Вона й досі, хоч зуби вже й поставила, зберегла звичку усміхатись із закритим ротом, а говорити, напускаючи на зуби верхню губу. А ще вона загубила там свій шлунок. Розповіла, що таке вариво, яке доводилося їсти в колонії, вона сама навіть собакам не дала б. Зверху на баланді плаває гидкий жир, від якого нудить і тягне на блювоту. А м’ясо старих корів годі й розжувати зруйнованими зеківськими зубами. І воно буває з шерстю.

Про спілкування з подругами по нещастю Катя сказала трьома словами: «Матюки, феня і бійки». Ось такі університети. 

У цих університетах чоловіковбивця «вчилася» сім із присуджених їй дев’яти років. Тепер вчиться жити на волі. Виходить не дуже. Сусіди в селі стороняться. Діти гукають вслід образливі слова. Чоловіки роблять їй недвозначні пропозиції. Працювати Катя влаштувалася на швейному виробництві в Рівному, приховавши своє зеківське минуле. Та світ – тісний, і співробітниць просвітили, що вони працюють поруч з убивцею. Її стали сторонитись і на роботі.Тому Катя надумала їхати геть з рідного дому. От тільки не знає куди. Ніхто ніде її не чекає…

У дверях лікарняної палати вона востаннє повернулася до нас і сказала: «Як маєте дочок, то розкажіть їм про мене. І обов’язково передайте: зечка Катя казала, що маму треба слухати…».

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
1 + 9 =
More information?

Ризикну порушити спірну тему про балкони та лоджії. Спершу їх будують, а поті... Далі

 «Це – на убогих», – казав мій дід, збираючись до церкви і кладучи в кишеню дрібДалі

Опитування

Який спосіб ви вважаєте найкращим для управління багатоквартирним будинком?