Архів новин

На одній сцені з віртуозом зіграв маленький скрипаль із Золотієва | Газета 7 Днів

На одній сцені з віртуозом зіграв маленький скрипаль із Золотієва

12.10.2018 08:35
Переглядів:829

Шестирічний Франциск Котеля на вигляд нічим не відрізняється від своїх однолітків – надзвичайно енергійний, допитливий. Та все ж він інший. Франциск майже не говорить, зате з кожним днем усе більш вправно грає на скрипці.

Франциск – п’ята дитина в родині Василя та Анни Котель. Крім нього у цій сім’ї зростають 12-річна Єлизавета, Володимир, якому 11, 10-річна Агнеса. Двійняткам – Вікторії і Феліксі – виповнилося по 8 років, Альберту – чотири та один рік – найменшій, Ізабель.

У цій багатодітній родині не тільки Франциск має хист до музики – у музичну школу ходять усі дітки, крім найменших. Відтак, інструменти (а це чотири скрипки, віолончель, електронне піаніно, флейта, блокфлейта, кларнет, а посеред вітальні – ще й величезна барабанна установка) займають чимало місця в їхньому помешканні.

А почалася музична історія кілька років тому, коли квартиру, в якій мешкали Котелі, у старенькому будинку на Соборній затопило після сильної зливи. Причому вода піднялася так високо і стояла там так довго, що квартира після потопу стала непридатною для життя.

– Ми переїжджали з однієї найманої квартири на іншу, бо не могли зняти житло на довгий термін. А якось оселилися в будинку, де не було інтернету,– розповідає Анна Котеля.– Францискові потрапив у руки диск із записом концерту Девіда Гаррета, і він постійно його слухав. А потім почав імітувати рухи музиканта, ніби він грає на скрипці. Брав у руки будь-які, на його думку, підхожі предмети, наприклад довгу ложку, бігуді тощо. Ставав і рухав ними, ніби смичком по скрипці. При цьому імітував поведінку скрипаля. Спочатку ми придбали йому укулеле – таку маленьку гітару. Думали, може, він на ній буде грати. Але Франциск усе одно брав її в руки так, як беруть скрипку. Тоді бабуся купила йому маленьку, дитячу, але справжню скрипочку. До речі, після того подарунка Франциск почав спілкуватися з бабусею, моєю мамою, бо до того він ігнорував її, як і будь-кого чужого, хоч вона часто буває у нас вдома. Оскільки Франциск незвичайна дитина, то, щоб записати його в музичну школу, потрібно було з ним відправляти котрогось зі старших дітей. Фактично учитель навчав когось із них, а Франциск повторював те, що робитиме брат чи сестра. За рік до цього я пропонувала всім своїм дітям вчитися в музичній школі. Всі відмовилися. Тепер же із Франциском займатися зголосилась Агнеса. Купили скрипку і їй. Агнеса і Франциск почали ходити в музичну школу разом, на спарені уроки. Інші діти спостерігали, як вони займалися вдома, і собі захотіли грати. Першою записали Феліксу, потім Лізу, Вову, – зрештою всі, крім наймолодших, Ізабель та Альберта, стали відвідувати музичну школу. Причому вони вчаться грати на різних музичних інструментах. Буває дуже весело, коли діти вдома одночасно репетирують.

Нещодавно Анна повела дітей на концерт відомого скрипаля-віртуоза Святослава Кондратіва, який виступав у Рівному. 

– Франциск, звичайно ж, прийшов зі своєю скрипкою,– пригадує мама.– Кондратів наприкінці виступу запросив на сцену всіх дітей, що були в залі. Як не дивно, з ними піднявся на сцену і Франциск. А коли скрипаль заграв, то мій син став поруч з ним і при цьому повторював його рухи. Ми самі були шоковані. Бо ж зазвичай він не хоче з людьми спілкуватися, а тут з гуртом дітей пішов на сцену, ще й так розкуто при цьому себе поводив.

Така поведінка сина радує батьків, адже вона не типова для діток-аутистів. Це той діагноз, який нині ставлять Франциску лікарі. 

– Франциск майже не говорить, хоча чує. Щоб він зрозумів, треба розмовляти з ним повільно, розбірливо. Краще він сприймає чоловічі, низькі голоси. Іноді потрібно показати жестами, аби він збагнув. Попередньо йому ставили діагноз «мотосенсорна алалія», але бачимо, що все-таки в його поведінці є ознаки аутизму,– розповідає мама.– Франциск з дитинства був дуже специфічною дитиною. Коли треба було йти на прогулянку на вулицю, в нього починалась істерика. Якщо сподобалася якась іграшка, то він міг кілька днів не випускати її з рук, навіть спати лягав із нею. 

З музикою так само. Якщо йому припаде до вподоби якась мелодія, він може по кілька днів поспіль слухати тільки її. А якщо хоч щось в його усталеному розпорядку йде не так, то він починає сильно нервувати. Часом траплялися такі істерики, що його важко було заспокоїти. Якщо з іншою дитиною можна про щось домовитися, то з такими дітками, як Франциск,– не вийде. Спочатку це мене надзвичайно дратувало, але тепер я навчилася не реагувати на поведінку Франциска так болісно, як колись. Цього року він пішов у спеціалізований садочок «Пагінець». Там з ним постійно займаються педагог, логопед, дефектолог і психолог. А ще він відвідує спортзал. Тобто щодня, крім неділі, син зайнятий.

Але для того, щоб розвиток Франциска не зупинявся, нам потрібно постійно тримати його мозок у тонусі. Нещодавно ми з ним та Феліксою (у якої цього року діагностували дислексію) пройшли курс томатіс-терапії у Львові. Це метод стимуляції мозку за допомогою аудіосигналів. Лікарі давно нам радили пройти цей курс, але завжди щось заважало. То якось Франциск упав і вибив чотири передні зуби, довелося довго лікуватися і нарощувати нові. До речі, якийсь час ми думали, що, можливо, він не говорить через те, що не має зубів. А недавно він зламав носа. Теж довелося відкласти реабілітацію. Тепер, коли ми пройшли перший курс томатіс-терапії і бачимо, що є результат, збираємо гроші на наступні. Навіть наші старші дівчатка допомагають. Вони у нас дуже творчі, люблять щось майструвати своїми руками. Так у нас виникла ідея продавати їхні вироби, аби таким чином назбирати кошти на реабілітацію. Вироби дівчат під маркою «Eli Jo Hend Made» реалізуємо через сторінки у соціальних мережах Фейсбук та Інстаграм. Брали участь у ярмарку на цьогорічних «Золотіївських рядах». Вдячні організаторам фестивалю і зокрема Любові Романюк, з ініціативи якої виручені з продажу медовика-рекордсмена кошти передали нам на реабілітацію діток.

Анні Котелі нерідко доводиться чути співчуття на кшталт, що її дитині не пощастило народитися нормальною. Втім, вона так зовсім не вважає:

– Подивіться на Феліксу, на Франциска. Хіба скажеш, що вони нещасні? Ми в своїй сім’ї робимо все для того, щоб діти були щасливими. А Франциск, порівняно з іншими дітками з аутичними розладами, узагалі дуже добре розвивається, чудово вчиться, а головне – ми всі нормально сприймаємо його поведінку, вчимо його і вчимося разом з ним. Нам здається, що його врятувало те, що він народився у багатодітній сім’ї і росте в оточенні великої кількості дітей. Він навчився все за ними повторювати, хоча аутисти до цього взагалі не схильні. 

А потім у його житті з’явилася музика. До слова, часто лікарі нам кажуть, що, можливо, саме завдяки заняттям музикою він урятував собі мозок.

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
1 + 8 =
More information?

Ризикну порушити спірну тему про балкони та лоджії. Спершу їх будують, а поті... Далі

Опитування

Який спосіб ви вважаєте найкращим для управління багатоквартирним будинком?