Архів новин

Пон
Втр
Срд
Чтв
Птн
Суб
Нед
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 
Листопад 2018
 

Дивна парочка | Газета 7 Днів

Дивна парочка

08.11.2018 09:38
Переглядів:95

Найбільше її вражало те, що в його очах не було суму. Не було болю. Там не можна було побачити відчаю чи страху перед завтрашнім днем. Заздрощів і озлобленості на людей (а Соня думала, що це є невідємним почуттям для таких людей), теж не було. От не було!

 

Блакитні, чисті оченята цього хлопчика дивилися на світ із повним спокоєм. Обличчя, іноді брудне, зате завжди усміхнене…

Соня зустріла його вперше, коли виходила з дому. Навіть коли вибігала, бо вічно запізнювалася на роботу. А оскільки працювати їй доводилося багато, то й виходити потрібно було раненько. Того разу вона просто налетіла на хлопченя, яке біля її підїзду збирало порожні пляшки у свою торбину. Пляшка дзвінко вдарилася об асфальт і розлетілася яскравими блискучими шматочками. В дитинстві вони ще здаються нам коштовними і різнокольоровими скарбами. А коли ми виростаємо, скарби перетворюються на сміття…

Нервово риючись по кишенях, Соня дістала двадцятку, тицьнула малому, щось пробурмотіла про вибачення і побігла…

Машина мчала її містом. У різні місця, на різні зустрічі. Нещира посмішка до вечора сковувала обличчя. Нещирі почуття – серце. Радість – вдавана. Обід – похапцем. Гроші – великі…

Вечір уже закутав місто ковдрою темряви, коли фари її автомобіля освітили маленьку постать біля підїзду. Вона пробігла б повз, як завжди, навіть не звернувши уваги. Але її несміло взяли за рукав і Соня почула:

– Ваша решта…

«Що? Яка решта?» – проносилися думки у її голові.

У хлопчика на долоньці лежали гроші і він простягував їх, заглядаючи в очі. Тоді вона вперше відчула на собі магію погляду цієї маленької людини. Яка глибина причаїлася в блакиті його оченят!

Автоматично взявши гроші, вона ще довго дивилася вслід дивному хлопчикові. Тоді глянула на свою долоню. Там лежали пожмакані купюри і двадцять копійок. «Девятнадцять гривень і двадцять копійок… Це що – вісімдесят копійок за одну пляшку? І віддав мені решту з двадцятки? Господи, та як таке можливо? Його б чесність та моїм колегам…» – проносилися в голові думки.

 Сльозинка скотилася зі щоки і впала на дорогу шубу…

 Її світогляд перевернувся того вечора.

 Вже наступного ранку Соня знову зустріла це блакитнооке диво. Вона дуже любила дивитися у його очі. Вона вчилася у нього жити. Радіти. Сміятися. Впускати у серце справжні почуття. Бачити світ по-іншому. Вона не знала, чи віддячить колись йому за це.

 І твердо вирішила, що не має права втратити його. Ніколи. Ангел-рятівник, – не раз, жартуючи, називала його Соня.

 Найбільше, що дозволяв їй новий друг – це пригостити його морозивом. Він був гордий. Ніколи й нічого не просив. Заробляв чесно, збираючи пляшки, і таким чином допомагав мамі. Навідріз відмовлявся іти в будь-які дитячі будинки. З мамою добре. Коли вона твереза, ще краще…

 Люди в кавярнях із подивом дивилися на дивну парочку – вишукана, доглянута, красива жінка і бідно вдягнений білявий хлопчик… Трішки кострубатий, як їжачок. Із світлим обличчям і незмінною усмішкою…

 Зате вони так щиро розмовляли! Так дзвінко сміялися! Стільки тепла було у їхніх поглядах! Інакше, як дивом, ніхто це і не називав.

Вікторія ПОЖАРСЬКА

 

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
3 + 8 =
More information?

Ризикну порушити спірну тему про балкони та лоджії. Спершу їх будують, а поті... Далі

 «Це – на убогих», – казав мій дід, збираючись до церкви і кладучи в кишеню дрібДалі

Опитування

Який спосіб ви вважаєте найкращим для управління багатоквартирним будинком?