Архів новин

Пон
Втр
Срд
Чтв
Птн
Суб
Нед
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 
Листопад 2018
 

Роки не беруть Миколу Заболотного | Газета 7 Днів

Роки не беруть Миколу Заболотного

09.11.2018 07:53
Переглядів:108

Він прожив непросте і в той же час насичене щасливими подіями життя. У свої дев’яносто років рівнянин має гарну пам’ять, грає на гармошці та балалайці, співає, чудово куховарить та щиро радіє за успіхи своїх правнуків. Мова про рів нянина Миколу Заболотного. «Спитаєте, як я прожив своє життя, то я скажу: все було». Так каже про свій довгий життєвий шлях пенсіонер.

Від голоду сім’ю врятував магазин

Народився Микола Олексійович 6 вересня 1928 року в багатодітній сім’ї на Вінниччині у селі Дашківці, де, крім нього, було ще п’ятеро дітей.

– Найстарший брат Ваня, 1919 року народження, – пригадує Микола Олексійович. – На три роки за нього був молодший брат Шура, сестра Ольга (1924-го року), Маруся (1926 року) та Олена (1933 року народження). З них вже нікого немає в живих, лише я. Правда з голоду у нас ніхто не помер, бо наш тато працював завідувачем магазину в селі. І коли в тридцятих роках настав голод, то він з магазину приносив харчі, так і вижили. Вже у 34-му році зробили ревізію і виявили недостачу, то батько продав корову і розрахувався.

З болем в очах дідусь згадує рідну маму:

– Мою маму звали Агафія Іванівна, вона була дуже красива і гарна господиня, – поринає у дитячі спогади. – Пам’ятаю, як сьогодні: ми спимо на дерев’яному полу, встеленому соломою, біля печі. Мама прокидається ранесенько, вмивається, молиться Богу. Потім бере теплу воду, рушничок на плечі та йде доїти корову. А ще пам’ятаю, як вона померла у 1937 році, як її підводою везли з району. В лікарні зробили операцію, та вона не вижила. А більше нічого не пам’ятаю.

Микола Олексійович розповідає, що батько невдовзі одружився вдруге, бо потрібна була господиня в домі, а дітям – матір. Засватав жінку з сусіднього села. Дружина їхнього дядька тоді порадила вдівцю придивитися до своєї тітки – одинокої бездітної Параски. А це був чи не головний фактор. Адже візьми Олексій Заболотний жінку з дітьми, то це вже було б дві сім’ї, а в ті важкі часи треба було постаратися прогодувати своїх п’ятьох дітей.

– Тато привів нову дружину, вона була така солідна жінка, – пригадує Микола Олексійович. – Сказав, що це буде наша мама, щоб слухали її.

Було таке, що напече хліба та й закриє в коморі разом із салом, а ми з сестричкою Марусею бігаємо, їсти хочемо. То я заліз у віконечко та дістав хліба з салом, а мама Параска розповіла татові. Не втримався і я та пожалівся, що вона хліба не дає, та нечемно до неї обізвався. Тато розсудив по правді, їй заборонив від дітей зачиняти харчі, але нам наказав шанобливо ставитися до мами. Різне було, маю й дуже гарні спогади про неї, вона ж замінила матір.

Воші спалили разом з одягом

Микола Заболотний розповідає, що у війну пас корови. Важко було, з ранньої весни до пізньої осені ходив босий.

– Наша хата була сама крайня в селі, стояла біля поля, то німці до нас тільки один раз зайшли, – пригадує чоловік. – А сусідні села так горіли, що ми аж заграви пожеж бачили. Правда, фашисти у нас забирали худобу. Тато був мудрий, він перемурував потайний перестінок. І ось йдуть німці, забирають худобу, а тато швиденько м’ясо сховав туди і сам причаївся.

Пригадує рівнянин, як німці гнали через село всіх чоловіків. Колону супроводжували солдати з автоматами та собаками. Потрапив до рук фашистів і батько Миколи Олексійовича.

– Мій тато за радянської влади користувався пошаною, а німці таких переслідували, – розповідає пенсіонер. – Його забрали до в’язниці у Вінницю. Навіть і не знаю, скільки він там просидів. Коли німці пішли, то хтось переказав, щоб мама Параска йшла забрати чоловіка, бо він сидить під тюрмою і помирає. Від нашого села до Вінниці 18 кілометрів. Мама пішла та привела тата додому. На ньому стільки вошей було, що довелося весь одяг спалити. Помаленьку мама Параска батька виходила.

Музика та армія

Війна закінчилася, Микола Заболотний підріс, навчився грати на різних музичних інструментах. Став завідувачем клубу, організував свій, як він каже, оркестр. Ходили по весіллях, чоловік грав на барабані та скрипці. У 1948 році його призвали до армії в полк зв’язку, що базувався у Рівному. І з того часу наше місто стало його рідним домом.

– Потрапив в полкову школу, закінчив і став радистом, мені присвоїли звання сержанта, – пригадує Микола Олексійович. – Я був начальником радіостанції, отримував 30 карбованців зарплати, в той час як рядовий солдат – три.

У Рівному познайомився зі своєю дружиною, яку Микола Заболотний лагідно називає Аннушкою. Розписалися у 1951 році та поїхали на Вінниччину до батьків. Справили весілля, опісля молодята повернулися до вже рідного їм міста. Тут у них народився син.

«Червона Москва» була в дефіциті

Після військової служби Микола Олексійович влаштовується до Будинку побутового обслуговування населення. Загалом він пропрацював там 45 років – від постачальника до заступника директора побуткомібанату. Починав трудитися у приміщенні на проспекті Миру, на пенсію пішов з Будинку побуту, що розташовувався біля нинішнього ринку Моріон.

– Я пішов працювати постачальником, потім став начальником відділу постачання, – розповідає Микола Заболотний.– Мені треба було забезпечити всім необхідним і перукарів, і фотографів. Одних тільки перукарів було 350 чоловік. А тоді такі часи були, що за все треба було домовитись, не так просто було щось дістати. Рознарядку потрібно зробити: на яку перукарню скільки чого потрібно. Наприклад, для«Рубіна» і «Локона» – фарби для брів, пудри, одеколону. Парфуми брав ті, які були, але особливо цінувались «Червона Москва». Їздив до Львова, забирав оптом всю продукцію й з рівненських парфумерних магазинів, які буди на проспекті Миру.

Аби не сидіти на одному місці, Микола Заболотний спочатку закінчив школу, бо мав тільки сім класів, а потім вступив до технікуму. Ось так від постачальника доріс до заступника директора.

Оскільки Микола Олексійович був музикантом, то не один рік йому доводилося грати роль Діда Мороза, який вітав рівнян у їхніх домівках.

– Подарунки розвозив десять років, – розповідає Микола Заболотний. – В Будинку побуту можна було замовити подарунки та вітання від Діда Мороза, роль якого доводилося виконувати мені. Сідав в костюмі Діда Мороза на мотоцикл «К–750», за спиною сиділа Снігуронька, всі подарунки складали в коляску. Падає сніг, хурделиця, а ми 31 грудня та 1 січня розвозимо по всьому місту подарунки.

Та Будинок побуту не був останнім місцем роботи Миколи Олексійовича. Він ще дев’ять років – із 1996 по 2007 роки – працював на військовій кафедрі у водному інституті – заступником начальника кафедри.

Особливо вдаються рибні страви

Нині в квартирі пенсіонера чисто та затишно. По господарству, каже, справляється сам, інколи ще може сходити на базар і до магазину.

– Я вмію готувати пельмені, налисники, котлети. А холодець такий зварю, що не в кожної господині подібний вдасться! Особливо люблю готувати рибні страви. Можу поділитися рецептом оселедця, що кращий за будь-яку консерву. Обкладаю каструлю капустою, оселедця розморожую і обсмажую, далі кладу до каструлі, покриваючи шари риби смаженою цибулькою і морквою. Все це заливаю соусом із майонезу, кетчупу, рибних приправ і води. І в духовку на годину півтори.

За розмовою про приготування страв чоловік пригадує свою дружину та хвалить її за кулінарні здібності. Адже таких тортів, які вона пекла, не кожен кулінар зможе. Розповідає, що його Аннушка, з якою прожили у злагоді понад шістдесят років, померла в лютому. З того часу мешкає сам і з усім справляється, та не відмовляється й від допомоги внуків та правнуків.

– Маю внучку Наталочку та онука Віталіка, які мені подарували чотирьох правнуків, – з гордістю розповідає Микола Олексійович. – Найменша правнучка, Аліночка, займається танцями, їздить на різні конкурси. Максиму – 17 років, він студент нашого «водника». Віка – другокурсниця, навчається в університеті в Києві. А мій правнук Андрій живе у Рівному, займається бізнесом, йому 22 роки, а він вже одружений на дуже гарній дівчині Зорян Вони мої перші помічники, тільки потелефонуй.

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
1 + 0 =
More information?

Ризикну порушити спірну тему про балкони та лоджії. Спершу їх будують, а поті... Далі

 «Це – на убогих», – казав мій дід, збираючись до церкви і кладучи в кишеню дрібДалі

Опитування

Який спосіб ви вважаєте найкращим для управління багатоквартирним будинком?