Архів новин

Пон
Втр
Срд
Чтв
Птн
Суб
Нед
28
29
30
31
 
Січень 2019
 

Доля завела рівнянку в африканську глибинку | Газета 7 Днів

Доля завела рівнянку в африканську глибинку

03.01.2019 14:07
Переглядів:1421

Там місіонерка з Рівного опікується місцевою дітворою. А щоб краще розумітися з нею, вивчає тутешню мову суахілі. Олена ВАХРАМЄЄВА нині живе в одній із найекзотичніших країн світу – Кенії, в місті Кітале. Як дівчина опинилася в Африці? Все просто. Вона – християнка-місіонерка. Поїхала не побачити визначні пам’ятки, а як волонтер допомагати нужденним. У цій спекотній країні Олена тільки місяць. Своїми першими враженнями вона поділилася з газетою «7днів». Спілкувалися через соціальну мережу Фейсбук, де рівнянка розповідає про своє африканське життя, ділиться яскравими фото.

Покинути все, аби служити іншим

Нашій землячці-місіонерці 34 роки. До поїздки в Африку вона мала гарну роботу в одній із відомих рівненських фірм. Першу освіту здобула в НУВГП, потім був міжнародний християнський університет «Vision», а в 2018 році закінчила Тернопільський місіонерський інститут за спеціальністю «Священнослужитель». Про те, що хоче поїхати від рідної домівки за сотні тисяч кілометрів, спочатку своїй сім’ї не розповідала.

– Я жила з батьками. П’ять років тому помер мій брат і я залишилася в них одна, – розповідає Олена Вахрамєєва. – Тому відпускати мене за тисячі кілометрів, туди, де люди живуть за межею бідності й багато різних хвороб, їм було ой як нелегко. Маму з татом почала готувати заздалегідь – ще за рік до того, як пішла навчатися у місіонерський інститут. Спочатку не вірили, що я поїду, а згодом до цієї думки звикли. 

Про те, як виникла ідея місіонерства в Африці, рівнянка розповіла наступне:

– Із 2006 року почала займатися з дітьми у недільній школі. Згодом в християнських таборах. Це був поклик серця. Про місіонерство практично не задумувалася, оскільки все на місці було налагоджено: гарна робота, праця в церкві й таборах із дітьми, які вже стали рідними, потребували допомоги. Доки не подружилася з людиною, яка була місіонером у Кенії. Він приїздив і ділився тим, що там робиться, розповідав про тамтешні проблеми, про людей, дітей, в яких умовах вони ростуть. Говорив, що там необхідні люди, які будуть допомагати змінювати життя на краще. І я почала молитися за наших місіонерів, які трудилися в Кенії на той час. Через соціальні мережі заочно познайомилася з багатьма з них і слідкувала за їхнім життям в Африці. Згодом сама відчула велике бажання їхати туди і приєднатися до них.

Країна бідна, з високими цінами 

Олена Вахрамєєва готувалася до подорожі, намагалася якомога більше дізнатися про Кенію, про її жителів. Читала літературу, дивилася різні відео. Та коли приїхала, то зрозуміла, що отриманих знань замало. Це інша культура, звички, тож потрібно було багато про що дізнаватися. А ще готувалася до місіонерства фінансово.

– Переліт, проживання – все за власний кошт, – розповідає рівнянка. – Гроші я почала збирати заздалегідь, багато в чому допомогли хороші люди, мої друзі. Страху як такого не було, але були переживання щодо того, як я буду жити. Звикла заробляти гроші ще з підліткового віку, а тепер не розуміла, де буду брати кошти. Адже робота місіонера – це волонтерська праця, а місяць проживання в країні місіонеру обходиться майже у 300-350 доларів. Це бідна країна, але життя в ній дороге. Та, слава Богу, це питання вирішується. Дуже вдячна друзям і просто небайдужим людям, які мені допомагають.

В Африці рівнянка живе з місіонерами в основному з України, є ще з Канади і Америки. Але ці дівчата – слов’янки і знають російську. Вдома спілкуються українською, російською, а з місцевими – англійською. Нині Олена опановує ще й мову суахілі, бо багато людей, особливо малі діти, не розуміють англійської. Мешкають на околиці міста Кітале, поряд знаходяться нетрища Шими – щось на зразок села.

Багато християн, а справжніх віруючих – одиниці

 Олена розповідає, що в Кітале 80-82% населення сповідують християнство. Однак більшість не знають, як жити правильно, бо багато віків мали спотворені поняття щодо сімейних цінностей, відносин між людьми. Для них не є проблемою покинути сім’ю, збрехати, вкрасти, навіть викинути дитину на вулицю.

Тому місіонери намагаються вже змалечку вчити їхніх дітей принципам християнства, щоб вони могли будувати своє життя краще, ніж їхні батьки.

– На даний момент мій обов’язок у тому, щоб допомагати там, де потрібна допомога. Роботи вистачає скрізь. Допомагала з підготовкою до Різдва, а 27-29 грудня відбувся триденний табір для місцевої молоді, де я була однією з вожатих. Завжди потрібна допомога в центрі для вуличних хлопців «Embrace». Поки що хочу освоїтися, хоч трохи вивчити суахілі (так легше спілкуватися з дітьми), зрозуміти, де я буду корисніша. Коли їхала сюди, думала, що на півроку, поки буде дійсна туристична віза. Але тепер планую відкривати місіонерську візу і лишатися стільки часу, скільки зможу. 

– Поділися своїми враженнями від Африки загалом: люди, клімат, їжа.

– Африка дуже гарний континент. Місто Кітале і його околиці вражають різноманітністю флори і фауни. У перший день, коли я приїхала і мене возили на пікі (так місцеві називають мотобайк), показували околиці, то мені все хотілося фотографувати: дерева, мавпочок, цікаві рослини. А цей червоний грунт! Не знаю чому, але він мені дуже подобається.

Це аграрне місто розташоване на висоті 2100 метрів над рівнем моря, тому клімат тут відрізняється від клімату в пустелі (де дуже спекотно і практично немає дощів), чи клімату на узбережжі Індійського океану. 

Щодо їжі, то мої очікування були гірші. Угалі – каша з кукурудзяного борошна і сукума – тушена трава, яку полюбляють місцеві, не такі вже й погані. Їхній чапаті нагадує лаваш, тільки жирніший. Екзотичні фрукти, які в нас дуже дорого коштують, тут доступні, до того ж набагато смачніші. Вони компенсують мені відсутність м’яса, ковбаси і наших солодощів. М’ясо безпечно їсти тільки куряче, оскільки від іншого можна отримати неприємну хворобу – бруцельоз. Те саме стосується й натурального коров’ячого молока.

Більшість людей живе в маленьких будиночках із земляною підлогою. Їх будують з глини або, в кращому випадку, з цегли, яку самі ж і роблять. Причому в одному будинку може жити кілька сімей. Скрізь панують бідність і бруд. Багато залежних від алкоголю людей. На вулицях міста постійно можна бачити хлопців, які просять їжу, при цьому нюхають клей у пластиковій пляшці. З такими хлопцями-підлітками, які хочуть змінити своє життя, працюють в нашому центрі «Embrace». Дуже мало повноцінних сімей, тому багато покинутих дітей. 

Щодо людей, то мене вразило, що, незважаючи на скрутні умови життя, вони щиро посміхаються тобі та випромінюють позитив. Особливо діти, яких так і хочеться обійняти. 

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
1 + 17 =
More information?

Ризикну порушити спірну тему про балкони та лоджії. Спершу їх будують, а поті... Далі

Опитування

Який спосіб ви вважаєте найкращим для управління багатоквартирним будинком?