Архів новин

Пон
Втр
Срд
Чтв
Птн
Суб
Нед
1
2
3
4
5
6
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
 
Січень 2013
 

“Міськсвітло”: його роботу найкраще видно увечері, коли в місті загораються ліхтарі | Газета 7 Днів

“Міськсвітло”: його роботу найкраще видно увечері, коли в місті загораються ліхтарі

03.01.2013 00:00
Переглядів:14

Їхню роботу найкраще видно увечері, коли в місті загораються ліхтарі. А ще комунальне підприємство «Міськ­світло» традиційно згадують, коли на головному майдані засвічують новорічну ялинку. А потім на цілий рік про нього забувають. Можливо, через те, що проблем із вуличним освітленням у Рівному майже ніколи не виникає. А в нас же прийнято згадувати, коли щось не так, а як усе добре, то про що й говорити? Це, звичайно, образлива тенденція, яку наш тижневик вирішив виправити і написати про «Міськсвітло» не тільки тому, що його працівники знову влаштували неперевершену ілюмінацію для ялинки, а й просто тому, що вони ось уже п’ятдесят років працюють над освітленням нашого міста і знають у ньому все до останньої лампочки.

1963 року на вулицях Рівного вже було 1500 ліхтарів. І щоб опікуватися цим немаленьким господарством, бригаду електриків-освітлювальників, що працювала в «Зеленбуді», реорганізували в окреме підприємство.

Щоправда, Рівне й сто років тому не потопало в темряві. За царських часів, наприкінці ХІХ століття, центральні вулиці вночі освітлювали гасовими ліхтарями, а за Польщі їх замі­нили електричні – більш зручні та яскраві. Освітленням міста до самої німецької окупації і довгий час після війни займалися працівники електростанцій. А от при німцях вимагали маскувати світло. Озброєні патрулі виринали з пітьми й затримували всіх, хто наважувався виходити вночі з будинків: із настанням сутінок у Рівному починалася комендантська година.

Про все це нам розповів відомий рівненський старожил, почесний громадянин міста Володимир Кулій. Кращу половину своєї трудової біографії – з 1967 до 1991 року – він «написав» саме на цьому підприємстві. Пам’ятає й про перші рівненські повоєнні ялинки, ілюмінацію на яких завжди доручали передовикам «Міськ­світла». Згадав навіть, що якось наприкінці 1960-х рівненська ялинка не лише світилась, а й оберталася. Тоді її ще встановлювали перед театром. А на початку 1970-х, уже на площі Леніна, величезний Дід Мороз, зроблений із пап’є-маше, не просто стояв під ялинкою, а ще й обертався та розмовляв: ворушив губами й закликав купувати і компостувати у тролейбусах талони:

Подавайте гроші пальчиками,

І не їздіть ким? – Зайчиками!

Нинішній директор «Міськсвітла» Олександр Лецкалюк теж добре пам’­ятає ті часи: він прийшов на підприємство 1975 року простим електриком. І хоч уже мав у кишені диплом Львівської політехніки, та виявив бажання відчути на дотик кожен дріт і вимикач у господарстві «Міськсвітла». Отже, так і зробив, а вже тоді пере­йшов на керівну інженерну посаду.

У 1976 році «Міськсвітло» переїхало з тісної хатини з майстернею, що тіснилася поза театром, до нинішньої бази на вулицю Горького (нині це вулиця Дорошенка – ред.). Підприємству віддали колишнє приміщення валяльної фабрики – тої самої, якою ­керував при окупантах керівник підпільного обкому комуністів Терентій Новак.

– Світло на вулицях монтери тоді вмикали вручну, кожну ділянку окремо, – згадує Олександр Лецкалюк. – Лампи розжарювання (інших спочатку не було) часто перегорали, електрики весь час лазили з кігтями на дерев’яні стовпи й закручували нові. У середині 70-х місто швидко перейшло на яскраві й економні ртутні лампи, тепер використовуємо майже виключно натрієві світильники – надійні, заощадливі й екологічні. Вуличних ліхтарів у Рівному тепер понад 10 тисяч, і це тільки тих, що числяться за «Міськсвітлом». І майже сто працівників за штатом. Колектив чудовий, злагоджений, люди не звільняються від нас десятиріччями. Зате обладнання оновлюється постійно – за останнім словом техніки. Вуличні ліхтарі тепер вмикає і вимикає комп’ютер, а диспетчер лише спостерігає, чи все в порядку. Постійно чергує бригада електриків. А вільні зміни традиційно прикрашають світловим оздобленням ялинку. І так – із року в рік.

…а це в ньому я

Для електрика комунального підприємства «Міськсвітло» Михайла Кондратюка цьогорічна новорічна ялинка – тридцять третя. Ми зустрілися з ним на майдані Незалежності напередодні зимових свят, коли половина гірлянд уже світилася на ялинці.

– Щасливе число, – посміхається старий майстер і, оскільки давно вже розуміє, що людина, яка навішує, монтує й під’єднує святкові гірлянди на головній ялинці Рівного, безперечно, публічна особа, погоджується на інтерв’ю. – Тільки давайте ненадовго, бо рано темніє, а я ще маю перевірити, чи правильно світять сині лампи.

Михайло Михайлович прийшов працювати на підприємство «Міськсвітло» 1979 року. Прийшов уже хорошим фахівцем: ази професії електромонтажника опановував спочатку в училищі в місті Макіївка та ще й встиг попрацювати на будівництві. Він знає майже все про освітлення рівненських вулиць і переконує, що опікуватися цією системою – вельми непроста річ. Усе з року в рік стає сучаснішим, складнішим, але й цікавішим.

Так само і ялинкові вогні:

– Ви, мабуть, помічаєте: щороку наша головна ялинка інша, – з підкресленою професійною гордістю розповідає майстер. – Тільки-но з’являються новітні технології в освітленні та в електроніці, ми їх відразу застосовуємо. Ялинкові вогники тепер цікаві, динамічні – не те, що колись. Раніше для гірлянд ми фарбували прості лампочки. Були й реле-перемикачі, вогники бігали вгору-вниз, а от потужність, що споживала ялинка, «зашкалювала» за 75 кіловат. Тепер через програмовану систему – маленький спеціалізований комп’ютер – можна змусити грати вогнями сотні й сотні світлодіодних систем: «дощиків», «сніжинок», «крапельок», «блискавок», «бліків». Скільки в ній лампочок, не полічить ніхто. Думаю, понад мільйон. Аби змонтувати все це, треба не менш як десять днів. Мороз, ясна річ, заважає, а ми працюємо: електрики до всього звикли. А от струму ялинка тепер бере в десять разів менше: максимум – кіловатів сім. І скажу вам упевнено: такої красивої ялинки, як цього року, ще в нас ніколи не було!

Михайло Кондратюк поворожив щось із контактами в маленькому будиночку під головною ялинкою міста. Сині лампочки засвітилися, заблимали й побігли. Усе, здається, добре, можна вимикати струм і йти додому. Але він ще довго стоїть і милується результатами своєї роботи. Уявляє, як прийде сюди на Різдво із двома онуками і внучкою, й вони радітимуть святковим вогникам разом. Не уявляє він життя без свого колективу, без улюбленої роботи. Уже й на пенсію йти скоро­, а йому хочеться змонтувати ілю­мінації ще хоча б на десятку майбутніх новорічних ялинок…

Сергій СНІСАРЕНКО

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

Filtered HTML

  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Дозволені теґи HTML: <a> <em> <strong> <cite> <blockquote> <code> <ul> <ol> <li> <dl> <dt> <dd>
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.

Plain text

  • Не дозволено жодних HTML теґів.
  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.
CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
11 + 3 =
More information?

Опитування

Чи стала Європа ближчою рівнянам завдяки безвізу