Архів новин

Пон
Втр
Срд
Чтв
Птн
Суб
Нед
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 
Травень 2015
 

Жінка, яка командувала взводом із 30 чоловіків | Газета 7 Днів

Жінка, яка командувала взводом із 30 чоловіків

07.05.2015 00:00
Переглядів:240

Колишня снайпер і кулеметниця Людмила Романова у вільний час дуже любить вишивати.

Людмила Романова – ветеран Великої Вітчизняної, снайпер і кулеметниця, яка командувала чоловічим взводом. Вона пройшла від Воронежа до Києва, брала участь у форсуванні Дніпра, під час якого отримала поранення і контузію, але й після цього рвалася на фронт.

А ще ця героїчна, надзвичайно смілива жінка особисто знала головну героїню фільму «Незламна», прем’єра якого нещодавно відбулася в нашому місті, – легендарну жінку-снайпера, Героя Радянського Союзу Людмилу Павліченко. І хоча їхні зустрічі були по-фронтовому короткими, спогади про тезку залишилися в пам’яті Людмили Романової на все життя.

– Я навіть кілька разів приїздила до неї на могилу, – пригадує Людмила Миколаївна. – А наживо ми з Людмилою Павліченко зустрічалися лише двічі. Першого разу, в 1942 році, нас познайомив командир нашої групи снайперів. Ми й спілкувалися буквально кілька хвилин. Вдруге зустрілися в 44-му. Тоді я вже служила при штабі Київського військового округу. Йду на доповідь до командира, а вона мені назустріч. Зраділи, розцілувалися і всю ніч проговорили в одному з кабінетів. Саме в той день Людмилі Павліченко вручали зірку Героя Радянського Союзу. Більше зустрічей у нас не було, хоча як зараз бачу її: середнього зросту, міцну, весь час усміхнену.

 На фронт пішла із 7-го класу

Життя Людмили Романової було не менш насиченим і цікавим, ніж у її фронтової колеги – героїні фільму «Незламна». На фронт вона пішла добровольцем у… 15 років.так ме

Людмила Романова: "Я ніколи нічого не боялася - так мене виховав батько".

Людмила Романова: “Я ніколи нічого не боялася – так мене виховав батько”.

– Мало хто вірить, що мене взяли на фронт у такому віці, – розповідає ветеран Великої Вітчизняної. – Але треба знати мій характер. Батько дуже хотів хлопчика, і коли я народилася, виховував мене як хлопчиська: навчав усьому, що вмів, ми навіть з ним на полювання разом ходили. Він замовив мені спеціальну рушницю, навчив орієнтуватися в лісі. Та, мабуть, я від народження така була. Ми жили в Рибінську. Щойно стала ходити, я тікала до лісу по ягоди. Нічого й ніколи не боялася. І в школі була «отаманом». У нашому класі навчалися тільки чотири дівчинки, решта – хлопці. Серед них я була авторитетом, а от дівчата мене не любили, весь час скаржилися на мене дорослим. Вже потім, коли я пішла добровольцем на фронт, батьки моїх однокласників ходили до мами, бідкалися, що я «потягнула» за собою всіх інших. Бо ж 11 учнів з мого класу також пішли добровольцями.

Батьківське виховання, вміння добре стріляти й поручительство вчителя фізкультури стали основою того, що дівчинку, якій не виповнилось і 16-ти, взяли на фронт. До цього кілька разів її виганяли із черги до військкомату.

– Коли оголосили війну, мій батько пішов на фронт добровольцем. Через два місяці він загинув, і в грудні 1941-го я почала проситися, щоб мене також відправили на фронт. Мене не взяли б, та допоміг наш учитель фізкультури, який підтвердив, що я вмію влучно стріляти. Коли приїхали в снайперську школу, що базувалась у місті Калініні, залишилось тільки вивчити гвинтівку і правила поведінки снайпера. За короткий час потрапила на Калінінський фронт. Коли прибула до частини за призначенням, командир подивився на мене і заявив: «Нам дитсадок не потрібен», і направив мене перевіряти кореспонденцію. Та за два дні я категорично сказала, що буду тільки снайпером. Коли ж підстрелила фашистського снайпера, всі впевнилися у моїй «профпридатності».

Згодом Людмилу направили в Рязанське піхотне училище, після закінчення якого доручили командувати взводом у Першому гвардійському стрілецькому полку.

– Зі своїми хлопцями я пройшла від Воронежа до Києва, – каже жінка. – Вони мені довіряли, бо вміла так розставити їх на позиціях, що втрат у нашому взводі майже не було. Але під час форсування Дніпра отримала поранення в голову й контузію. Коли вийшла з госпіталю, мені не дозволили брати участь у бойових діях. Направили служити до штабу Київського військового округу. Там познайомилась зі своїм чоловіком. А після одруження і народження доньки демобілізувалась у званні капітана.

 Поки очі дозволяли, ходила на полювання

Потім були часті переїзди, аж поки родина військового не осіла в Рівному. 23 роки Людмила Романова заві­дувала архівом на льонокомбінаті. Багато часу приділяла громадській роботі. І досі, у свої 89, займає посаду голови жіночої ради організації ветеранів міста. А у вільний час дуже любить вишивати.

У цій жінці неймовірним чином поєднуються чоловіча відвага і жіноча м’якість. Про це свідчать і її захоплення. Показуючи свої улюблені вишиті власноруч картини, ветеран пригадує, що донедавна ще ходила на полювання нарівні з досвідченими мисливцями-чоловіками.

– Перестала, коли зробили другу операцію на оці, – каже вона. – А до того весь час їздила на полювання. У нашій групі мисливців я була єдиною жінкою. В основному полювала на зайців та качок, та були й інші трофеї: одного разу довелося навіть кабана підбити, хоча на те полювання потрапила випадково. Всіх посадили на основних стежках, де мав іти кабан, а мене між ними. Але коли звір побіг, щось тріснуло, він розвернувся і пішов прямо на мене. Добре, що перед цим пояснили, що стріляти треба або у вухо кабанові, або в око. Згадала урок, вистрелила і потрапила прямо у вухо – звір упав одразу.

Нагород у Людмили Миколаївни, як то кажуть, цілий іконостас. Серед багатьох відзнак ордени Червоної Зірки і Вітчизняної війни 1 і 2-го ступенів, медалі «За відвагу», «За бо­йові заслуги» – усіх не перелічити.

На стінах – чудові вишиті пейзажі. У спогадах – цікаве, непросте життя, сповнене сміливих, неординарних вчинків.

– Ви не пишіть про мене, – просить ветеран. – Я не люблю цього.

Проте я не змогла пообіцяти зважити на це прохання, адже поряд із нами живе людина, яка пройшла через пекло війни ще зовсім юною дівчинкою, вижила в ньому і зберегла спогади, які ми маємо передати нащадкам.

Неля ЗАБОЛОТНА

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

Filtered HTML

  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Дозволені теґи HTML: <a> <em> <strong> <cite> <blockquote> <code> <ul> <ol> <li> <dl> <dt> <dd>
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.

Plain text

  • Не дозволено жодних HTML теґів.
  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.
CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
3 + 0 =
More information?