Дивися, раптом хтось дурний попреться на твоє зелене світло

Олі три з половиною роки. Приїхала з мамою на кладовище на могилу дідуся, ходить навколо пам’ятника і зосереджено його розглядає, нагинається, шукає щось.

– А де тут двері? – запитує.

– У могилах дверей не буває, – пояснює їй мама.

– Ага, – киває ствердно головою, – зрозуміла.

А вдома, коли прийшли гості, усім розповіла:

– Мій дідусь живе в норі з Дюймовочкою, як кріт! 

І там дверей немає!

* * *

Я в гостях у доньки. Йду в школу по Олю-першокласницю.

Закінчується урок, виходить вчителька, сміється, розповідаючи про внучку. Виявляється, вона на виховній годині, після пояснення правил переходу вулиці, підняла руку і сказала:

– Валентино Іванівно, а мене бабуся не так вчила: «Світло може бути і зелене, але йти не поспішай. Спочатку подивись добре, чи який дурень не преться на твоє зелене світло»…

Записала Любов МАЛАХОВА, бабуся