Катерина Сичик: «Рівняни охоче працюють над своєю мовною культурою»

– Катерино Іванівно, на вашу думку, в якому становищі нині перебуває українська мова в Україні? Чи потрібно її сьогодні захищати?

– Так, треба. Адже держава може існувати як єдиний організм тільки тоді, коли в ній буде панувати єдина державна мова. На жаль, українська залишається в багатьох регіонах державною тільки на папері. І ця проблема виникає через російськомовних полі­тиків, чиновників, які не здатні вивчити ще одну мову. Зрештою, вони не знають і російської, однак уперто і цілеспрямовано формують громадську думку про те, що прості українці на сході хочуть розмовляти тільки російською.

– Чи вплинув якимось чином на розвиток україн­ської Закон про мови?

– Ні, не вплинув. А духовну, зокрема мовну, кризу в державі він поглибив. Хоча, з іншого боку, загострив нашу увагу, «розбудив» деяких політиків, котрі, заколихані ідеєю про рівність слов’янських мов, забули, що рідне завжди треба захищати.

– Як ви вважаєте, чи сприяли останні суспільно-політичні події в Україні популяризації української мови? Я помітила, що нині багато російськомовних громадян, навіть на сході країни, проголошують гасла Майдану українською, а подекуди й переходять на спілкування українською мовою.

– Ви самі дали відповідь на своє питання. Справді, сьогодні стало модно проголошувати гасла Майдану українською. Хочеться вірити, що це не тільки данина моді, а йде від щирого серця. Ра­дісно від того, що ті, хто не знав Державного гімну, за ці місяці його ви­вчили, співаючи на євромайданах країни.

– Минулого року в Рівному деякі громадяни висловлювали побажання, аби відкрити у місті безкоштовні курси української мови. Як ви ставитесь до такої ініціативи? Чи потрібно це рівнянам і чи є реальна можливість орга­нізувати такі курси?

– Я вважаю, що такі безкоштовні курси української мови потрібні. Можливість їх організувати є. Усі, хто бажає такі курси пройти, нехай звертаються до мене як до голови громадської організації. І фахівці у нас є хороші, бо споконвіку у «Просвіті» були найкращі учителі української мови та літератури. І приміщення для курсів є чудове – наш просвітянський музей-світлиця, де самі стіни та експозиції допоможуть відчути глибину і силу укра­їнського слова.

– Захист та поширення рідної мови є одним із ­напрямків діяльності «Просвіти». Які конкретно кроки ви робите?

– На перший погляд здається, що кроки на захист та поширення рідної мови не радикальні, не масштабні. Однак тут потрібно оцінити те, що вони спрямовані на молодь. З іншого боку, треба розуміти, що ми, просвітяни, йдемо до людей, які працюють у різних галузях, йдемо просто на вулиці. Проводимо вуличні диктанти, розповсюджуємо інформаційні листівки. Не раз організовували в різних мікрорайонах міста акцію «Суржику – ні!», ­символічно спалюючи «мовне сміття».

У Міжнародний день грамотності для держслужбовців традиційно проводимо диктанти. 8 вересня 2013 року диктант був Шевчен­ківським, з нагоди 200-ліття від дня народження Кобзаря. Молоді просвітяни проводять по місту фоторейди «Знайди помилку». Хочу вдруге підкреслити, що участь у цих заходах беруть юні рівняни. Втішно, що байдужих до мовних питань у нашому місті немає. Усі охоче «піддаються» тестам на мовну грамотність і готові працювати над собою, покращувати мовну культуру.  Найбільше молодим людям подобається участь у патріотичних флешмобах, арт­мобах, які спонукають і поспівати, і поговорити, і порухатися.

– Одним із просвітянських заходів, який став уже традиційним, є конкурс до Дня рідної мови «Намалюй рідну мову». Цікаво, а як би намалювали її ви?

– Я б намалювала маму над колискою. У вікно заглядає тихесенько вечір, а з маминих вуст ллється колискова. А ще б намалювала гурт колядників, які прославляють Бога рідною мовою. Можливо, на моєму малюнку було б символічне дерево українського роду, на коренях якого викарбувано слова «рідна мова».

– Рівне – це місто, де переважна більшість населення спілкується швидше суржиком, ніж українською мовою. Як можна популяризувати спілкування чистою літературною мовою серед людей?

– На мою думку, це можна зробити через різноманітні ток-шоу патріотичного характеру за участю учнівської молоді, через фестивалі сучасної української пісні, через створення альманахів творчості, які пропагують усе українське, через запровадження в ЗМІ рубрики «Говори українською», зокрема і в газеті «Сім днів».

– Як ви вважаєте, чи існує любов до мови і якщо так, то з чого вона починається?

– У Святому Письмі сказано, що любов – це Бог і що без любові людина – ніщо. Джордж Байрон стверджував, що людина, яка не любить свою країну, а отже, і рідну мову, нічого любити не може. З чого починаються щирі почуття до рідної мови? Якщо говорити пафосно, то з віри в те, що твоя рідна мова – найкраща, що у ній – сила і майбутнє землі, на якій живеш. Якщо сказати просто і від душі, то любов до мови починається з того, що говорити нею для тебе – як дихати. Чи можна не любити те, чим живеш?

Марина ФУРС