З людьми треба по-людськи

Якось увечері я поверталася з богослужіння в міській лікарні. До 12-ї школи доїхала на 38-ій маршрутці, а там стала чекати на 34-ту. Під’їхав мікроавтобус за номером «02-02 АА». Запитала, чи можна скористатися посвідченням, бо крім пенсійного маю і статус інваліда другої групи. Водій сказав, що вже має пільговиків. Зайшовши до маршрутки, я запитала в пасажирів, хто з них їде за посвідченням. Бо ж чітко знаю: в салоні має бути четверо таких людей. Озвався лише один, другого пенсіонера я сама «вирахувала» за зовнішнім виглядом. Добре, нехай двоє, але ж не четверо… Я мовчки сіла на вільне місце. То водій ще й озвучив на весь салон своє невдоволення, що я нібито постійно катаюся в маршрутках без причини, і тим самим принизив мою гідність.

Погоджуюся, їздити в маршрутних таксі мені справді доводиться часто. Але це не мої забаганки, бо всі поїздки містом пов’язані з вирішенням потреб інвалідів, пенсіонерів, хворих – усіх, ким опікуюся. 

За кілька зупинок, а саме біля ринку, до водія звернувся молодий чоловік у військовій польовій формі з рюкзаком за плечима і, пред’явивши посвідчення, спитав дозволу під’їхати. Водій і на його прохання нахабно заявив: «Пільгових місць нема». Я була вражена, що при сьогоднішніх військових подіях, коли люди ризикують життями і проливається невинна кров, водій відмовив військовослужбовцю. Це не тільки відсутність милосердя, а й великий гріх. 

Якщо наші люди не розуміють або не хочуть розуміти, що відбувається у країні, де вони живуть; якщо вони не мають милосердя до ближніх і думають тільки про наживу, то гріш ціна їм. Таких водіїв варто самих відправляти в зону АТО, щоб вони на собі відчули, що це таке, і навчилися співчувати іншим.

Звичайно, не всі водії однакові. Переконалася, що нормально працюють 45, 61, 61А, 35 та інші маршрути, а от у 51, 34, а іноді і в 39-ту маршрутки пенсіонерам хоч не заходь. Не хочуть брати пільговиків, і край. 

Тому звертаюся до перевізників, щоб вони провели роботу з водіями з культури обслуговування та дотримання правил перевезення пасажирів і не допускали таких випадків. Ми маємо бути добрішими, поважати одне одного і вміти стати на місце іншої людини, бо ж ніколи не знаєш, що на тебе самого чекає завтра.

Тамара САВІНКОВА, голова ради Товариства інвалідів з порушеннями опорно-рухового апарату, громадська активістка