Архієпископ ІЛАРІОН: «Хай політики займаються політикою, бізнесмени – бізнесом, а священики – спасінням душ»

Почнемо з найгострішого: «Минув Великдень, я багато на що надивився, і захотілося мені задати питання, яке давно мене хвилює. Відтоді, як завдяки деклараціям стали відомі колосальні багатства наших можновладців, то це вже не просто хвилює, а з’їдає мене. Скажіть, чи є межа у людського стяжательства? Чи думають люди, що непристойно бути настільки багатими при тотальному убозтві народу? Всі ті морди, які позадекларовували невідомо яким чином набуті мільйони-мільярди, на Великдень позували перед телекамерами по церквах. Невже вони мають Бога в серці? Навряд! То для чого це фарисейство? І як, скажіть, протистояти цьому безбожно-безсовісному збагаченню? Що з цього приводу думає церква?

Василь Зіньків,

пенсіонер, який намагається повірити в Бога».

– Слава Богу, оце питання електронного декларування не стосується нас, церковних діячів. І не тому, що ми хотіли б ухилитися від декларування, а тому, що нам нема що декларувати. Ні великих статків, ні розкішних маєтків. Чесно кажучи, я не розумію людей з отими гігантськими сумами в деклараціях. Бо якби мені довелося складати декларацію, там було б усе так просто і прозоро, що аж скучно для тих, хто любить читати декларації.

Коли ж я сам читаю про ті статки, які декларують наші можновладці, то не хочу їх осуджувати, але не хочу й виправдовувати. Та при цьому завжди згадую слова апостола Павла, що всяка влада дається від Бога. Якщо ж вона дається Богом, то, звичайно, за всі вчинки людей при владі питати з них буде передусім Бог. То як церковнослужитель і як архієрей я мушу попередити тих людей, які йдуть у владу і через це отримують великі можливості, що за кожну їхню дію Господь їх спитає: «Як ти використовував ту велику владу, яку мав, і ті великі гроші, які при владі набув?»

Звичайно, не всі однакові. Є багато людей при владі, які дуже мудро розпоряджаються своїми можливостями і коштами. Переважно завдяки таким людям ми маємо прекрасні храми, величні, оздоблені й прикрашені собори Київського патріархату. Бо на одні лише кошти парафіян це зробити неможливо. Таким людям буде приємно стати на Божий суд. Та горе тим, хто зловживає своєю владою. І особливий цинізм, коли вони декларують гроші, які законно заробити неможливо. Виходить, що вони вихваляються своїм неправедним багатством.

Я мрію, щоб у нашій державі настав час, коли державотворці і чиновники будуть займатися політикою тільки за гідну, офіційну зарплату. А бізнесмени будуть займатися чесним бізнесом і при цьому чесно сплачувати податки – так, як є у цивілізованих країнах. Тоді настане в суспільстві розумний баланс. Звичайно, не можуть всі люди бути однакові. Будуть багаті, буде середній клас, будуть і бідні люди. Але бідними будуть або ті, хто дуже лінивий, або безталанні. 

Де людям черпати віру в очікуванні того часу? Це запитала наша читачка Віра Волос. Наші багатії, нарікає вона, настільки безсовісні, що люди чекають-чекають справедливості, та й зневірюються. 

– В першу чергу пораджу вірити в Бога. Але не тільки казати «я вірю», а й підкріплювати свою віру добрими справами. Якщо людина вважає себе християнином, то вона автоматично бере на себе відповідальність засвідчувати і живити свою віру добрими справами. Тому ці справи треба робити.

Що це таке – добрі справи? Добру справу можна вчинити наміром, словом і ділом. І все це має бути взаємопов’язаним. Звичайно, цих добрих справ має бути в надлишку. Кожен, навіть найбідніший чоловік, може бути їхнім творцем.

От від нас залежить, як проголосувати на виборах. Не за пачку гречки, а так, як підказує совість. Підтримати людину, яка посковзнулась на дорозі. Примирити ворогів. Пробачити того, хто вас образив. Це теж добра справа, яка кожному під силу. Чи поділитися зайвою копійкою з людиною, яка має потребу: з хворими, багатодітними, тими, хто втратив майно чи роботу. Зробити це з любов’ю і смиренням, а не задля реклами перед телекамерами. І тоді ваша віра буде живою. І тоді від нас підуть оті прикрі моменти, коли ми кажемо, що зневірились.

Чи правильно це, коли священик йде у владу, балотується на виборах, стає депутатом?

– Ще донедавна була така ситуація, коли священики вимушено йшли у владу, в депутати різних рівнів, щоб мати певний вплив і утримувати певний баланс. Та нині, коли мене запитують про те, чи варто це робити, я всім рекомендую краще утримуватися від такого кроку. Богові – Боже, а кесарю – кесареве. Хай політики займаються політикою, бізнесмени – бізнесом, а священики – Божими справами, зокрема спасінням душ.

Розпитувала 

Людмила МОШНЯГА