«Раніше ми змушені були прив’язувати пацієнтів за руки і ноги, щоб вони не виривали на собі всі трубки і катетери» | Газета 7 Днів

«Раніше ми змушені були прив’язувати пацієнтів за руки і ноги, щоб вони не виривали на собі всі трубки і катетери»

31.01.2019 16:10
Переглядів:349

Чому діти стають пацієнтами відділення анестезіології та інтенсивної терапії? Як часто в тому, що з малюками трапляється біда, винні самі батьки? Як цьому запобігти і що робити для того, аби діти росли здоровими і щасливими? Про це – у розмові з Павлом Сільковським, дитячим лікарем, який майже 20 років працює в реанімації.

– Чому ви стали дитячим лікарем?

– Стати лікарем було моєю дитячою мрією. З віком бажання вчитись і працювати в медицині лише наростало. Я не уявляв себе в жодній іншій ролі і ще зі школи готувався до вступу на навчання в медичний заклад. Інша справа, що рівень корумпованості в освіті на той час був таким, що виникали сумніви: чи зможе моя мрія стати реальністю? І тому завдання-мінімум, яке поставив перед собою – медичний коледж. Школу закінчив на «відмінно», так само потім, у 2000 році, і медичний коледж.

Мені пощастило отримати роботу помічника лікаря-анестезіолога в Рівненській обласній дитячій лікарні. На той час думав, що це і є моя вершина. Та вже у процесі роботі зрозумів, що рівень моєї освіти не дає мені жодної можливості рости далі. Я добре вчився, потім набував досвід роботи, але до кінця своїх днів мав залишитись асистентом. Бо такий у мене був диплом. І тому вирішив іти далі. Оскільки вже отримав досвід роботи саме в дитячій лікарні, у реанімації, рости вирішив саме в цьому напрямку. То була окрема історія. У 2001 році мені вдалося вступити у Вінницький медуніверситет і закінчити його з відзнакою. Я знову повернувся в ту ж лікарню, у те ж відділення, але вже на посаду лікаря.

– Робота в реанімації – це ваш усвідомлений вибір чи випадковість?

– Усвідомлений вибір від самого початку. Яка то була велика радість, коли після медколеджу моє бажання здійснилося! Чому реанімація? Бо саме анестезіологія та інтенсивна терапія – це найбільш інтелектуальна праця для лікаря. Фахівці будь-якої вузької спеціалізації працюють у якійсь певній частині організму: пульмонологи лікують органи дихання, кардіологи – серцево-судинну систему.

В реанімацію ж потрапляють важкохворі з розладами будь-яких органів і систем. І ти мусиш орієнтуватись у всьому. Більше того, в анестезіолога часто немає часу на роздуми і консультації. Він мусить приймати рішення дуже швидко, бо від цього залежить життя пацієнта. Звичайно, це складно. У той же час це сильно мотивує тебе навчатися, тримати себе в тонусі і дає своєрідний професійний драйв.

– Чому діти потрапляють у реанімацію? Як часто самі батьки винні в цьому?

– Причин безліч. Серед типових дуже часто бувають медикаментозні отруєння. Трапляється так через те, що батьки забувають заховати ліки у недоступних для дітей місцях. Часто буває, що батьки на роботі, а за дитиною доглядає бабуся. Вона ж, своєю чергою, приймає різні пігулки і мусить тримати їх на видному і доступному місці, щоб не забути прийняти вчасно. У дитини спрацьовує фактор цікавості і наслідування. Вона бачить, що роблять старші, і повторює те саме. Тільки наслідки бувають, на жаль, іншими. Нерідко також у санвузлах чи ванних кімнатах діти знаходять хімічні засоби для чищення раковин тощо і пробують їх. Звідси й тяжкі ураження та опіки. Підлітки, трапляється, вживають ліки із суїцидальною метою через нерозділене кохання чи конфлікти з рідними.

Переважно в холодну пору року збільшується кількість важких пневмоній та інших захворювань органів дихання. Дається взнаки недовіра батьків до медиків, тривале неефективне самолікування. Як наслідок, запущені, важкі процеси, які дуже тяжко лікувати.

Перераховувати типові причини потрапляння в реанімацію можу довго. Інколи можна винити за це батьків. Однак у житті трапляється по-різному. Мінімізувати ймовірність лікування дітей у таких важких відділеннях може елементарна медична грамотність, оберігання дітей від потенційних небезпечних речовин, а також довірливі стосунки зі своїм сімейним лікарем. Усім відомо, що краще мати зайву настороженість, ніж зайву розслабленість.

– Пригадайте випадок з досвіду, який найбільше запам’ятався.

– Якось влітку надвечір у реанімації пролунав телефонний дзвінок: «Будьте напоготові, швидка транспортує важко хворого пацієнта 17 років, з артеріальною кровотечею».

Як виявилося, юнак поскандалив із психічно неврівноваженим сусідом. У відповідь той схопив великий кухонний ніж і багато разів ударив ним хлопця. Один з ударів влучив у шию і пошкодив гілку сонної артерії. Наступний удар припав на плечовий суглоб. Ніж встромився в плечову кістку аж на кілька сантиметрів і там застряг. Рука розгніваного сусіда по інерції пішла далі по лезу і сильно розсіклася. Це й зупинило його. Тим часом зранений хлопчак вискочив на вулицю до підстанції швидкої допомоги, яка була зовсім поряд. Медики терміново доправили його до нас у лікарню.

Коли двері до салону швидкої відчинилися, я побачив на ношах хлопця і залиту кров’ю підлогу автівки. Юнак був уже непритомний, а на шиї через велику крововтрату ледь-ледь, але все ще пульсувала кровотеча. Медики не могли притиснути артерію в тому місці. Бо коли робили таку спробу, кров починала витікати через рот. Хлопець був дуже блідий, нагадував мерця.

Швидким поглядом я глянув на жінок-медиків: лікаря та фельдшера, які супроводжували юнака. Через отриманий стрес колір їхніх облич не дуже відрізнявся від вигляду травмованого, навіть розмовляти вони не могли.

Ще по дорозі в операційну ми з асистентами прямо на каталці проводили хворому оперативні заходи. Тим часом медики в операційній повним ходом готувалися до його прийому. Операція тривала десь чотири години. Зате вже наступного дня хлопець розплющив очі. Він швидко відновився і пішов додому здоровим.

У такі миті почуваєшся безмежно щасливим і отримуєш неймовірний заряд, щоб працювати далі.

– Ви багато зробили, щоб дитячі реанімаційні відділення стали відкритими для відві­дувачів, зокрема для найближчих родичів дітей. Чи стали маленькі пацієнти швидше одужувати, коли поруч батьки?

– Відкритий доступ для рідних у реанімації я побачив під час стажування в Сполучених Штатах. Тоді це викликало певну революцію в моїй голові. Я запитав лікаря: «Чому ви дозволяєте людям так вільно заходити у таке відділення?» Це запитання було зумовлене тим, що реанімація у нас вважалася територією особливої стерильності, спокою і що туди не може заходити ніхто, крім медиків і самих пацієнтів. Відповідь лікаря в позитивному сенсі шокувала мене: «А як по-іншому? Дитина в реанімації перебуває в стресі. Навколо – чужі люди, болючі, неприємні маніпуляції, страждання через хворобу. Це все лише посилює стрес. І якщо при цьому від пацієнта-дитини забрати найрідніших, то про яке швидке одужання може йти мова?! Ми намагаємося максимально наблизити дитину до домашніх умов, створити комфортну атмосферу. І присутність батьків у цьому сенсі нам дуже допомагає».

Вже тоді я вирішив: буду робити все, що в моїх силах, аби щось подібне було і в моїй країні. Бо для цього навіть не потрібно якихось інвестицій. Потрібно лише змінити свої думки і певний, ще радянський, світогляд, у якому пацієнт був організмом, а не особистістю зі своїми переживаннями, болями і страхами. І разом з багатьма однодумцями нам вдалося кардинально все змінити.

Раніше ми змушені були прив’язувати пацієнтів за руки і ноги, аби вони не виривали на собі всі трубки і катетери. Тепер можемо не робити цього. Бо дивитися, щоб так не сталось, нам допомагають батьки. Вони допомагають і в догляді за пацієнтами, причому з великою увагою і любов’ю, бо це – їхні діти. Тепер навіть у реанімації батьки і діти посміхаються. І такий психологічний комфорт позитивно впливає на одужання.

Та й стосунки з рідними пацієнтів стають більш довірливими. У нас стало значно менше немотивованих претензій і звинувачень. Бо рідні бачать на власні очі нашу роботу, наші старання і розуміють, що ми чесні з ними. Дуже зворушливо було, як мене особисто обнімали і щиро дякували мені родичі, які, на превеликий жаль, втратили свою дитину в реанімації. А дякували через те, що мали можливість бути поряд до кінця: тримати за руку свою дитинку, коли вже було видно, що ми безсилі перед важкою недугою. 

З іншого боку, інколи я спілкуюся з людьми, які досі, хоча вже й минуло багато часу, живуть із моральним тягарем від того, що їхні рідні помирали в реанімації, а вони не могли бути поряд. Таке вже в минулому, і я щиро цьому радію.

– Що б ви порадили батькам, які прагнуть виростити здорових, щасливих дітей?

– Коли ти сідаєш у літак, перед польотом попереджають: у разі розгерметизації салону перед вами випаде киснева маска. Одягніть її спочатку на себе, а потім на дитину. Це ілюстрація до моєї відповіді. Щоб дитина росла щасливою і здоровою, в сім’ї потрібно створити відповідну атмо­сферу і показати приклад. Батьки повинні не лише забезпечити дитину одягом, харчами, іграшками, але й самі навчитися любити одне одного, дбати про своє здоров’я і здоровий спосіб життя. І це буде чудовим прикладом і гарною атмосферою для гармонійного розвитку дитини.

А вже далі – мати доброго сімейного лікаря, як ми маємо свого перукаря чи якогось іншого майстра. І, щоб бути здоровими, зі своїм лікарем консультуватися з усіх медичних питань, навіть якщо вони іноді трохи безглузді. Кажу про це щиро. Знаєте, мені теж хочеться лягати спати о 9 чи 10-ій вечора, а не о 12 чи 1-ій ночі, як зазвичай. Та потрібно ще так пізно відповідати на дзвінки чи відписувати своїм пацієнтам.

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

Filtered HTML

  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Дозволені теґи HTML: <a> <em> <strong> <cite> <blockquote> <code> <ul> <ol> <li> <dl> <dt> <dd>
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.

Plain text

  • Не дозволено жодних HTML теґів.
  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.
CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
4 + 13 =
More information?

Опитування

Який спосіб ви вважаєте найкращим для управління багатоквартирним будинком?