Архів новин

Пон
Втр
Срд
Чтв
Птн
Суб
Нед
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 
Травень 2013
 

Не папери, а людські долі | Газета 7 Днів

Не папери, а людські долі

23.05.2013 00:00
Переглядів:588
опиняються на смітнику чи в макулатурі через недобросовісних керівників ліквідованих фірм, котрі не потрудилися зберегти підтвердження трудового стажу своїх працівників

Стаж є, а його підтвердження немає. З такими проблемами нині стикаються пенсіонери, які працювали на ліквідованих підприємствах. Пропрацювати більш як половину свого життя, віддати свій час, здоров’я, сили – і за це на пенсії отримати від держави мізерні копійки. Чи міг би колись подумати чоловік, який прийшов зі своїм болем до нашої газети, що на старості років йому доведеться пережити місяці поневірянь по чиновницьких кабінетах, прочитати десятки офіційних відписок із негативними повідомленнями, вислухати сотні незрозумілих пояснень і найголовніше – відчути оте байдуже, майже зневажливе ставлення до себе. Відчути, що ні ти, ні твоя праця нікому не потрібні.

Біль і сльози пенсіонерів

Саме з поневірянь, принижень і непорозумінь розпочалися для рівнянина Петра Олександровича, здавалося б, найспокійніші роки життя, коли вже не потрібно постійно кудись бігти і встигати, щось комусь доводити. Але не так склалось, як гадалось: відпочинку не вийшло, хоча минулого року пан Петро за віком вийшов на пенсію. Чоловік 42 роки пропрацював у різних установах і організаціях перекладачем, викладачем англійської мови, керівником студії англійської мови та на інших посадах. Але при підтвердженні стажу для пенсії йому нарахували лише 39 років.

А все тому, що недобросовісні організації, які були ліквідовані чи закриті на початку 90-х років, не потрудилися передати на збереження трудові документи своїх працівників.

– Українська вища школа реставраторів Рівненського центру «Среда», Палац культури «Текстильник», де я працював на півставки керівником гуртка англійської мови студії «Лінгвіст», рівненський філіал кооперативного банку «Восток» – від жодної зі згаданих установ ніде не збереглися документи, які б підтверджували мій стаж та зарплату. Але найбільший мій головний біль – це «Економбанк». На початку 90-х років я, коли там працював, отримував досить великі гроші. За день заробляв половину тодішньої середньої зарплати. Але жодних документів про це ніде в архівах не збереглося. Все, що у мене залишилось із банку, це довідка з розписаною в таблиці зарплатою, яку нам видали, коли він закривався. Але вона вважається недійсною, бо немає під­твердження стажу, датованого останніми роками.

Ось уже дев’ять місяців пенсіонер веде переписку з різними інстанціями. А у відповідь має тільки відмовки. Для того щоб оформити заслужену пенсію, Петро Олександрович найняв юриста. Інакше, незважаючи на стаж роботи і займані ним посади, він так і отримуватиме нараховані йому 914 гривень.

– «Що ви ще хочете? Вам і так нарахували пенсію», – кажуть мені. Якщо я подаю до суду на зарахування свого стажу роботи і зарплати в «Економбанку», то Пен­сійний фонд подає на апеляцію, – у розпачі розповідає пан Петро. – Таке враження, що все робиться для того, аби людині нічого не дати. І це не тільки моя проблема. Це проблема десятків тисяч людей. У Пенсійному фонді – черги. А в архівах, коли люди шукають і не можуть знайти документи для підтвердження стажу і зарплати, суцільні сльози і розпач.

Справи людей просто викидають

Це справді складна проблема і болюче питання для багатьох людей – підтверджують у Державному архіві Рівненської області.

– На превеликий жаль, проблема стоїть дуже гостро. Люди проходять усі кола пекла в пошуках цих документів. Звернення надходять постійно. До нас приходять люди, які хочуть підтвердити свій стаж роботи і розмір зарплати, не знаючи, що ми не маємо необхідних підтверджуючих документів. А інколи вони знають про це, але все одно приходять, щоб підтвердити їх відсутність. Приходять до нас або в архівний відділ міськради і отримують негативні довідки, – розповідає заступник директора Державного архіву Рівненської області Галина Плахотнюк.

Ситуація, в яку потрапив пан Петро з «Економбанком», це тільки один із численних прикладів. Жодних документів, за одиничними винятками, не збереглося й по будівельно-монтажних, спецмонтажних управліннях, які ліквідувалися. Ніде не збереглися справи з ­особового складу й по закритих продбазах, автотранспортних підприємствах.

Свого часу керівник, бухгалтер чи інша відповідальна особа недобросовісно ­поставилися до того, щоб ­передати документи на зберігання. Можливо, хтось їх так просто і залишив у покинутому приміщенні, підвалах контор чи десь на прохідних, викинув або й просто знищив. Фактично багато орга­нізацій викинули на смітник чи здали в макулатуру не просто папери, а людські долі. Тож тепер люди, які виходять на пенсію, роками шукають бодай якісь сліди своїх ліквідованих установ і не можуть знайти потрібні їм документи про колишню трудову діяльність.

– Були прецеденти, коли нам привозили документи. Людина купила приміщення ліквідованого підприємства, але не була його правонаступником. У кабінетах чи шафах лежали документи. Вона могла їх викинути чи спалити, бо, не будучи правонаступником, не мала права видавати довідки на їх основі, але ці документи комусь будуть потрібні. Тому вона привезла їх до нас, і ми їх забрали, – розповідає про унікальний випадок порядності Галина Плахотнюк.

Потрібен трудовий архів

За радянських часів проблем із підтвердженням стажу для нарахування пенсії не виникало. Все було ста­більно, працювали заводи і фабрики. Переломний момент настав наприкінці 80-х – на початку 90-х років, коли нагрянули зміни в суспільно-політичному житті і виробничій сфері та почали створюватися кооперативи, приватні підприємства. Відтоді й виникла нинішня анархія.

Справа в тому, що державні архівні установи не приймають документи з особового складу (особові справи, заяви, відомості з нарахування зарплати, накази тощо). Незалежно від форми організації, буде це перукарня, баня, облдерж­адміністрація чи виконком, усі документи, що стосуються працівників установи, впродовж 75 років повинні зберігатися на місці. Але коли в 90-х роках новостворені фірми почали лопатися, постало ­питання, куди передавати їхні документи. Звичайно, якщо є правонаступник, тоді цим питанням опікується він. А якщо немає?

– Із 1992 року були розроблені методичні рекомендації, як вчиняти у таких випадках. І ось уже більш як 20 років стоїть питання створення трудових архівів, – пояснює пані Галина. – Тож ми приймаємо не тільки Національний архівний фонд (документи, що мають соціальну, культурну, історичну, суспільну значимість), а й документи особового складу, які цінні для людей. І якщо ще сім років тому наша область пасла задніх, то за останні роки процес створення трудових архівів в області значно поліпшився. Вони створені практично при всіх районних радах і зберігають майже 100 тисяч справ з особового складу. Але, на превеликий жаль, ще досі не створений трудовий архів у самому обласному центрі.

Перевантажені не своєю роботою

Питання створення трудового архіву місто Рівне порушило першим. У 1993 році було розпорядження голови міської управи, і нібито для архівного відділу міської ради додали людей. Але насправді цього не сталося, як і не виділили додаткових площ.

– Державний архів області і архівний відділ Рівненського міськвиконкому, наскільки ми і вони в змозі, нехай навіть із порушенням законодавства, але приймають документи з особового складу. Сьогодні в архівному відділі працює лише чотири людини. Тому їм потрібні додаткові площі, робочі руки. В архівному відділі видають людям, яким потрібні документи для підтвердження пенсії, по 1500-2500 довідок за рік. Працівники жахливо перевантажені. Крім того, це ще й відповідальна робота. Наприклад, у нашому державному архіві, розрахованому на мільйон шістсот тисяч справ, нині зберігається мільйон справ управлінської документації та десять тисяч справ з особового складу, – розповідає пані Галина. – Наведу приклад. Привезли нам документи ліквідованого заводу без­алкогольних напоїв «Водограй». Розвантажили їх, і все. Тепер працівники госп­розрахункового від­ділу сидять над ними, опрацьовують, упорядковують їх, складають описи, щоб потім ухвалити їх нашою комісією, прийняти, і тільки тоді ми зможемо видавати довідки. А люди вже стоять у черзі за ними.

Крім того наші працівники ведуть картотеку. Якщо після ліквідації якоїсь орга­нізації документи на зберігання нам не передали, а люди їх шукають, то ми в міру можливостей намагаємося їм допомогти. Шукаємо і досліджуємо, хто є правонаступником установи, за якою адресою зберігаються документи, і підказуємо людям, куди звернутися.

Перш ніж ліквідувати підприємство, треба прилаштувати архіви

Але якщо після ліквідації документи невідомо куди поділися, то тут уже нічим не допоможеш. Вирішувати цю проблему слід на законодавчому рівні. Адже архіви не можуть контролювати процес ліквідації усіх організацій чи підприємств. До того ж там не завжди знають про сам процес ліквідації орга­нізації чи підприємства.

– За законом державний реєстратор при ліквідації підприємства зобов’язаний отримати довідку від архівної установи про місце зберігання документів особового складу. Раніше йому було досить мати довідку про те, що документи на зберігання не передані. Тепер цього недостатньо. Нині слід упорядкувати документи, що стосуються працівників, і визначити місце їх подальшого збері­гання. Щоб жодна ліквідація не могла пройти без того, аби не знати, в якому стані і де зберігаються документи, – каже Галина Плахотнюк.

Із 2000 року в Україні для призначення пенсій використовуються дані персоніфікованого обліку. Він значно спрощує сам процес підготовки документів, які потрібні для нарахування пенсій. Адже майбутньому пенсіонерові не потрібно буде збирати довідки від підприємств, де він працював протягом своєї трудової діяльності. Всі ці дані зберігаються на персональній електронній картці.

То для людей, які працювали до цього часу, проблема збереження інформації про стаж та заробіток протягом усієї трудової діяльності буде актуальною ще два з половиною роки. Як повідомили нам у головному управлінні Пенсійного фонду в області, з січня 2016 року до уваги при нарахуванні пенсії братимуть дані про зарплату тільки персоні­фікованого обліку. Тому питання створення трудового архіву, яке нині стоїть дуже гостро, невдовзі відпаде. Але це буде колись, а якщо не сьогодні-завтра ліквідуються «Газотрон»,  радіозавод та інші колишні великі підприємства, які нині ледь животіють, куди подінуться справи тисяч їх працівників, які заробляли там стаж десятки років? Що буде з їхнім пенсійним забезпеченням?

Марина ФУРС

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
4 + 0 =
More information?

Шість підказок про наші біди і відступництво від Бога

... Далі

І відкрилася правда, куди вели Україну всі наші вожді

 

... Далі

Опитування

Який спосіб ви вважаєте найкращим для управління багатоквартирним будинком?