Архів новин

Пон
Втр
Срд
Чтв
Птн
Суб
Нед
1
2
3
4
5
6
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
 
Січень 2013
 

Європейський вибір княгині Марії | Газета 7 Днів

Європейський вибір княгині Марії

24.01.2013 00:00
Переглядів:528

Пам’ятник у центрі Рівного фіксує важливу мить в його історії – Марія Несвіцька-Рівненська демонструє королівську грамоту, якою недавньому селу надано магдебурзьке право. Із цього часу – 1492 року – і набуло Рівне статусу міста. Інколи дехто з перехожих зупиняється, вдивляється у витворений уявою скульптора владний образ жінки…

Хто вона і чим уславилась, знає кожен рівнянин. А от чи всі можуть перенестися подумки в ту епоху, в якій жила і діяла княгиня? Що люди знають про її найближче оточення, про її родину?

Щоб відповісти на ці та інші запитання, треба заглянути в глибину ХІV століття, коли у створеній князем Романом Мстиславичем Галицько-Волинській державі, яка проіснувала 150 років, зійшла з політичної арени династія Рюриковичів і її заступили нові володарі – нащадки великого литовського князя Гедиміна та його сина Ольгерда. Вони приймали православ’я, слов’янізувалися, а в нашому краї – «волинщилися», тож в одній супрязі з ними князі Острозькі, потомки Данила Галицького, розбудовували вже зовсім іншу державу – Велике князівство Литовське.

У Гедиміна було 7 синів, в Ольгерда – 12, серед них Ягайло, король Польщі, і Дмитро Корибут. Від цього Корибута й пішов рід Несвіцьких: Федько Несвіцький, подільський староста і кременецький намісник (помер 1442 р.), його сини Юрій (п. 1467 р.) і Василь (п. до 1463 р.). Тут доречно буде нагадати, що Юрій володів обома Житинами, Заборолем, Козлином і Олександрією, яка тоді звалася то Першків Міст, то Першкова.

Василь Федькович мав трьох синів: Василя, Солтана (Семена ІІ) і Семена. Цей останній і є тим Семеном Васильовичем Несвіцьким, який 23 грудня 1461 року купив Рівне в луцького землевласника Івашка Дичка. Безперечно, поселення це було великим, бо ж мало присілки і продавалося разом із ними, з полями, сіножатями і дібровами, з лісами і бортними землями, зі ставами і ставищами, з ріками і з бобровими гонами, з митом. Акт купівлі-продажу було вчинено в Луцьку, купчу грамоту підписали дев’ять свідків – волинських високопосадовців, «а про лєпшую справедливость і печать свою приложилесми».

Після смерті в 1452 році волинського князя Свидригайла Ольгердовича Волинь була поділена на три староства: Володимирське, Луцьке і Крем’янецьке. Намісником великого литовського князя на Крем’янеччині до останніх днів свого життя (п. 1481 р.) був «наш» Семен Васильович.

Тут виділяю слово «наш», бо тоді дуже популярним було ім’я Семен, чого не скажеш про нинішній час. Рід Несвіцьких мав п’ятьох Семенів Васильовичів. Троє синів Василя Васильовича Несвіцького іменувалися так: Семен Старший, Семен Середній і Семен Молодший. Дядьком цих Семенів був також Семен – син Юрія Несвіцького. Навіть ярмарковий день у Рівному було призначено на свято Семена стовпника.

Що ж до Анастасії, то це ім’я колись було так само в моді, як і тепер: кожен княжий рід мав своїх Анастасій.

А чому в Несвіцьких таке прізвище? Та тому, що до Федора Корибутовича від острожецького князя Івана Головні перейшло село Несвіч під Луцьком (нині тут аеропорт) і він зробив його своєю резиденцією.

Деякі автори помилково відносять до Несвіцьких учасників битви 1223 року з монголо-татарами на річці Калці Юрія Несвізького та його сина Ярослава. Але ці князі не литовського походження, вони Рюриковичі і княжили у Несвіжі, що біля Мінська. Тож «нашим» Несвіцьким вони не рідня, зате ріднею того ж Семена Васильовича Несвіцького були королі Польщі, нащадки Ягайла: Казимир доводився двоюрідним братом його дідові Федькові, а Ян-Ольбрахт, Олександр і Сигізмунд – троюрідними братами його батькові.

Поріднився Семен Несвіцький із луцьким старостою, блискучим полководцем  Семеном Юрійовичем Гольшанським – віддав за нього свою дочку Анастасію. Не буде зайвим сказати, що князь Гольшанський, у якого теж литовські корені, мав внучату племінницю Анастасію Гольшанську-Заславську – ту саму, яка звеліла перекласти Святе Письмо «мовою народу нашого», завдяки чому з’явилося на світ Пересопницьке Євангеліє. Молодшу Анастасіїну сестру Юліанію за її гідне життя і добродійність православна церква зачислила до святих. Уславилась і тітка Семена Гольшанського Софія, і не тільки тим, що була першою красунею у князівстві Литовському і королевою – дружиною Ягайла і матір’ю королів Володислава та Казимира – її стараннями перекладено Біблію польською мовою.

У дочки Несвіцьких Анастасії та їхнього зятя Гольшанського народилася донька Ганна-Тетяна, яка стала дружиною великого литовського гетьмана (тобто міністра оборони) Костянтина Івановича Острозького і мала від нього сина Іллю. А дочкою Іллі (а отже, праправнучкою Семена і Марії Несвіцьких) була знаменита Гальшка Острозька. На ній згас рід рівненських Несвіцьких.

На долю княгині Марії випали тяжкі випробування. Овдовівши після двадцяти років подружнього життя, вона опинилася сам на сам з реаліями того часу. А вони були жорстокі: татарські набіги, які в той час посилилися, стали постійними, спустошували край і тримали людей у напрузі, в очікуванні лиха.

Отож не до сидіння на троні було тоді княгині Марії: Волинь покривалась оборонними замками, і Марія, відвідавши в Клевані Семенових родичів Чарторийських, які вже змурували тут потужну твердиню, перебралась у Городок, що дістався її чоловікові від брата Солтана, взялася за спорудження дерев’яного замку в Рівному. Одночасно із замком поставав і храм Воскресіння Христового. А ще ж була купа господарських справ. Вона, хоч і вдова, теж повинна була поставляти воїнів до війська. Автор відомого багатьом читачам «Историко-статистического описания церквей…» (1888 р.) М. Теодорович не без захоплення пише, що Марія ні на кого не покладалася – самочинно розпоряджалась у своїх обширних маєтностях, бо ж крім Рівного їй перейшли від чоловіка Квасилів, Корнин, Колоденка та 16 інших сіл з усіма угіддями. А тут ще згорів замок, і треба було будувати новий…

Утвердившись у Рівному, розмістивши у відбудованому замку свою резиденцію, Марія почала іменуватися княжною Рівненською.

Т. Стецький у виданій 115 років тому книзі «З бору і степу» сказав так: «Княжна Марія є одним із найкращих характерних типів своєї епохи. Симпатична її постать славно рисується на тлі волинських подій кінця ХV століття… Побожна, владна, незважаючи на своє вдівство, уміла володіти великими маєтками».

Пережила вона і родинну драму: 1503 року загинув її зять Семен Гольшанський, а 1516-го померла дочка Анастасія. А тут ще знайшлися заздрісники – троє братів-сусідів Дзевшиців на тій підставі, що князь Семен купив вісім сіл до одруження з Марією, затіяли судову тяганину, навіть турбували скаргами короля. Та Марія відстояла свої права, і король Сигізмунд визнав претензії позивачів необґрунтованими, дозволивши княгині володіти всім тим, що їй дісталося від чоловіка.

На завершення розповіді про фундаторку Рівного згадаймо її родовідні корені. Рівненський драматург Іван Білоус дослідив, що походить вона зі знатного аристократичного роду, її батько – Олізар Шилович, володимирський і луцький староста, маршалок Волинської землі. Маріїн дід Гаврило був одним із найближчих радних князя Свидригайла. Шиловичі належали до роду Кірдеїв, основником якого був один із перекопських володарів, який перейшов на службу до галицьких князів.

На схилі літ княгиня Марія доручила управляти своїми маєтностями внучці Ганні-Тетяні, а сама зайнялася благодійністю: допомагала убогим, робила великі пожертви церквам, Києво-Печерській лаврі. У Городку, подарованому лаврі, засновано монастир і резиденцію митрополитів.

Померла княгиня Марія 1518 року. Король Сигізмунд видав привілей, яким усі її маєтності (невдовзі вони стали зватися Ровенщизною) визнав власністю князя К. Острозького – чоловіка Ганни-Тетяни. Через три роки помирає і вона, а ще через дев’ять років не стало і князя Костянтина. Обоє вони поховані в Києво-Печерській лаврі.

Тогочасне історичне тло певною мірою відображають графічні роботи художників Василя Лопати і Леоніда Форсюка та фрагменти «Короткого Київського літопису».

Тогочасне історичне тло певною мірою відображають графічні роботи художників Василя Лопати і Леоніда Форсюка та фрагменти «Короткого Київського літопису».

Останнім часом княгиню Марію почали називати першим мером Рівного. Зрозумілим є бажання возвеличити цю діяльну жінку, яка майже 40 років свого життя присвятила розбудові міста. Але чи варто при цьому послуговуватися сучасною термінологією? Адже 520 років тому не було у нас ніяких мерів. Та й тепер їх немає. (Хоч-не-хоч, а мушу тут сказати, що в ту далеку пору вже згадуване моє родинне село Козлин, яке належало до володінь Острозьких, теж було містом, керувалося магдебурзьким правом, а очільником міста був бурмістр Іван Книш). Марія була володаркою Рівного, могла його продати, подарувати, дати в заставу…

Але вона знала про європейські порядки, про переваги самоврядування в піднесенні міського життя, тому відразу взялася добувати для Рівного магдебургію. І добилася свого в короткий строк. Навіть Київ ще не мав магдебурзького права, а Рівне вже жило за його цивілізованими нормами.

Цим своїм вчинком княгиня розкріпачила людський дух, давши знати всім: віднині ви не просто населення, ви – спільнота, міська громада; думайте, мрійте, проявляйте ініціативу, плануйте і втілюйте свої задуми в життя. Майте керівниками тих, кого вважаєте найбільш достойними.

Тож результат не забарився – городяни утворили магістрат, суд. Набули розвитку торгівля і ремесла. Виникли цехи ткачів, кравців, теслярів, кушнірів, ковалів, кожум’як, пекарів. Їх очолили цехмістри. Представники цих професій жили на своїх окремих вулицях. Цехи були самоуправними громадами із власними статутами, судами. Вони мали свої свята, свою символіку. Усі питання життя і праці члени цехів обговорювали на загальних зборах, а цехове керівництво стежило за якістю виробів.

Німецьке слово «ярмарок» відтоді ввійшло в мову рівнян, бо Марія виклопотала у короля дозвіл на влаштування у вересні щорічних торгів, а в міській топонімії з’явиться назва Венеція.

П’ятсот років тому, під завісу середньовіччя, село на болотистій рівнині стало тогочасним зразковим містом, давши назву цілому краєві – Ровенщизна, Рівненщина. І вражає цей феномен щонайбільше тим, що витворила його жінка.

 «В літо 1491 приходіша татарове заволжскиі… десят тисящ, много зла сотвориша у Волинской землі…» Але князь Семен Юрійович Гольшанський відбив напад, «полон одполониша», він поклав трупом 8 тисяч татар. А через 4 роки вже татари перекопські прийшли на Волинь «і мало не добиша град Корца», але й тут Семен Юрійович вийшов переможцем.

«В літо 1496 приходіша в Волинскую землю синове перекопского царя Мен Кгирея со всею ордою і много зла сотвориша… І обогнаша князя Семена Юр’євича і пана Василя Хрептовича, намісника володимерского, і князя Константина Острожского і всіх волинцов в граді Ровном». Тоді нападники спалили місто, але замок взяти не змогли, тож відступили, отримавши викуп. А 2 березня 1497 року «приходіша татарове с турки у Волинскую землю», та зібралися Михайло і Костянтин Острозькі «і ізбише іх всіх до конца».

Але успіх приходив не завжди, розбійницькі ватаги кримців досить часто безкарно поверталися «во своя сі» з награбованим, із полоняниками, серед яких опинився й далекий родич Марії. Щоправда, йому пощастило: після муштри в загоні яничарів Роксолана-Анастасія, фільм про яку нині демонструється на телеканалі «1 + 1», взяла його до свого двору.

Тієї лихої пори Литва, хоч і була зв’язана з Польщею Кревською унією, не могла забезпечити військову перевагу на своїх південних рубежах, бо відбивалася від зазіхань північного сусіда. Одного разу К. Острозький змушений був вирушити з 30-тисячним військом назустріч 80-тисячній силі московського князя Василія ІІІ (батька Івана Грозного). І переміг, взявши в полон усіх московських воєвод.

Микола КАМІНСЬКИЙ,
заступник голови обласної організації Національної спілки краєзнавців

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
1 + 3 =
More information?

Шість підказок про наші біди і відступництво від Бога

... Далі

І відкрилася правда, куди вели Україну всі наші вожді

 

... Далі

Опитування

Який спосіб ви вважаєте найкращим для управління багатоквартирним будинком?