Архів новин

У мами – діти, у тата – любов | Газета 7 Днів

У мами – діти, у тата – любов

24.03.2016 10:55
Переглядів:224

Людина – не річ, але про Віктора Потапчука, батька трьох дітей, кажуть саме як про річ. Що його забрала з сім’ї кума. Наче сам він взагалі ні при чому. Кума прийшла та забрала, наче щось таке, що не має власної волі і власної думки.

Діло було так. Сьогодні ввечері справляли день народження старшої доньки Потапчуків Лариси. Звичайно, Ларисина хрещена Наталка була тут як тут – з подарунком, букетом і тостом «Рости здорова і слухайся тата й маму». А завтра тато зібрав свої речі у той великий чемодан, з яким Потапчуки завжди їздили на море, і пішов з дому до доччиної хрещеної мами, а своєї куми Наталки. Іти довелось недалеко – всього лише піднятися східцями, бо кума жила і досі живе, але вже не сама, а з кумом, на два поверхи вище – прямо над Потапчуками. Віктор сказав, що він далі так жити не може, як жив. Що до Ольги він охолов, а Наталку любить.

Сльози і соплі

Вічно заклопотана проблемами свого багатоликого сімейства, Ольга Потапчучка від цієї неймовірної новини впала у ступор. Вона не могла повірити, що це сталося з нею і її дітьми. Ольга була настільки впевнена у тім, що чоловік має до їхніх трьох дітей такі ж почуття, як і вона сама, і що він нізащо не може їх покинути, що спочатку сприйняла його втечу з сім’ї як жарт. Пожартує і прийде. Він і прийшов того ж вечора, але тільки для того, щоб забрати з балкона свій ящик з інструментами. «Доброзичлива» сусідка з п’ятого поверху розповіла, що Наталка купила шафу, то Віктор її складає і встановлює – для себе і своїх речей. Обживається, значить, на новому місці.

Сказати, що Ольга плакала, – це нічого не сказати. Вона ревіла, вона скавуліла, як побита собака, вона розмазувала по лицю сльози і соплі, що аж від солоних потоків понатирала на лиці багрові рубці. Вона не варила їсти і не прибирала, не прала і не заплітала своїм дівчаткам коси, не застилала ліжка, не перевіряла дітям щоденники та не робила з ними уроки. Ольга тільки страждала. Вона вважала, що все пропало. Що без Віктора вони не проживуть, бо це ж він з його зарплатою утримував сім’ю, а вона сама нічого не значить, то нічого не зможе.

Діти, дивлячись на маму, страждали й собі. Лариса й Діма сяк-так збиралися зранку і самі йшли до школи. А Віруня перестала ходити до садочка. Бо мама через свої страждання забула, що її треба туди водити. Бачачи, як мама страждає, дитина забивалася в куток і там тихенько попискувала, наче боязке кошеня. Наплакавшись, Віруня засинала під письмовим столом поміж своїх ляльок, а прокинувшись, плакала знов – від страху, від голоду, за татом і від жалю до мами.

Привів маму до тями дільничний міліціонер. Його привів додому Діма, якому здалося, що найкращий спосіб вийти з цього становища – поскаржитись до міліції. Міліціонер оцінив ситуацію, пішов геть, але скоро повернувся і привів із собою жінку-психолога з управління у справах сім’ї і молоді. Жінка сказала, що сім’я – кризова, і стала заповняти якісь папери. Лариса заплакала, бо вирішила, що їх тепер заберуть в інтернат. Услід за нею заревіли перелякані Діма і Віруня. Для Ольги ситуація послужила холодним душем. Вперше з часу Вікторової зради вона отямилась і прислухалась до того, що діється навколо. Психолог говорила їй прості і розумні речі. Про жіночу гідність. Про дітей, які в неї є, а у Віктора їх нема. Отже, вона, Ольга, щаслива, бо в неї аж троє он яких гарних і розумних діток. Подумати лише: Дімі всього вісім років, а він додумався, як рятувати маму, і не побоявся сам піти до міліції.

Сам пішов – хай сам страждає

Жінка-психолог наступного дня привела до квартири Потапчуків свою колегу, і вони втрьох написали план, як Ользі жити далі. Ольга слухала, і їй ставало соромно за свою паніку. Подумаєш, чоловік пішов. Сам пішов, то сам нехай і страждає. Бо ж найкраще з того, що в них було, залишилося з нею – їхні діти.

До Ольги повернувся здоровий глузд, до квартири – порядок, до кухні – смачні запахи.

Спочатку було трохи лячно виходити до під’їзду: Ольга не уявляла, як зустрінеться з Віктором. Але діти проявили у цих стосунках такий твердий характер і таку непохитну солідарність з мамою, вони так вперто ігнорували батькові намагання задобрити їх і так демонстративно підтримували маму, що вона зрештою сказала собі: «Хай він боїться зустрітися зі мною. А мені боятися нічого!»

Два в одному: день народження плюс річниця зради

Я потрапила до їхньої сім’ї у супроводі все тієї ж жінки-психолога рівно через три роки після батькової зради. У Лариси, як і в ту фатальну дату, був день народження. («У нас тепер завжди у мій день народження буде згадуватись і річниця з того часу, як нас покинув тато», – сказала дівчинка без суму, просто констатуючи факт). Серед запрошених цього дня не було ні батька, ні хрещеної.

До дівчинки прийшла двоюрідна сестра-перукарка, щоб зробити їй подарунок – перший у Ларисиному житті манікюр. Обидві схилили голови над коробкою з лаками, підбираючи підхожий колір. Ми не стали їм заважати й пішли на кухню. Там Ольга тим часом перемазувала кремом коржі аж двох тортів, бо до дівчинки пообіцяв нагрянути на день народження весь клас. Діма й Віруня крутилися тут же, з нетерпінням чекаючи, доки мама віддасть їм облизати каструльки з-під крему та глазурі. Щойно отримавши їх, діти взялися дружно вишкрябувати ложками залишки солодощів.

Ольга ж, викладаючи на верхівках тортів фруктово-ягідні букети, коротко розповіла мені, як проминули для неї ці три роки без чоловіка. Бог послав їй такі непрості випробування, що, долаючи їх, жінка геть зовсім забула шкодувати себе, нещасну. Їй було не до того. Бо треба було рятувати дітей. 

У Лариси грип дав ускладнення на вухо. Дитину замучили отити, їй робили прокол за проколом, щоб випустити гній, який набирався в середньому вусі, що аж Лариса втратила слух. Ольга назвала адреси, куди їздила зі старшою дочкою, та способи, до яких вони вдавалися, щоб повернути слух, і я диву давалася, скільки ж це треба було наполегливості, віри і терпіння. Але результату вони добились. Ольга послала сина в дитячу, щоб приніс і показав мені папку з грамотами. Діма притьмом приніс її і з гордістю розгорнув: зверху красувалась дуже важлива нагорода – грамота засвідчувала, що Лариса Потапчук має гран-прі конкурсу «Голос школи».

Дімі не терпілось перегорнути цю сторінку, і я скоро зрозуміла чому. Адже під Ларисиною грамотою, акуратно вкладені у прозорі файлики, красувалися власні Дмитрикові дипломи. Дімі їх навручали на змаганнях різних рівнів, аж до обласного, з боксу: за треті, другі і навіть перші місця.

Дімина історія подолання була не менш епохальною, ніж Ларисина. Мама і тьотя-психолог Жанна, яка теж доклала руки до цієї перемоги, розповіли, що за ці три роки хлопець з боязкого хлюпика, якого ображали всі хлопці у дворі, перетворився на впевненого у собі підлітка. Тепер уже не він шукає захисту в старшої сестри, як колись бувало, а сам стає на захист обох сестричок, якщо хтось із дворової шпани наважиться їх зачепити. Мама сама відвела його на бокс. І хоч її серце обливалося кров’ю від перших Діминих поразок і розчарувань, та саме вона вселила в нього переконання, що всі боксери починають з того, що бувають биті. Що настане час, коли він поб’є. Скільки було сліз, синяків, була навіть операція (довелось поправляти зламаний ніс)! Двічі Діма покидав бокс. А мама йшла до тренера і з його допомогою повертала сина на ринг.

Я ще вислухала цілу оду про тренера, який не просто навчив хлопчика боксувати, а й виховав у Дімі чоловічі якості. А потім про те, що Діма зумів довести батькові, що він не хлюпик, не тютя і не дівчур, як завжди дражнив його тато. Всупереч цим зневажливим характеристикам Діма став справжньою опорою для мами і двох сестричок. Тепер він любить повторювати їм: «Не треба вам братися за нежіночу роботу. У вас же є вдома мужчина».

Коли з Вірунею трапилося лихо, то саме Діма був поруч і врятував сестричку. А трапилося ось що. Віруня впала з дерева, коли вони вдвох з братом обривали вишні. І впала так невдало, що проштрикнула собі підборіддя залізним штирем, який стирчав з паркана під вишнею. Діма зняв її з того штиря, обробив рану, виливши на Віруню пляшку йоду, і викликав швидку. Мама дізналася про все, коли дірку в підборідді вже зашили. 

З Вірунею взагалі часто трапляються якісь нещастя. Вона їх наче притягує. У перший клас всі діти йшли, як діти, а Віруня – на милицях, бо, граючи в хованки, додумалась стрибнути з вікна другого поверху і зламала ногу. А то в неї портфель упав у річку, і всі підручники були б пропали, якби Діма не скочив у воду і не наздогнав той портфель, який течія встигла віднести далеко.

Хто без кого нуль?

Диво дивне: слухаючи про таку силу-силенну різних нещасть, я бачила перед собою щасливу й успішну сім’ю. Лариса – вокальна зірка на всю округу та улюблениця не тільки класу, а й школи. Діма – чемпіон з боксу. А Віруню після двох місяців навчання в першому класі перевели одразу до другого, бо вона, будучи постійним слухачем і глядачем старших брата і сестри, коли ті виконували домашні завдання, пішла до школи вже з солідним запасом знань. Вона й другий клас могла б перестрибнути, але вчителі так далеко піти не наважились.

Але найбільша метаморфоза за ці три роки відбулась із самою Ольгою. Вона, по-перше, схудла і стала така ж струнка, як була до заміжжя. Повнота була колись причиною постійних докорів чоловіка, який називав Ольгу то коровою, то поросною кабанихою, то мішком з картоплею. Тепер же вона часто чує на свою адресу звертання «дівчино». Вона не просто знайшла роботу і зуміла забезпечувати свою сім’ю, а й створила свій невеликий, зате стабільний бізнес. Вона усвідомлює, що завдячує цим саме тій обставині, що її покинув Віктор. «Якби він не пішов від нас, то я б досі була домогосподаркою, – визнає вона. – Він же мені завжди казав, що я без нього нуль. Тепер його слова повернулися проти нього. Це він без нас – нуль».

А й справді, двома поверхами вище справи кепські. Бізнес Віктора лопнув, то він не має стабільних заробітків. Дружина-кума Наталка його за це пиляє. Дітей у новому шлюбі у Віктора не вийшло, а його діти від першого шлюбу вперто тримають щодо батька бойкот.

Колишні чоловік і дружина наче помінялися місцями, але Ольга з цього приводу не зловтішається. «Знаєте, що я зрозуміла за ці роки? – сказала вона мені. – Що кожен має те, що він заслужив».

 

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
12 + 5 =
More information?

Опитування

Який спосіб ви вважаєте найкращим для управління багатоквартирним будинком?