Жінка, яка зателефонувала до реакції з Луцька відрекомендувалась Вірою та розповіла, що з Андрієм Костянтиновичем трапилась біла, він потрапив у лікарню. За її словами, йому там не приділяють гідної уваги і перебуває ветеран у палаті, де семеро пацієнтів. Нібито її матері розповів про це син ветерана, Віктор Моїсеєнко. Кореспондент газети вирішила відвідати ветерана, аби на власні очі побачити жахливі умови і неуважне ставлення до ветерана, про які розповіла наша дозвонювачка.

Ім’я Андрія Моїсеєнка знайоме багатьом рівнянам. Він єдиний визволитель Рівного, який нині живе у нашому місті. Востаннє я бачила ветерана в лютому цього року на урочистостях з нагоди 72-ї річниці визволення Рівного від фашистських загарбників. Попри свій поважний вік – 92 роки, тоді він самостійно, опираюсь на палицю, приїхав на «Дубенське» кладовище, жартував та бажав усім миру. А нині, напередодні Дня Перемоги, лежить прикутий до лікарняного ліжка.

Зайшовши в палату, я побачила там чотири ліжка, а не сім, як нам розповідали, гарно відремонтовану палату. Андрій Костянтинович життєрадісно посміхався, розповідав про минуле. Його думки, щоправда губляться, і він забуває події, не знає, як опинився в лікарні, хто його туди привіз. Але добре пам’ятає, що незабаром 9 травня і він вперше не піде на парад.

Розповів про сина, який приїхав з Владивостока (Росія). Каже, що не хоче їхати з ним, бо народився в Україні, в Україні хоче й померти. На запитання, де саме він народився, відповідає, що у Краснодарському краї, який вважає Україною.

Медики відгукуються про Андрія Костянтиновича з повагою, намагаються допомогти ветерану, чим можуть. За прогнозами лікарів, перелом зростатиметься ще близько двох місяців.

Ми поговорили з адміністрацією лікарні і дізналися, що лікування ветерана взяв під особистий контроль міський голова Рівного Володимир Хомко. Він запланував 6 травня провідати визволителя Рівного, на якого чекає приємний сюрприз. Отже, бажаємо Андрію Костянтиновичу набиратися сил і очікувати на обіцяний сюрприз від міського голови.

Завідувач травматологічного відділення Рівненської центральної міської лікарні Валентин Нарсія:

– Пацієнт потрапив до нас 9 квітня. У нього перелом стегнової кістки з невеликим зміщенням. Але біда не тільки в цьому. Людина дожила до поважного віку і вже не зовсім чітко орієнтується в просторі, даються взнаки вікові моменти. Враховуючи його психологічний стан та загальне здоров’я, є протипоказання для оперативного лікування. Надзвичайно великий ризик оперувати. Невідомо, чи знімемо ми його з операційного стола живим. Та й є ризик ускладнень від післяопераційного лікування. Він може сам собі нашкодити. Адже раз уже розібрав витяг, який був накладений на нозі, вночі витягнув спицю з п’ятки.

Було два консиліуми. Попереднього його готували до операції, але після аналізів і проведених обстежень ми вирішили утримались від операції. Перелом зростеться і без оперативного втручання. Проте він може зростися в неправильному положенні, тоді дідусь буде ходити накульгуючи.

Всі ліки, призначені ветерану, надає лікарня. Персонал за дідусем доглядає.

Син ветерана, Віктор Моїсеєнко:

– Претензій до лікарні у мене немає. Щодо лікарняних умов, то вони звичайні, частину ліків дають, а деякі купую і я. Єдина проблема у мене – з оформленням документів. Бо міста я не знаю, а потрібно зібрати багато довідок. Батькові потрібен постійний догляд, а я маю повертатися додому у Владивосток. Тому хочу оформити батька у Здолбунівський будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів. Я туди їздив, подивився, що умови гарні, поспілкувався з директором закладу.

Невістка Андрія Моїсеєнка, дружина його покійного сина, Надія:

– В лікарні дають ліки, які в них є, інші ми самі купуємо. За ним лікарі гарно доглядають. Йому подобається, що з ним у палаті є ще люди. Навіть міський голова Рівного турбується про нього, дзвонив до головного лікаря, коли Андрій Костянтинович потрапив у лікарню.

Член громадської організації Рада ветеранів «Центральне» Марія Хмелькова:

– Ми дізналися про те, що трапилося з Андрієм Костянтиновичем, від його сусіда, який нам подзвонив. Голова нашої організації Володимир Карась постійно цікавиться його здоров’ям, ми ходили його відвідувати в лікарню. У Рівному жили тільки двоє ветеранів – визволителів нашого міста. А тепер залишився один – Андрій Моїсеєнко. Двадцятого квітня ми попрощалися з ветераном Вірою Михайлівною Болоніною. Вона померла за декілька днів до свого 93-ліття.

Жителька Луцька Віра, яка телефонувала у редакцію тижневика «7 днів»:

 – Про ситуацію з ветераном Андрієм Моїсеєнком мені розповіла моя мама, вона однокласниця Віктора Моїсеєнка. Я не могла стояти осторонь, подзвонила до вас у редакцію і переказала слова своєї мами. Також дзвонила у Рівненський обласний військкомат. Просто я вважаю, що до таких людей потрібно ставитися з повагою.