«А ти пиши!» Так сказав шахтар, який потрапив у той же ЛНР-івський підвал, що й український полонений Валерій Макеєв | Газета 7 Днів
«А ти пиши!» Так сказав шахтар, який потрапив у той же ЛНР-івський підвал, що й український полонений Валерій Макеєв
У цьому підвалі тримали різних людей. Українських полонених та росіян, цивільних та ополченців так званої ЛНР, які проштрафилися… Саме про тих, з ким познайомився у полоні бойовиків, та про свою книгу «100 днів полону, або позивний 911» розповідав волонтер та правозахисник з Черкас Валерій Макеєв, який днями завітав до Рівного.
Валерій потрапив у полон до луганських бойовиків разом із трьома журналістами. 16 серпня 2014 року їх зупинили із криками «Аллах акбар» люди з неконтрольованого загону бойовиків. Валерій Макеєв з самого початку бойових дій допомагав військовим не лише доправляти зібрану черкаськими волонтерами допомогу на передову, але й визволяти тих, кто потрапв у полон. Тож і того разу їхали забирати українських полонених, яких пообіцяли випустити в обмін на відзняті для телебачення «картинки».
Знімальна група каналу «112 Україна» та харківський журналіст Роман Черемський на автівці Валерія Макеєва прямували в Краснодон. Саме там вони мали відповідні домовленості з комендатурою. Однак коли до місця призначення залишалося кілометрів сорок, на блок-посту їх затримали. Речі й автівку відібрали, а Валерія Макеєва, Романа Черемського, Ганну Іваненко та Назара Зоценка кинули в підвал. Телевізійників відпустили за кілька тижнів, а ось Валерій Макеєв пробув у полоні 100 днів. Роману пощастило ще менше, то вже Валерій, коли був звільнений, допомагав товаришу вибратися з полону.
На презентації своєї книги Валерій розповідав скоріше не про те, що можна прочитати у книзі, а про ті моменти які не потрапили на її сторінки. Розповів, що аби трохи відволіктися від поганих думок, писав вірші. Складав їх і про своїх «співкамерників». Одного разу кинули до них у підвал шахтаря. Він обдивився навколо та й питає у Валерія: «Це ти поет?.» Протягнув йому блокнот та ручку і сказав: «А ти пиши! Ми про тебе там всі знаємо…». Тож писав, писав щоб вижити, і вижив.
Через декілька місяців після звільнення Валерій знову взяв ручку, щоб написати про те, що є інший світ. Він існує там, у катівнях так званих ЛНР і ДНР… Світ змінився і для Валерія, багато чого він переоцінив і зовсім по-іншому став сприймати життя… Декілька рядків з його книги «100 днів полону, або позивний 911», які дуже хочеться процитувати: «Так. Щось у мені змінилося. Можу підтвердити це й через три місяці після повернення з полону, коли пишу ці рядки. Ні, я не зрозумів, просто відчув, що всі ми дуже маленькі перед Богом, і всілякі намагання знайти місце під сонцем – від лукавого. Я переконався, що жити треба набагато простіше, аскетичніше. Жити з любов’ю. Адже нічого з собою, окрім відповідей за вчинене, не заберемо. Все так просто… Просто люби, працюй, шануй насамперед батька та матір, близьких та рідних, далеких та невідомих, і… ворогів своїх. Дивна річ. Після повернення з полону в мене не виникла жадоба помсти до катів, а навпаки – з’явилося відчуття вдячності до тих, хто проявляв людяність і певними діями підтримував у час одного із найважчих періодів мого життя…»
А ще через деякий час з’явилася на світ нова книжка, яку до речі Валерій написав за 9 днів. Назвав він її «Привиди Президента». Розповідь про чотирьох добровольців з «Айдару», які проривалися до 32 блокпосту щоб допомогти, а потрапили самі у полон. В передмові до неї Валерій написав: «Я боюся забути. Для мене очевидно, що ми впевненню забуваємо, навіть не пізнавши…». Але це вже зовсім інша історія.
«Головне – не забувати. Головне – пам’ятати», - наголошує Валерій Макеєв, правозахисник, волонтер, журналіст, музикант...
7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.
