Архів новин

Пон
Втр
Срд
Чтв
Птн
Суб
Нед
 
Квітень 2018
 

Суд за квартиру був у квартирі | Газета 7 Днів

Суд за квартиру був у квартирі

26.04.2018 10:39
Переглядів:823

Ситуація типова, бо практично в кожній родині доживає віку якийсь одинокий родич. Він має житло і майно, зате не має спадкоємців. Серед дво-троюрідних племінників, братів, сестер та онуків є купа охочих отримати спадок від одинокого далекого родича, зате мінімум бажання доглянути його до смерті. За таких-от умов і виникають договори довічного утримання з чужими людьми.

Довічне утримання: одним квартира – іншим гроші

У цієї медалі є два боки. Стара людина, укладаючи такий договір, наче продає свою квартиру наперед. Гроші-бо їй потрібні тепер, а не після смерті. Мабуть, мало хто, домовляючись про ті гроші, думає, що настане день, коли з них не буде жодної користі. Бо, коли тобі відмовлять ноги чи щось інше і ти станеш безпомічним, гроші в холодильник не покладеш і суп із них не звариш. У такий час краще мати поряд надійну людину з рідні, яка догляне тебе не за гроші, а за совість. Бо ти для неї – добра тітка чи добрий дядько, що обрав її у спадкоємці.

Інший бік – та рідна людина мусить бути рідна не тільки по крові, а й по совісті та діяти за правилом: любиш кататися – люби й саночки возити. Тобто хочеш отримати квартиру – доглянь її власника, хай він тобі й сома вода на киселі. Принеси й поклади йому в холодильник харчі чи звари йому той супчик тут, на місці. 

А прийде час, то й з ложечки погодуй і памперо поміняй…

Ота ось життєва ситуація стала приводом для судових розборів, до яких наша редакція долучилася на прохання сестри рівнянки Алевтини Мар’янівни. Оце днями їй виповнився 81 рік. Старенька дуже хвора: ноги майже не тримають. Добре, що її однокімнатна геть маленька: якщо триматися за табуретку, переставляючи її за кожним кроком, Мар’янівна так-сяк ще дошкутильгає до туалету. П’ять років тому вона підписала договір довічного утримання і переписала свою квартиру на чужу людину – Надію Вулах. Взяла з неї як першу одноразову допомогу 26 тисяч гривень. На той час це було 3 тисячі 250 доларів. Старенькій також відповідно до угоди почали оплачувати комуналку та виплачувати довічне грошове утримання – 600 гривень на місяць. У 2013-му для літньої пенсіонерки то були хороші гроші – 75 доларів. Живи і радій та не турбуйся ні про що. Якби нині ті 75 доларів, то це б мало бути 

2 тисячі 100 гривень до пенсії. Та в договорі передбачено було виплачувати 600 гривень. От їх старенькій і пересилали, навіть з індексацією.

Догляд – це вже бонус

У 76 років Алевтина Мар’янівна не надто нарікала на здоров’я. Бо в договорі, який вона підписала, не згадується про догляд. А може, жінка розраховувала, що, коли виникне потреба, найме для себе доглядальницю на кошти, що виплачують за її квартиру. Бо знала: людина, яка підписала з кимось договір довічного утримання, втрачає право на отримання послуг соціального робітника, що оплачуються за бюджетні кошти.

Біда, та 600 гривень – вже далеко не ті гроші, що в 2013-му: їх вистачить хіба що раз-два сходити по продукти на базар. Проте набувач квартири Надія Вулах пішла на те, щоб із 2016 року за додатковим договором оплатити Алевтині Мар’янівні доглядальницю. Старенькій найняли одну – «забракувала». Так само – другу, третю. Четвертою у неї працювала громадська активістка Алла Рабійчук. Нарікання на її роботу стали приводом, щоб розпочати судову цивільну справу про розірвання договору довічного утримання.

Стало погано – згадалась сестра

Старенька в суд ходити не спроможна. То суд прийшов до неї у квартиру.

– Вам виплатили 26 тисяч одноразової допомоги? – запитав у пані Алевтини в ході виїзного судового засідання її адвокат.

– Якось не знаю. Ні, мабуть, – розгублено відповідає бабуся, насилу сидячи в ліжку. Помітно, що напружувати пам’ять їй вже нелегко, а пригадати вдається небагато.

– А 600 гривень щомісяця? Ви їх обліковували?

– Спочатку ще писала, а потім стала забувати. Обманювали вони мене… А у розписках я й сама не знала, що пишу.

– А картка банківська у вас є?

– Не пам’ятаю.

– А Рабійчук за вами доглядала, прибирала, готувала їжу?

– Заварювала вермішель з пакетиків і манну кашу. Підкормлювали сусіди й перехожі. Було, що я з коробочкою на вулиці стояла, старцювала. Вона мене дуже ображала, ще й штурханів давала часом. У мене вкрали велику суму грошей. А я сама собі не можу дати ради: лежу на ліжку, неходяча. Весь час була голодна, то через сусідку подзвонила до Валі, двоюрідної сестри: «Приїдь спасай мене!»

Оце то покази! Хіба могло дійти до такого при діючому договорі довічного утримання? Щоправда, у свідченнях старенької було чимало протиріч.

– Коли ви укладали договір довічного утримання, вам був потрібен догляд чи лише гроші? – спитав у позивачки-свідка представник набувача квартири Ігор Кушнарьов.

– А кому не треба гроші? Потреба була, я вставила очі, – із ноткою роздратування в голосі відповіла бабуся. – Чотири тисячі за одне око, а вісім за обидва.

Суд вивчив документи, які стосуються справи. Представник відповідача надав у підтвердження докази про виплати, які були записані в обов’язки набувачеві в договорі довічного утримання: квитанції щодо одноразової допомоги, щодо перерахування щомісячного утримання й оплати комунальних послуг. Все платилося. У чому ж справа?

Сестру шкода із липня 2016 року

Судовий позов 81-річної Алевтини Мар’янівни з ініціативою в односторонньому порядку розірвати договір був поданий після того, як влітку 2016-го до Рівного приїхала її двоюрідна сестра – 76-річна Валентина Олександрівна.

Двоюрідні раніше спілкувалися по телефону, а перед тим востаннє бачилися чотири роки тому. Тоді, розповіла нам пані Валентина, яка прийшла з цією історією до нашої газети, двоюрідна сестра про спадковий договір, хоч він тоді уже був укладений, нічого не сказала.

– У липні 2016 року сестра звернулася до мене, щоб я допомогла їй зняти кошти з рахунків у двох рівненських банках: шістнадцять тисяч, що були перераховані з організації «Пенсіон», через яку працює набувачка квартири, – розповідала Валентина Олександрівна як свідок на суді. – Я пробула в Рівному два дні і повернулася додому. А 7 серпня Алевтина подзвонила з телефону Алли Рабійчук: «Сестричко, дорогенька. Приїдь мене спасай! Сусіди мене рятують від голодної смерті, і я вже не можу витерпіти образи». Картину, що я побачила в квартирі, не можу описати: розбиті і відкриті навстіж двері, немає ручки на замку. Щоби потрапити в квартиру, звернулася до слюсаря, він плоскогубцями відчинив ті двері. Всі крани протікали. А сестра сидить обідрана на ліжку і бурмоче: «Ти щось привезла їсти?» Я заглянула у холодильник, а там – шматочок, грамів тридцять, масла і манний суп сірого кольору зі щавлем для смаку. В порожній шафці стояла тільки трилітрова банка вермішелі, і в ній повзали хробаки. Я намагалась додзвонитися до Вулах і не змогла: відповіли працівники її організації. Мені шкода сестру – нещасну, одиноку. Я з серпня 2016 року тільки й їжджу в Рівне, щоб готувати Алевтині їсти. І через те ми вирішили з нею розірвати цей кабальний договір.

«Рятуйте» чи «спасибі»?

– А ви зверталися до набувача ще до суду із пропозиціями, щоб замінити доглядальницю чи поліпшити умови договору? – питає представник відповідача у свідка-родички і (якщо суд розірве договір) потенційної спадкоємиці квартири.

– Ні, я зверталась до державних органів.

– Цей договір виконувався п’ять років. То чи пропонували ви набувачу компенсувати всі ті витрати, яких він за цей час зазнав? Там більше ніж 150 тисяч. Ви готові їх компенсувати?

– За що?! – обурилася Валентина Олександрівна.

Одна зі свідків, з боку позивачки, розказувала суду, як Алевтина Мар’янівна благала в під’їзді про допомогу з плачем і криками, як із жадібністю накинулася на булочки й зефірки, які та їй принесла. Натомість свідок, та сама доглядальниця Алла Рабійчук давала протилежні покази: що доглядала стареньку, немов рідну. І показала відео: як готує борщик, щось розповідає бабусі. У квартирі прибрано, апельсинки на столі. Ось вона в магазині закуповує продукти для бабусі: три бурячки, кіло котлет, банани, пиво, молоко, вишневий сік, чотири сирочки, морозиво. І фото. Холодильник, повний їжі. Сохнуть випрані речі. Старенькій роблять педикюр і зачіску. Є подяка, написана рукою Алевтини Мар’янівни: «Я вдячна вам за турботу про мене. Доглядальниця, яку ви мені підібрали, хороша». Виходить, догляд був.

– У договорі довічного утримання закріплено грошове забезпечення, оплата комунальних послуг, можливість проживання у своїй квартирі довічно. І позивачка отримала те, що передбачено в договорі в повному обсязі. Стосовно догляду. Представники набувача квартири пропонували Алевтині Мар’янівні та її сестрі самим знайти хорошу доглядальницю, якій заплатять за її роботу. Або ж старенькій переселитися в пансіонат із повним медичним обслуговуванням, – нагадав представник Надії Вулах. – То тут простежується майновий інтерес із боку представника позивача – сестри.

– Продовження виконування умов такого договору ставить під загрозу саме життя старенької, – наполягала її адвокат. – Є довідка лікарської комісії, що Алевтина Мар’янівна вже не здатна до самообслуговування.  Втрачається сенс усіх цих надходжень: вона не може самостійно користуватись коштами й розпорядитися ними...

Іменем України

Дві правди, дві позиції, два інтереси. Хтось має взяти на себе відповідальність за життя старенької. Хто? Це, врешті, мала вирішити суддя Наталія Кучина. Їй не позаздриш: було потрібно дотриматися закону і не забути, що в її руках останні роки, місяці чи дні людини, якій самій уже нелегко розібратися, із ким довіку буде краще.

«Суд вирішив у задоволенні позовних вимог про розірвання договору довічного утримання відмовити», – цей рядок із ухвали каже про все.

– Це рішення мені далося надто тяжко, – пояснює свою позицію суддя. – Можливо, позивачці, жінці похилого віку, воно здасться жорстким. Та в договорі все прописано чітко, і згідно з ним їй платили все, що передбачено. Розірвати такий договір закон не дозволяє, бо він виконувався.

Розумію, що зараз тих 600 гривень недостатньо. Але позивачці потрібно було зважувати всі «за» і «проти», коли вона пішла на ці умови. Адже в 2013 році стан її здоров’я ще дозволяв оцінити ситуацію критично.

Хто доглядатиме за Алевтиною Мар’янівною тепер? Як житиме вона, і хто подбає про її останні дні?

– Ми будемо виконувати договір надалі і належним чином, – запевнив представник набувача квартири після оголошення рішення суду. – Я вже двічі пропонував представниці Алевтини Мар’янівни, її двоюрідній сестрі, обміркувати умови щодо надання послуг доглядальниці, яка їх влаштує. 

Як вижити пенсіонерові?

Час подивитись на проблему глибше. Бо виникає саме це питання: як вижити одинокому пенсіонерові на жебрацьку мінімальну пенсію? Коли людина змушена роками тягнутися з останніх сил, щоб зводити кінці з кінцями, обирати поміж ліками, квартплатою та обідом. А сили вже помітно тануть, й охоплює панічний страх: «А що зі мною станеться, коли я зовсім зляжу?»

Тому рішення продати хай за безцінь, але ще за життя квартиру – єдине, що лишилося коштовним золотим уламком від молодості й часів соціалізму – здається стареньким ще не найгіршим із можливих виходів. 

І тут, немов за помахом чарівника, на горизонті одиноких людей з’являються різноманітні благодійники-«набувачі». Це можуть бути розгалужені організації, знайомі та незнайомі, сусіди й далека рідня, яка роками не цікавилась життям старенької людини. Рецепта розпізнати, хто з цих претендентів добросовісний, а хто шукає легку наживу, ніхто не дасть.

У безвиході старій людині доводиться комусь повірити: улесливим словам рідні, чи співчутливих «доброзичливців», чи глянцевій рекламі посередницької фірми. Та після солодкого сп’яніння настає похмілля. А відступати часом не виходить.

Як у даному випадку відступити Алевтині Мар’янівні? Де взяти півтораста тисяч, які у неї «вклала» фірма Надії Вулах? Може, комусь із стариків здається, що та квартира – як нерозмінний рубель із казки: нікуди не подінеться. Не сподобається бабусі чи дідусеві виконання договору довічного утримання, то квартира знову повернеться до незавбачливого господаря. Часом старі люди такі ж довірливі та наївні, як малеча…

Пряма мова

Лариса СТЕПАНЮК, директор міського територіального центру з надання соціальних послуг:

– Людина, коли вона підписала договір довічного утримання, не може претендувати на соціальну допомогу вдома. А тих, хто вже отримував таку допомогу, знімають з обслуговування в терцентрі. Так передбачено законодавством.

Олександр ЧУБАЙ, депутат міської ради, нотаріус:

 – За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їхню частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Так каже ст. 744 Цивільного кодексу України.

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
7 + 10 =
More information?

Опитування

Який спосіб ви вважаєте найкращим для управління багатоквартирним будинком?