Архів новин

Віктор СИДОРОВИЧ: Людину з’їдають монстри, яких вона створила сама | Газета 7 Днів

Віктор СИДОРОВИЧ: Людину з’їдають монстри, яких вона створила сама

03.08.2018 11:26
Переглядів:808

Якщо на Заході люди, які вийшли на пенсію, як правило, починають жити у своє задоволення, то чимало українців, дочекавшись заслуженого відпочинку, просто на очах чахнуть. Дехто таку відмінність пояснює стресовими умовами життя наших співвітчизників, які змушені коротати свій вік на мізерні соціальні подачки. Проте причина втрати літніми людьми вміння насолоджуватися життям зводиться не тільки до матеріального аспекту. У цьому переконаний рівнянин Віктор СИДОРОВИЧ, який побував у багатьох країнах світу, в тому числі у Японії, яка славиться не лише високим рівнем життя, а й довголіттям мешканців. Своїми думками і спостереженнями відомий майстер східних єдиноборств поділився з журналістом «7 днів».

– Вікторе Івановичу, на вашу думку, чому в нас люди, які ще вчора вели активне життя (ходили на роботу, брали участь у громадських заходах тощо), вийшовши на пенсію, здебільшого починають стрімко «в’янути»? 

– Щоб було легше збагнути, вдамося до аналогій. Почнемо з того, що слово «робота» походить від слова «робот». Відтак, людина, яка працює,– це той самий робот (хочете ви цього чи ні), який перебуває у процесі експлуатації. Робот, у якого скінчився термін експлуатації, вже нікому не потрібен. Відповідно він починає ржавіти, у ньому не обновлюють програми. Його просто списують і викидають на звалище.

– Тобто людей, які допрацювали до пенсії, можна порівнювати зі списаними роботами?

– Робити це не варто, бо таке порівняння може декого з літніх людей увігнати в депресію. Як на мене, їм краще пояснити: коли їхня рабська робота більше не відбирає в них час, вони повинні зайнятися своїм саморозвитком: цікавитися довколишнім світом, читати, міркувати, порівнювати, аналізувати. Як свого часу казав наш всесвітньо відомий хірург Микола Амосов? Чим активніше людина думає, тим довше вона живе. У нас пенсіонери здебільшого взагалі перестають думати. Вони просто вмощуються на лавочці у дворі й обговорюють якісь примітивні побутові проблеми. Або втуплюються в телевізор і годинами дивляться нашпиговані насильством, криміналом, агресією новини чи безглузді ток-шоу-програми. Дехто вважає, що смисл життя людини зводиться лише до того, щоб народити дітей і доглянути внуків. Але насправді це не так.

– То до чого зводиться смисл життя людини?

– Людина, як індивідуальна одиниця, створена для того, щоб самій розвиватися. Якщо вона починає жити життям внуків чи дітей, то перестає жити власним життям, що також не є шляхом розвитку.

Людина впродовж життя ставить перед собою певні цілі, які прагне досягнути. Щоб утілити їх у життя (а ці цілі розтягнуті в часі), людина витрачає енергію. Запитання: які це цілі? Якщо це ціль, сформована соціумом, то людина працює не на себе, а на соціум. Ми повинні ставити перед собою індивідуальну ціль, наприклад, спрямовану на саморозвиток. Але для більшості людей поняття саморозвитку дуже розпливчате і незрозуміле. Вони не можуть чітко збагнути, яким чином розвиватися: займатися в тренажерному залі, ходити до церкви, відвідувати театр чи ще щось? Дехто каже, що насамперед треба займатися духовністю. Але це теж надто туманне поняття. Адже досі практично ніхто не знає, що таке душа.

– Тоді яким чином людина має вдосконалюватися?

– Саморозвиток – це насамперед усвідомлення двох головних понять: хто такий Я і що таке цей світ. Йдеться про те, що французький художник Поль Гоген змалював у своїй картині «Звідки ми прийшли? Хто ми? Куди ми йдемо?». Ці питання кожен з нас повинен поставити перед собою як головні і не боятися того, що кажуть якісь там авторитети. Ми самі маємо ставати собі авторитетами і починати думати: хто ми? звідки ми? куди йдемо? Як про це дізнатися? Це можна зробити самотужки. Для цього необхідно навчитися залишатися наодинці з собою.

Соціум влаштований так, що людина боїться самотності. Тому вона робить усе, щоб поруч був ще хтось. Тоді увага спрямована не всередину самої себе, а назовні. Втім, треба, щоб було так, як написано в Євангелії від Фоми: «Той, хто зробив зовнішню сторону чаші, зробив і внутрішню». Чаша символізує внутрішній і зовнішній стани людини. Якщо на це дивитись як на єдине ціле, тоді починаєш зіставляти себе зі світом, задумуватися: чому ти світ сприймаєш саме так, а не по-іншому. Починаєш вивчати свої органи чуття, поволі усвідомлювати, що таке Я? що Я думаю? як Я думаю? що таке процес мислення взагалі?

Якщо серйозно перейнятися цими питаннями і поставити собі за мету зрозуміти це, то енергія піде правильним руслом. Бо куди спрямована увага, туди йде енергія. Якщо людина поставить собі питання «хто Я?» і почне вивчати себе, то рано чи пізно прийде до усвідомлення, що вона – це фізичне тіло з усіма процесами, які в ньому відбуваються. А ще вона – певна система, або невловима сила, яку називають розумом. Тобто людина складається з фізичного тіла і розуму. Фізичне тіло реагує на зовнішній світ. Це ми називаємо почуттями чи емоціями. А те, що людина усвідомлює, надає смислу цим почуттям. І те, що згідно з цією реакцією (рефлексією) визначає спосіб поведінки тіла в цьому світі, називається розумом. По-іншому я розум називаю універсальною матрицею.

– Як можна простіше пояснити, що таке, по-вашому, розум?

– Насамперед треба сказати, що розум – це не матеріальна сутність. Це певна віртуальна інформаційно-енергетична форма. Щоб зрозуміти, на чому базується розум, треба починати медитувати. Не боятися самотності, входити у стан «самості» (тобто свою увагу спрямовувати не назовні, а всередину самого себе. Наприклад, зосередитися на своїх думках.

Тоді людина помітить, що її розум – це свого роду голос, який промовляє певні слова. Причому ці слова промовляються твоїм внутрішнім голосом, адже рот звуків не видає. Ми це називаємо думками. Оскільки на це ніколи не звертаємо уваги, ми постійно кажемо: «Я думаю». Насправді людина не думає, а говорить. Наші думки – це наші слова. А кожне слово має своє семантичне значення, тобто певний образ. Тоді людина задасть собі питання: якщо є слово, яке несе в собі образ, значення чи функціональний зміст, то з чого тоді воно складається? Слово складається зі звуків. І коли поцікавишся, що таке звук, то з’ясуєш, що це хвильова форма. Але коли ми хочемо записати свої думки, які звучать у нашій голові (тобто звукові хвилі) і називаються фонемами, то ми їх записуємо відповідними символами, які називаємо буквами. Знову таки: ці букви з неба не впали. Вони нам надані у формі алфавіту.

Алфавіт (він у кожній мові має різну кількість букв: в англійській – 26, івриті – 22, російській – 33) – це своєрідна матриця символів, у якій кожна літера розміщена винятково у певній позиції. Наприклад, літера «о» стоїть не на початку, а «м» не в кінці. Якщо букви в алфавіті закріплені саме так, а не інакше, значить азбука – це певна система знаків-символів, які відображають вібраційно-хвильову звукову форму значень і змісту. Якщо над цим задуматися, то прийдеш саме до такого висновку, бо це цілком логічно. І це кожен може перевірити особисто.

– А й справді, все дуже цікаво.

– Далі ще цікавіше. Беретесь під кожною літерою (наприклад російського алфавіту) ставити цифри: під А – 1, Б – 2, В – 3 … Я – 33. Пишемо слова, підставляємо під буквами цифри і дивимось, якими цифровими формами це слово позначається. У багатьох випадках смислове значення слова збігається з його математичним значенням. Який висновок із цього може зробити людина, яка живе в сучасному, ХХІ столітті, у якої є комп’ютер, смартфон і т.д.? Ми маємо систему, яка заснована на цифрових і смислових формах. Це те, що ми називаємо матрицею.

Якщо в основі мислення стоїть цифрова форма, то виникає запитання: наскільки я мислю самостійно? Адже я не придумав алфавіту, ніяких цифрових форм, але ними користуюся. Коли люди між собою спілкуються, то на глибинному рівні з них випромінюються цифри. Ці цифри працюють у відповідних алгоритмах. Той, хто займається комп’ютерами, знає, що таке алгоритмічні програми. І якщо цей алгоритм створити так, щоб він був зацикленим, то всі будуть думати однаково. Бо алгоритм буде зацикленим на глибинному рівні. Тому люди будуть думати однаковими словами, розуміти однаковий смисл тощо. Отож, якщо цей алгоритм контролювати, то можна контролювати і мислення людей. Бо людина не зможе вийти за рамки цього алгоритму, якщо вона не знає іншого.

– Виходить, що доля людини закладена в матриці. Чи можна якось вийти з цієї системи?

– Поняття «важке життя» створене всередині самої людини. Коли людина вважає, що в неї важке життя, вона починає сама себе в цьому переконувати. Яким чином вона це робить? Застосовує алгоритм свого мислення. Чим більше людина буде переконувати себе в цьому, тим більше буде втрачати смисл життя. І закінчиться це тим, що людина переконає себе в тому, що їй тут, на цьому світі, просто нічого робити, відтак може навіть накласти на себе руки. Хтось змусив людину зробити це? Ніхто. Хтось змусив людину думати про те, що в неї дуже важке життя? Ніхто. Це людина зробила сама, бо вона так вирішила. Тобто ми самі визначаємо, яке у нас життя. Наприклад, безхатько не вважає, що він нещаслива людина і що в нього важке життя. Зате, якщо якусь успішну людину опустити до рівня бомжа, він впаде у відчай і, не виключено, накладе на себе руки. Але зачекайте: хіба з втратою якихось матеріальних благ закінчилося життя? Ні. Змінилося не життя, а умови його сприймання згідно з алгоритмом мислення.

– Цікаво, звідки в голові беруться страхи?

– Базова енергія сучасного суспільства, в тому числі кожної людини,– це страх. А страх, як біблійний Лукавий, якого називають князем цього світу, створює для людини на енергетичному рівні всередині людини, в полі її свідомості монстрів. Коли ці монстри, про яких ніхто з оточуючих не має жодного поняття, створені на основі страху, людина починає накачувати їх своєю психікою, або, якщо хочете, своєю душею. Вони роздуваються, займають простір її свідомості і з’їдають людину. Але про це ніхто не знає, тому питають, бува: «Що в нього в голові твориться?» Людина сама створила своїх монстрів, вигодувала їх своєю силою та енергією, і ці ж монстри з’їли її. От і все. Але людина, створюючи монстрів, за тією ж схемою може від них відмовитися, сказавши собі, що вони їй не потрібні.

– Насправді ні монстрів, ні демонів не існує, а все це плід людських думок?

– У полі свідомості людини – багато демонів. Що таке демон? Частка «де» – це енергія руйнування, звідси девальвація, деструкція, дестабілізація і т.д. А «мон» – це канал людського розуму. Цей так званий демон – руйнівна енергія для людського розуму. Отож, людина може продовжити своє життя настільки, наскільки хоче, а може дуже швидко вгробити себе.

– Часто доводиться чути про смисл життя. У чому він полягає?

– Слово «смисл» походить від «місія». Коли людина каже: «У мене є в цьому світі своя місія», то має на увазі смисл. Якщо виходити з того, що слово «місія» з грецької – «спаситель», то спаситель вашого життя – це смисл. А що таке смисл? Це рух туди, де вам цікаво. Зауважу – для вас, а не для соціуму. Коли ви йдете своєю дорогою – це добре. Коли ж досягли цілі й отримали задоволення від пройденого шляху, ставте перед собою наступну ціль. Бо якщо ви зупинитеся на досягнутому, то у вас пропаде смисл життя. Прикладом цьому можуть служити олімпійські чемпіони, які свою юність і молодість віддали спорту, а коли перестали виступати, просто втратили смисл життя.

І наостанок хочу сказати таке. У всіх чотирьох найбільших релігіях (християнстві, ісламі, юдаїзмі та буддизмі) є концепція спасіння. Виникає запитання: спасіння від чого, навіщо? Так от, виходить, що йдеться про спасіння від життя, яке не має смислу. Без смислу людина живе як тварина. Людину людиною робить лише смисл її життя.

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
4 + 9 =
More information?

Шість підказок про наші біди і відступництво від Бога

... Далі

І відкрилася правда, куди вели Україну всі наші вожді

 

... Далі

Опитування

Який спосіб ви вважаєте найкращим для управління багатоквартирним будинком?