Архів новин

Пон
Втр
Срд
Чтв
Птн
Суб
Нед
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 
Липень 2013
 

Повідомлення про помилку

  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Deprecated function: The each() function is deprecated. This message will be suppressed on further calls в menu_set_active_trail() (рядок 2405 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/menu.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
  • Notice: Trying to access array offset on value of type int в element_children() (рядок 6595 із /home/dnivrvua/domains/7d.rv.ua/includes/common.inc).
×

Рівненського поета відзначили за… роман | Газета 7 Днів

Рівненського поета відзначили за… роман

18.07.2013 00:00
Переглядів:432

Василь Басараба у Києві під час церемонії нагородження переможців конкурсу «Коронація слова»

Диплом лауреата «Коронації слова» за роман «Страшний суд» отримав відомий рівненський поет Василь Басараба

У Києві 13 червня цього року відбулася церемонія нагородження переможців ХІІІ Міжнародного конкурсу романів, п’єс, кіносценаріїв, пісенної лірики та творів для дітей «Коронація слова». На конкурс було надіслано близько шести тисяч рукописів.

У номінації «Романи» лауреатом конкурсу серед інших став наш земляк Василь Басараба за епічний твір «Страшний суд». Зважаючи на те, що ця спроба поета Василя Басараби вийти
за рамки звичного амплуа, ­такий успіх його першого роману насправді вражає. Втім, історія літератури, і то дуже близька, вже знає такі приклади. Зовсім недавній з них усім ще пам’ятний: поетеса Ліна Костенко, яка, до речі, народилася в один день із Василем Басарабою,  теж несподівано для всіх у зрілому віці написала «Записки українського самашедшого» – роман, який одразу ж після виходу став бестселером. Будемо сподіватися, що така ж приємна доля спіткає і роман Василя Басараби.

– На сторінках роману через особисті переживання людей постають трагічні сторінки історії нашого народу – жахіття Голодомору, чорні дні війни і повоєнне лихоліття, – розповідає автор. – А відтак кожен має зробити і власний вибір: поклонятися добру чи злу, залишатися людиною у складній ситуації чи зректися моральних принципів. А злочин, вчинений раз у житті, обов’язково буде покараний. Судний день настане і через багато літ. Бо сказано у Святому Письмі: «…в Господа один день – немов тисяча років, а тисяча років – немов один день!»

Пропонуємо читачам нашої газети фрагмент роману «Страшний суд». Це перша презентація твору широкому читацькому загалу.

Вовчі очі

У сірому присмерку прямо перед ним на стежці стояв кошлатий вовк. Від несподіванки Павлик закляк на місці. Страху ще не було, але він відчув, як жаром сипнуло з грудей до голови, а ноги заніміли і стали ніби ватними.

Вовк теж вочевидь не сподівався на таку зустріч, напружено спинився, витягнув уперед голову на схиленій шиї. Очі його зблиснули недобрим вогнем, аж іскрами бризнуло, а відтак вперлися в хлопчака чорними цівками.

Павлик відчув, як у грудях наростає відчай і безвихідь, до горла проривається криком, а прорватися не може. «Оце вже і все. Все… все…» – билася квола думка у цілому плетиві думок. Навіщо він пішов у цей ліс із Ваньком, де подівся Ванько, покинув його, а сам подався додому, чому він не поспішив за ним, а проривався до тієї шипшини, де червоніло на гілках кілька ягід?.. Ледь дістався до них, подряпав руки, подер рукава, але зірвав і з’їв. І, вилазячи з чагарників, знову натрапив на кущ із рясними червоно-чорними китицями. Рвати їх не став, бо їх їсти не можна. То вовчі очі, сказав Ванько, коли вони набрели на такий кущ при вході в ліс. «Не їж, бо вмреш», – казав Ванько з жалем, обходячи кущ з біло-червоно-чорними цятками.

Далі рвали терен у глушині. Терен був терпкий і солодкий. Його було небагато на дряпатих гілочках, тож тягнулися руками до кожної бубочки.

А далі Ванько заспішив додому, його покинув на узліссі. Сказав: «Доганяй». А як доганяти, коли ноги не слухаються, а тут ще та шипшина впала в очі – кілька червоних бубок світилося в чагарнику…

Вовк ворухнувся усім тілом, стрепенувся, ніби його вітром гойднуло. Очі йому зблиснули хижим вогнем, ноги напружилися. Вовк загарчав, ошкірив страшну пащеку. Вовк ворухнувся, готуючись до стрибка.

Павлик зіщулився, і той відчайдушний крик вирвався йому з грудей, залящав над деревами і кущами. То було безладне волання, сповнене жаху, дзвінке і хрипувате, аж ніби загрозливе. Безперервне виття, що розривало йому горло.

Вовк від несподіванки сахнувся трохи назад, якусь мить оторопіло вдивлявся у свою жертву. Відтак відчув, що ніякої загрози від того волання немає, знову переступив на лапах, вже сміливіше подався вперед.

Сапнувши повітря, Павлик ще голосніше закричав. Хитнувся вбік, вхопив з пожухлої трави суху кривулькувату гілляку, замахнувся на вовка. Звіра те не збентежило, він відштовхнувся від землі і пружно злетів над стежкою.

Павлик уже не чув свого крику, повними жаху очима дивився, як летить на нього ошкірена смерть. «Він мене з’їсть», – останнє, що встиг подумати.

Вовк вдарив йому передніми лапами в груди, клацнув гострими зубами перед очима.

Падаючи навзнак на траву, хлопчик встиг помітити, як звір упав поруч набік і знову ошкірив пащеку. «Зараз загризе», – майнула млява думка, і Павлику потемніло в очах.

Ніби у сні відчував, як хтось шарпає його за рукав і за комір, вовтузить з усієї сили. «Мабуть, їсть», – перше, про що подумав. Поворухнувся, звів голову, глянув перед себе. Над ним височіла якась почвара з перекошеним ошкіреним ротом і виряченим оком.

«Вовк перекинувся на людину», – майнула думка. Та відразу ж і зникла, бо хлопець почув знайомий скрипучий голос:

– Що, малий, ти живий? Вставай, очунюй… Ото налякала тебе та звірюка…

Над ним нахилився дядько Савка, їхній недалекий сусід. І Павлик, і інші хлопці трохи недолюблювали дядька, хоча він нічого поганого їм не робив. Інколи, правда, добродушно зачіпав незлим словом, піджартовував над малими.

У дядька Савки було перекошене лице – одне око широко відкрите, і рот скривлений в один бік, аж нижня губа відвисла. То його так просквозило, казав колись батько. Через той перекошений вид і боялися його.

– Вставай, малий, не бійся. То я тебе спас… а то було б тобі капець, достеменно кажу…

Павлик підвівся і тепер побачив, що той вовк йому не примарився, а й справді був. Він лежав зовсім поруч на стежці, чорнів у сутінках важко і непорушно.

Савка волік вовка з-під лісу на дорогу, Павлик ступав трохи позаду. Мертва вовча голова билася по кротовинах і підстрибувала, скляні очі порожньо дивилися на нього, а Павлик відводив погляд на дядькову спину, де тьмяно поблискувала рушниця.

Він і не почув, коли дядько стрілив. Чи то за своїм криком, чи вже тоді, коли упав і втратив тяму. Не почув і все.

На дорозі за кущами стояв віз. Коні занепокоєно заозиралися на вовка, форкаючи і прищулюючи вуха.

– Ти бачиш, чують здаля, – шепелявив Савка, кидаючи вовка біля колеса.

– Усе ж завалив ти його, – трусив головою дядько Трохим, теж сусіда з їхньої вулиці.

– Як бачиш, таки завалив… Я його, ірода, вже тиждень виглядаю. Три дні тому бачив на світанні, як никав поблизу хлівів. А оце їдемо з тобою, бачу, чеше через поле прямо до лісу. То я  побіг через кущаки, думаю, перейму. Аж тут чую, верещить хтось. Я й туди. Бачу: на малого стрибає… Я й шарахнув відразу з двох стволів. На льоту збив, – поспішно торохтів Савка.

– Дуплетом? – дивувався Трохим. – На льоту? Та міг і хлопця завалить.

– А куди  було діватися, – криво усміхався Савка. – Не було коли думать. Або він його, або я його…  Підсоби, малий, на віз його вкинути.

Павлик відступив на крок, захитав головою.

– Бери за лапи, не бійся, вже він тебе не з’їсть… Помагай дядькові, я ж порятував тебе, а ти не хочеш підсобити…

Не смів відмовити, з острахом ухопився за звіра, намагаючись не дивитися на ошкірену пащеку і засклілі очі. З натугою підняв важку тушу вслід за дядьком і перехилив через дошку.

Коли доїхали до села, вже зовсім смеркло.

У хаті було темно. Мати повільно встала назустріч, запалила свічку.

– Де тебе носило? – озвався з кутка батько. Він сидів на лаві, кутаючись у якусь одежину, і надривно кашляв.

Мати налила з плити у мисочку теплої страви. Павлик хапливо сьорбав зеленкувату юшку, ловив ложкою розварені листочки кропиви і тоненькі ниточки м’яса. Більше нічого у тій юшці і не було.

Жадібно виблискували у мерехтливому світлі очі меншеньких. На лавці біля столу збилися докупи Петрик, Ніна, Миколка, старша Галя покашлювала біля печі. Усі мовчали і дивилися.

Павлик доїв, облизав ложку і сказав:

– На мене вовк напав, у лісі. Був би загриз, якби не дядько Савка. Він його на льоту збив.

Мати ойкнула, вхопилася рукою за голову, діти зацікавлено загомо­ніли: «Великий, страшний, сердитий?» – допитувалися. Павлик розповідав, як усе було, а діти зиркали на нього захоплено, ніби заздрили йому за таку пригоду.

Батько в кутку закашлявся, дивився довгим поглядом, а тоді хрипло і здавлено мовив:

– Треба боятися вовків на двох ногах. То страшніше…

Павлик почув, але не зрозумів.  А перепитувати не захотів.

 * * *

Вовк летів і махав лапами. Очі йому наливалися ще більшим вогнем, очі вже летіли попереду разом зі своїми іскрами. Павлик утікав, озираючись назад, втягнув голову в плечі по саму маківку.

Дядько Савка виринав з куща і стріляв дуплетом, прямо на льоту збивав вовка. Той падав, а дядько Савка радісно сміявся кривим ротом, і дивився виряченим оком кудись убік і вниз.

А Павлик біг і біг на одному місці, і вовчі очі наздоганяли його, розсипаючись іскрами, плуталися в ногах. Ноги заплутувалися, як ото в заростях ожини, підкошувалися, а Павлик виборсувався і все старався не впасти.

– Що, малий, ізлякався, – казав дядько і розмахував над головою рушницею.

Павлик заперечливо хитав головою, рвав із куща вовчі ягоди і їв їх. «Не їж, бо вмреш», – казав звідкись невидимий Ванько.

Але Павлик рвав і їв, і відразу ж випльовував. І знову рвав і їв, і знову випльовував.

Вовк сидів угорі на гілляці, дивився гарячими очима і казав голосом дядька Савки: «Не слухай, а їж, бо вмреш». Потім голосно загарчав, клацнув зубами і впав Павликові прямо на плечі.

Павлик закричав, а вовк замовк і десь пропав.

Савка стояв над ним трохи збоку, шарпав за рукав і гукав голосно й сердито:

– Твоя душа упала в п’яти, а вовча душа влізла тобі у груди…

Гукав голосно і сердито, а при тім весело реготав і стріляв угору дуплетом…

– Павлику, що з тобою, чого ти плачеш? – казала мати, гладячи його по голові. – Не кричи, все добре, не бійся.

Відкрив очі і побачив маму зі свічкою в руках. Ворухнувся їй назустріч:

– Мамо, де я?

– Дома, синку, а де ж? Наснилося, певне, щось тобі страшне. Спи-спи, ще рано…

Знову ліг, але заснути уже не зміг. Лежав, заплющивши очі, і згадував усе, що було увечері в лісі і що наснилося щойно.

Вранці батько кашляв на лаві, а мати казала йому:

– Ще того м’яса на днів три-чотири буде, а далі що? Коб картоплину яку чи пшона жменю до тої кропиви, а то вода водою.

– Зараз устану, то зерна того змелю, там трошки зовсім зосталося, на дні. А посіяти то вже й нема, та й хто його сіяти буде, на ноги звестися важко… Вітром гойдає.

Павлик думає і собі, а що ж воно далі буде? Потім, коли вже нічого не стане, і посіяти не посіють.

Довго тримав батько оте зерно на посів, не давав його зачепити. Ще й на матір сердито кричав, коли щось починала казати.

А оце по зимі, як почали танути сніги, дістав звідкись той мішечок з червоною латкою збоку. Раз набрав кілька жмень, другий. А воно все менше і менше. Не прибуває. Нема звідки.

Раніше батько ще думав сіяти, а зараз, коли зовсім повесніло і стала земля прогріватися та протряхати, кинув ту думку про сівбу.

Сили немає зовсім, лежить і кашляє вже два тижні.

У воду провалився на льоду, коли ходив на той берег, на поле, шукати торішню картоплю у розмерзлій землі. Відтоді і зліг.

– Господи, Боже ти наш, – зітхала мати, розпалюючи вогонь у плиті. – За віщо така кара на нас? Господи, поможи…

– Якби не ті іроди, то все було б добре. Прийшли, вигребли до зернини, до крупиночки, останнє забрали… А добра б їм не було, – знову закашлявся батько.

Павлик пам’ятає той день, осінній, холодний: мокрий вітер рвав останнє листя на деревах і з силою жбурляв його на дорогу, приліплював до землі, і воно золотіло на чорній багнюці, корабликами плавало у калюжах. Повертаючись зі школи, запримітив ще здалеку в їхньому дворі цілий гурт людей. Батько стояв під хатою. Білий, як стіна, тільки вуса ще більше жов­тіли, мати кричала і плакала на порозі, якісь дядьки виносили з клуні і кидали на підводу мішки зі збіжжям. Голова сільради Мурзенко і партієць Кузенний трохи збоку поблискували сердито очима і курили, стояв і заніміло дивився в землю колгоспний голова Левченко, тут же рудий опецькуватий уполномочений Берко щось швидко говорив цибатому комсомольцю Бойку, який стояв навпроти з блискучою залізною шпичкою в руках і раз по раз кивав головою. Були у дворі ще якісь «актівісти» з тими блискучими піками, був у розчахнутих дверях клуні якийсь міліціянт у формі і з чорною кобурою на поясі.

Мати голосила і благала:

– Що ж ви, люди, робите? Змилуйтеся, у нас же дітки дрібненькі, чим годувати будемо. Змилуйтеся, прошу вас. Бійтеся Бога, люди-и-и…

Оте волання злітало угору над подвір’ям, линуло і згасало у небі, а навкруги нікого ніби й не зачіпало.

Рудий уполномочений наказував отим зі шпичками шукати добре скрізь, і вони штрикали землю довкола хати, солому у клуні і сіно на вишках у хліві, длубали гостряками, де тільки бачили.

На вулиці стояли учні старшого класу і дрижачими голосами кволо вигукували: «Куркуль, віддай хліб!» І відразу ж німіли.

Їх верескливий хор не міг заглушити материного голосіння, яке ще відчайдушніше залунало, коли з комори і з хати стали вивертати все: мішки і мішечки з борошном і пшоном, різними крупами і квасолею. Гребли, що бачили. Хапали до рук і тягли на підводу.

– Ой людоньки, що ж то буде, чи у вас дітей нема, що ж ви таке коїте, змилуйтеся, люди-и-и…

– То не люди, то нелюди, – сказав голосно батько на увесь двір.

– Поговори, ще мені, – набурмосено буркнув голова Мурзенко. – Від народу хліб заховав, у землю зарив, згноїти хотів, щоб народу не дісталося… Поговори, то підеш на висилку з усім своїм кодлом. Куркуль…

– А ми що, не народ? Що нам, помирати з голоду чи як? – питав батько білими губами.

Мурзенко відвернувся і запопадливо дивився в очі рудому уполномоченому. Той тільки тряс головою і зловісно мовчав.

Не все вигребла тоді та червона мітла. Павлик чув, що так казав батько матері увечері. Ті кілька мішків, що були закидані у кутку соломою, нащупати залізними піками чи то не змогли, чи не захотіли. Мабуть, не захотіли. А сусід Трохим, який з ями зерно набирав, сипнув під солому три відра ще й зверху притрусив, поки нікого в клуні не було. Потім про це він батькові і шепнув.

Так і перезимували. А тут ще перед колядами корова на ноги впала, то встигли дорізати. Мати потроху і варила ті кості та жили, розтягуючи надовше. Батько встав з лави, разом із кашлем вийшов з хати. Довго його не було, а тоді вернувся і кинув на лаву жорна.

Павлик з натугою крутив каменя і заворожено дивився, як у чорну щілину сипалося з батькової долоні жовтою цівкою золоте зерно.

– Було на життя, а стало на прожиття, – глухо і стиха сказав батько. І знову закашляв…

Василь БАСАРАБА

7d.rv.ua дозволяє безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті “7 днів” за умови гіперпосилання та згадки першоджерела.

Реклама

Loading...

Додати новий коментар

Filtered HTML

  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Дозволені теґи HTML: <a> <em> <strong> <cite> <blockquote> <code> <ul> <ol> <li> <dl> <dt> <dd>
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.

Plain text

  • Не дозволено жодних HTML теґів.
  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.
CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
18 + 1 =
More information?